Формування і використання прибутку підприємств

2. Розподіл прибутку є основним інструментом дії на зростання ринкової вартості підприємства. В прямій формі ця дія виявляється в забезпеченні приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а побічно воно забезпечується основними пропорціями цього розподілу.

3. Пропорції розподілу прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, в першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел. А реінвестований в процесі розподілу прибуток є основним з цих внутрішніх джерел.

4. Характер розподілу прибутку є найважливішим індикатором інвестиційної привабливості підприємства.

5. Розподіл прибутку є однією з дієвих форм дії на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги і форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації працівників, сприяють стабілізації персоналу і зростанню продуктивності праці.

6. Пропорції розподілу прибутку формують рівень забезпечення додаткової соціальної захищеності працівників. В умовах низької дієвості державних форм соціального захисту зайнятих працівників, ця роль розподільного механізму прибутку на підприємстві дозволяє доповнити їх мінімальну соціальну захищеність.

7. Характер розподілу прибутку робить вплив на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбаченого до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, в грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність за невідкладними фінансовими зобов'язаннями. При великому об'ємі виплат прибутку на цілі споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може істотно знизитися.

Розподіл прибутку здійснюється відповідно до спеціально розробленої політики, формування якої є однією з найбільш складних задач загальної політики управління прибутком підприємства. Ця політика покликана відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової вартості, формувати необхідний об'єм інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників і персоналу.

Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між її частинами, що капіталізуються і споживаною, з урахуванням забезпечення реалізації стратегії його розвитку і зростання його ринкової вартості.

Виходячи з цієї основної цілі в процесі формування політики розподілу прибутку підприємства розв'язуються наступні задачі:

а)              забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

б)              забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок частини прибутку, що капіталізується;

в)              забезпечення стимулювання трудової активності і додаткового соціального захисту персоналу;

г)              забезпечення формування в необхідних розмірах резервного і інших фондів підприємства.

З урахуванням реалізації цих основних задач здійснюється безпосередній розподіл прибутку підприємства. В процесі формування політики розподілу прибутку підприємства забезпечується його використання по основних напрямах.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах функціонування ринкової економіки прибуток виступає основною метою підприємницької діяльності, тому визначення суті прибутку та механізму вдосконалення його формування та використання є необхідною передумовою розвитку економіки країни. Зростання динамічності економічних відносин і глибинна трансформація їх внутрішньої природи, підвищення ролі інноваційного чинника у забезпеченні конкурентоспроможності та довгострокової результативності діяльності підприємства визначають необхідність переосмислення аналітичного інструментарію управління результативністю діяльності сучасного підприємства.

Існують різні підходи економістів до трактування поняття "прибуток підприємства". В умовах розвитку ринкових відносин в економіці України визначення прибутку зазнає певних змін. Серед вітчизняних та закордонних учених існують певні суперечності щодо визначення поняття прибутку.

Прибуток у класичному розумінні – це різниця між ціною товару і витратами на виготовлення товару – його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Натомість, відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних і нематеріальних активів. На наш погляд, таке визначення не характеризує повною мірою якість господарювання підприємства та не відображає суті прибутку.

У сучасних умовах серед вчених-економістів існують різні точки зору щодо поняття прибуток, однак при цьому значна частина вчених характеризує прибуток лише з кількісного боку.

Так, С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виторгу, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником її результативності (ефективності). На думку І.М. Бойчик, прибуток – це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

Л.І. Шваб характеризує прибуток як узагальнюючий фінансовий показник діяльності підприємства, це та частина його виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. За визначенням А.А. Мазаракі, прибуток як економічний показник – різниця між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманого виторгу та сумою витрат на виготовлення та реалізацію продукції.

Однак, перераховані вище трактування вітчизняних вчених характеризують поняття прибутку, насамперед, з кількісного боку, що є очевидним, проте при цьому не розкривається його економічна природа.

Російський економіст Д.С. Моляков під прибутком розуміє грошове втілення частини вартості додаткового продукту. А.М. Поддєрьогін визначає прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти.

У публікаціях останніх років І.А. Бланк одним із перших в Україні використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток – це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Актуальним є визначення С.В. Мочерного про те, що прибуток – перетворена похідна форми додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товарів і витратами капіталу на її виготовлення. Адже незаперечним фактом є те, що кількісно прибуток відображається як різниця між ціною товару та витратами на його виготовлення, однак вчений, цілком доречно, зауважує, що прибуток відображає перетворену похідну форму додаткової вартості.

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або, принаймні, стабілізацію його на певному рівні. Прибуток є головною метою та критерієм ефективної діяльності сучасного підприємства, безпосередньо впливає на його фінансовий стан та є захисним механізмом від банкрутства, а також – основним джерелом забезпечення фінансування внутрішніх потреб та подальшого його розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки України прибуток є основним спонукальним мотивом здійснення будь-якої підприємницької діяльності, оскільки він забезпечує зростання добробуту власників та працівників підприємства через дохід на вкладений капітал.

Необхідною умовою вдосконалення механізму формування та використання прибутку підприємства є розрахунок потреби прибутку. Економічне обґрунтування розрахунку потреби прибутку проводиться на основі детального планування окремих напрямків використання коштів для досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства, а також він повинен бути підкріплений реальними можливостями підприємства щодо отримання необхідної суми прибутку.

Для вдосконалення формування прибутку підприємства та економічного обґрунтування його потреби пропонуємо здійснювати планування розподілу прибутку в такому порядку:

1. Визначення потреби у прибутку за напрямками його використання.

2. Формування цільової структури розподілу прибутку.

3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямками використання.

4. Балансування потреби у прибутку за напрямками його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Розрахунок потреби у прибутку підприємства за напрямками його використання необхідно здійснювати за окремими елементами його складових:

• фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);

• фінансування приросту власних обігових коштів (авансування власного обігового капіталу);

• фінансовий резерв (фонд ризику чи фонд регулювання цін);

• погашення довгострокових і середньострокових кредитів банку;

• погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплата процентів з них;

• здійснення соціального розвитку і заохочення трудового колективу;

• виплата дивідендів власникам підприємства;

• придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;

• фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, концернів та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство;

• сплата податків та інших обов'язкових платежів і внесків передбачених законодавством.

Важливим напрямком стратегічного планування діяльності є врахування усіх чинників та аспектів подальшого розвитку підприємства для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості.

Під час розподілу прибутку необхідно встановити обґрунтовані пріоритети розподілу з врахуванням обмеженості ресурсів та визначити конкретні цілі для досягнення яких будуть мобілізуватися ресурси підприємства.

Стратегічними завданнями управління підприємства з врахуванням яких необхідно проводити розподіл прибутку, є:

• забезпечення ефективності діяльності ключових напрямків діяльності;

• забезпечення додаткового розвитку і отримання максимальної вартості підприємства;

• забезпечення стабільної прибутковості діяльності;

• створення нових і розвиток існуючих напрямків діяльності для забезпечення

подальшого розвитку;

• виконання реальних можливостей і концентрації потужностей, з метою створення потенціалу розвитку;

• розвиток підприємства шляхом ефективного використання капіталу;

• створення реальних гарантій для подальшого розвитку;

• створення стійкого потенціалу розвитку за різних сценаріів змін.

В умовах функціонування ринкової економіки України механізм розподілу прибутку має велике значення, адже у ньому відображається ефективність господарської діяльності, від нього залежить дієвість господарської самостійності й самофінансування підприємств. Від удосконалення форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному підвищенні ефективності діяльності та покращенні кінцевих фінансових результатів.

Таким чином, основними шляхами покращення цільової структури використання прибутку підприємства є:

• визначення пріоритетного напрямку використання прибутку – капіталізації коштів, що спричинить до подальшого розвитку підприємства та покращення фінансових результатів від діяльності підприємства;

• оптимізація розміру коштів, спрямованих на фонд споживання, зокрема грошових коштів, спрямованих на матеріальне заохочення працівників, що сприятиме підвищенню продуктивності праці і, як наслідок, – розміру прибутку у майбутні періоди, а також соціального розвитку підприємства;

• розрахунок оптимального розміру резервного фонду та скерування коштів на забезпечення його збільшення;

• оптимізація коштів, що спрямовуються в інші цільові фонди та на інші цілі;

• забезпечення умов діяльності підприємства за яких прибуток, який підлягає

розподілу підприємства, не буде використовуватися для сплати підприємством штрафних санкцій;

• складання детального плану використання та розподілу прибутку підприємства з визначеними датами та конкретним кошторисом;