Формування і використання прибутку підприємств

2. Фонд фінансування витрат, пов'язаних із соціальними потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що є на балансі підприємства), будівництвом об'єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів.

3. Фонд стимулювання персоналу підприємства (матеріальне заохочення працівників: виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань, надання одноразових матеріальних допомог, преміювання за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо). Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу підприємств - є традиційні напрямки використання чистого прибутку підприємствами.

До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів ставиться позитивно. Однак окремі з них переконані, що часткове задоволення за рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення працівників є витратами без будь-якої користі для суспільства. Тому чистий прибуток, як і скрізь у світі, мусить мати лише два напрямки використання: виплата доходу на вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Навряд чи можна погодитися з такою точкою зору щодо використання чистого прибутку навіть у важких економічних умовах. Не використавши частину фінансового результату на оздоровлення і відпочинок своїх працівників та членів їх сімей, бізнес не матиме належної віддачі від них на основному виробництві. Не стимулюючи матеріально персонал, можна втратити висококваліфікованих працівників -управлінців, раціоналізаторів, а то й ділову репутацію взагалі.

Досвід зарубіжних країн якраз свідчить, що майже "скрізь у світі" приділяють належну увагу саме таким напрямкам використання чистого прибутку.

Мова не йде про забезпечення кожного працівника житлом, значні за розміром поточні премії, оплату витрат на відпочинок тощо, але витрачання прибутків за такими напрямками в розумних межах, у тому числі і на стимулювання персоналу підприємств, у багатьох країнах вважають економічно доцільним і престижним.

Світова практика виробила і успішно застосовує різноманітні форми стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок доходів фірм і корпорацій. Так, вищі управлінські кадри в багатьох країнах стимулюють шляхом розподілу акцій (право придбання - опціон) між членами директорату фірми, відрахувань від прибутків - тантьєм - та заробітною платою - прибутком - і навіть винагородою за присутність на засіданнях тощо. Персонал фірм заохочують як шляхом "участі в прибутках компанії", так і шляхом використання коштів фонду матеріального заохочення: придбання облігацій або розміщення коштів на поточних рахунках; спрямування коштів у спільні інвестиційні фонди без і з програмами збереження; придбання акцій компанії.

4. Формування резерву для виплати дивідендів. Важливим напрямком використання прибутку є формування резерву на виплату дивідендів. Дивідендна політика товариства - серйозний важіль підвищення ефективності його діяльності.

Матеріальний інтерес засновників (власників) тісно пов'язаний з ідеологією товариства, пошуками оптимальних напрямків діяльності, що стабілізували і збільшували б доходи товариства.

Відомо, що за згодою акціонерів фірми може створюватися резерв стабілізації дивідендів, тобто вилучається частина прибутку, спрямована на виплату дивідендів, якщо вона перевищує середню норму останньої за попередні 2-3 роки. Основним мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Частина прибутку після сплати податків, формування резервного фонду і виплати дивідендів (для акціонерних товариств) перебуває у вигляді нерозподіленого прибутку. У світовій практиці нерозподіленому прибуткові, що залишається в розпорядженні підприємства, приділяють велику увагу, бо його можна використовувати для поповнення капіталу шляхом формування запасного і додаткового капіталу, резерву стабілізації дивідендів. Таке самофінансування є важливим для національного бізнесу і тому, що відповідно до нових національних стандартів обліку і звітності нерозподілений прибуток теж став складовою капіталу підприємства (товариства). До того ж подібне поповнення капіталу не потребує законодавчої регламентації.

5. Фінансовий резерв, що формується у розмірах, рекомендованих чинним законодавством.

Одним із джерел самофінансування і погашення витрат, пов'язаних із кон'юнктурними зрушеннями, є фінансовий резерв, у який акціонерні товариства здійснюють відрахування з чистого прибутку. Створений резервний фонд дозволяють приєднувати до акціонерного капіталу. На приєднану суму акціонерам видають безплатні акції за номінальною вартістю. Після приєднання суми резервного фонду до акціонерного капіталу процес нагромадження резерву починається спочатку.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку підприємств (товариств) до певної міри впливає держава шляхом надання "прихованих субсидій" - податкових пільг, а в окремих випадках вона вдається до моральних стимулів. Перш за все, це стосується спрямування прибутку підприємствами на утримання об'єктів соціальної інфраструктури і фінансування благодійних заходів. Так, звільняючи прибуток, витрачений за цими напрямками, від оподаткування, держава ставить собі за мету запобігти руйнуванню створених підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури, а також скоротити видатки з бюджету на утримання об'єктів та інституцій, пов'язаних із соціальним захистом населення, реалізацією науково-освітніх програм, охороною і збереженням культурної спадщини та ін.

Рис.1.5. Структурно-логічна схема розподілу і використання чистого прибутку підприємства

2. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Прогнозування прибутку підприємства на основі методів екстраполяції

Більшість методів прогнозування базується на використанні історичної інформації, представленої у вигляді часових рядів, тобто рядів динаміки, які впорядковуються за часовою ознакою. Головна ідея аналізу часових рядів полягає у побудові тренду на основі минулих даних і наступному екстраполюванні цієї лінії у майбутнє. При цьому використовуються складні математичні процедури для отримання точного значення трендової лінії, визначення будь-яких сезонних або циклічних коливань. Перевага цього методу полягає у тому, що він базується на цифрових даних. Аналіз часових рядів доцільно використовувати тоді, коли в наявності є достатній обсяг "історичної" інформації, а зовнішнє середовище досить стабільне. Недоліком можна вважати те, що головне припущення, яке приймається при застосуванні аналізу часових рядів, може бути помилковим - майбутнє насправді може бути несхожим на минуле.

Під час формування прогнозів з допомогою екстраполяції звичайно спи­раються на статистично обґрунтовані тенденції зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполяційні методи є одними з найбільш розповсюджених і розроблених серед усіх способів економічного про­гнозування.

Вказані методи дуже широко застосовуються як менеджерами, так і спеціалістами – аналітиками.

Для того, щоб отримати ефективний прогноз, необхідно знати і правильно використовувати всі його елементи.

Елементом успішного прогнозування є вибір часового ряду. При цьому потрібно керуватися такими правилами:

1) часовий ряд включає результати спостережень, починаючи від першого і до останнього;

2) усі часові проміжки між елементами часового ряду повинні мати однакову тривалість - не варто включати в один ряд дані за декади і місяці;

3) спостереження фіксуються в один і той самий момент кожного часового періоду;

4) пропуск даних в часовому ряді не допускається.

Одним із способів отримання прогнозу є метод рухомого середнього.

В разі його використання прогноз будь-якою періоду являє собою середній показник декількох результатів спостережень часового ряду. У загальному вигляді формула рухомого середнього виглядає так:

Ft+1 = (Dt + Dt-1 +…+ Dt-N-1) / N,                        (2.1)

де   Ft+1 - прогноз для часового періоду t+1;

Dt ,…, Dt-N-1 - фактичні значення показника;

N - кількість періодів у часовому ряді

Розрахунки за допомогою цього методу достатньо точно відображають зміни основних показників попереднього періоду. Іноді вони навіть ефективніші, ніж методи, основані на довгострокових спостереженнях.

Дещо складнішим, ніж рухоме середнє, є метод експоненційного згладжування, який забезпечує досить швидке реагування прогнозу на всі події, що відбуваються протягом періоду, який охоплюється часовим рядом. Основна ідея цього методу полягає в т ому. що кожен новий прогноз досягається шляхом зсування попереднього прогнозу в напрямку, який би давав кращі результати порівняно зі старим прогнозом. Базове рівняння має такий вигляд:

Ft+1 = α * Dt + (l - α)*Ft,      (2.2)

де   Ft+1 - прогноз дія часового періоду t+1;

Dt фактичне значення показника у момент часу t;

Ft - прогноз, зроблений у момент часу t;

α – константа згладжування (0< α <1).

Константа згладжування є самокоригованою величиною.

2.2 Врахування ризику при прогнозуванні прибутку підприємства

Підприємство у своїй діяльності завжди поєднане з невизначеністю, яка виникає, наприклад, у таких випадках:

1.   невизначеність зовнішнього середовища;

2.   невизначеність економічної кон'юнктури, яка випливає з невизначеності попиту та пропозиції на товари, гроші, фактори виробництва і т.д.;

3.   невизначеність у багатоваріантності сфер застосування капіталу;

4.   невизначеність у різноманітності критеріїв надання переваги інвестування коштів;

5.   невизначеність, пов'язана з обмеженням знань про предметну галузь бізнесу і т.п.

Отже ризик є об'єктивним елементом у прийнятті будь-якого господарського рішення через те, що не­визначеність — неминуча характеристика умов господарювання в сучасних умовах.

Ризик — це діяльність, пов'язана з подоланням невизначе­ності в ситуації неминучого вибору, у процесі якого є можливість кількісно і якісно визначити імовірність досягнення передбачува­ного результату, невдачі і відхилення від мети.

Або, ризик — це дія (діяння, вчинок), здійснювана в умовах вибо­ру в надії на сприятливий результат, коли у випадку невдачі існує небезпека опинитися в гіршому становищі, ніж до вибору.

Тепер спробуємо охарактеризувати сутність ризику:

-       можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої здійснюється обрана альтернатива;

-       імовірність досягнення бажаного результату;

-       відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;

-       можливість матеріальних, моральних та інших втрат, пов'язаних з обраною в умовах невизначеності альтернативою.

Ризик, що відноситься до чистого прибутку підприємства (після відрахування усіх витрат, у тому числі податків), відомий під на­звою ризик недоодержання прибутку.

Прибуток може бути зненацька зменшений під впливом внутрішніх чи зовнішніх факторів, наприклад, змін еко­номічних умов чи змін у законодавстві і регулюванні.

Найбільш розповсюдженими показниками ризику недо­одержання прибутку є:

-      стандартне відхилення;

-      варіація чистого прибутку після виплати податків;

-      прибутковість активів.

Чим більше стандартне відхилення чи варіація прибутку підприємства, тим більше ризикованим виглядає становище підприємства з по­гляду прибутку. Щоб одержа­ти економічний прибуток, підприємець повинен свідомо піти на прийняття ризикового рішення, тому що поряд з ризиком втрат існує можливість одержання додаткових доходів. «Хто не ризи­кує, той не виграє». Можна вибрати рішення, що містить менше ризику, при цьому буде отримано і менший прибуток, вищий ри­зик найчастіше пов'язаний з одержанням і вищого прибутку.

Принципове рішення про прийняття ризикованого проекту залежить від переваг між прибутковістю вкладених коштів у проект і їх надійністю, що, у свою чергу, розуміється як неризикованість одержання доходів.

Визначити ризик недоодержання прибутку підприємство може порівнявши фактичні значення отриманого прибутку з прогнозованим значенням прибутку.

3.3 Політика підприємства щодо ефективного управління прибутком

Ефективність політики управління прибутком підприємства визначається не тільки результатами її формування, але і характером її розподілу. Розподіл прибутку є процесом формування напрямів її майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства. Характер розподілу прибутку визначає істотні аспекти діяльності підприємства, роблячи вплив на її результативність.

Висока роль характеру розподілу прибутку в діяльності підприємства визначається наступними основними положеннями:

1. Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну мету політики управління ним — підвищення рівня добробуту власників підприємства.