Фондовоi біржі

 
 
 
 
 
 

  Харків,2011 

Зміст

1.Сутність,функції  фондової біржі,види операцій  на фондовій біржі.

2.Поняття та  характерні ознаки валюти.Міжнародні  валютні відносини.

3.Задача.

4. Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Сутність,функції  фондової біржі,види  операцій на фондовій  біржі.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.

Фондова біржа виконує  такі функції:

• відкриває доступ підприємствам до позикового небанків 
  ського капіталу;
• є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;
• є своєрідним економічним барометром ділової активності.

       Фондова біржа здійснює такі операції:

      1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

     2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

     3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

    4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

    5) правове оформлення угод.

      Перша фондова біржа виникла за доби первинного нагромадження капіталу в Амстердамі у ХVІІ ст. у зв’язку із розвитком капіталістичних відносин у Голландії; перша торгова біржа була заснована в Антверпені у 1531 р. У міру розвитку капіталізму в Англії й перетворення її на світову державу в ХVII—XIX ст. фондова біржа тут почала швидко розвиватися.

      Попервах розвиток біржі був пов’язаний зі зростанням державного боргу, бо вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися на гроші. Коли з’явилися перші акціонерні товариства, об’єктом біржового обігу стають акції. У ХVІІ ст. такими акціонерними компаніями були переважно Ост-Індська й Вест-Індська компанії в Англії. Однак їхня діяльність також визначалася наявністю державного боргу, оскільки акціонерні компанії засновувалися за умови вкладення частини своїх коштів у державні позики. Ці компанії отримували великі прибутки від колоніальної торгівлі, що сприяло різкому підвищенню курсів їхніх акцій і біржовим спекуляціям.

       Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про:

      а) складну систему торгівлі, значною мірою ґрунтовану на комп’ютерних засобах;

      б) систему виявлення курсів акцій;

     в) інститут, що в межах своєї компетенції відповідає за впорядкування ринкових відносин з приводу акцій та інших цінних паперів;

     г) систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

      Потрібно пам’ятати, що фондові біржі й у минулому, й за сучасних умов не купують і не продають від свого імені або за дорученням клієнтів цінні папери. Їх призначення полягає у тому, що вони мають створити й запровадити організаційну і технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання і виконання угод купівлі-продажу цінних паперів.

     Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальновизнана. Нині у світі налічують близько 200 фондових бірж, об’єднаних у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

    У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн .

      Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, розташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фукуоці та інші мають місцеве значення.

     На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних паперів, або цінні папери, призначені для продажу на встановлений термін, який максимально сягає 6 місяців.

     Токійська фондова біржа — одна з небагатьох фондових бірж, де зберігається принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин високої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.

    Біржовий ринок цінних паперів Японії можна поділити на такі сектори: ринок, де котируються акції найбільших корпорацій; ринок для менш відомих корпорацій; ринок цінних паперів, недопущених до котирування; ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських.

     Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повноваження Міністерства фінансів здійснювати біржові операції. Вони діють через своїх уповноважених, купують і продають цінні папери як за рахунок і від імені своїх клієнтів, так і за власний рахунок і на свою користь. Крім того, в Японії діють спеціальні посередницькі фірми (Saitori), що фіксують пропозиції та замовлення членів біржі й потім на цій базі визначають курси цінних паперів.

   Фондовий ринок Японії характеризується переважанням акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів — фізичних осіб.

    Емісії зазвичай проводять через андеррайтинг, відкритий продаж є єдиним методом емісії. Єдиним типом акцій є прості акції, що випускаються в реєстраційній формі.

    Великій Британії, подібно до Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. У цій країні мережа фондових бірж охоплює 22 фондові біржі. Провідною фондовою біржею є Лондонська, яка концентрує понад 60 % усіх операцій із цінними паперами. Однак головна її особливість полягає в тому, що понад 50 % торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон є одним зі світових фінансових центрів. Зараз на Лондонській біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включно з іноземними акціями та облігаціями.

       У середині 1980-х років у діяльності біржі відбулися значні події. По-перше, було припинене проведення аукціонів «з голосу», замість них введено електронну торгівлю цінними паперами, і, по-друге, ця біржа злилася з Організацією з регулювання міжнародних цінних паперів. До цього часу акції однієї країни, наприклад Англії, не могли купуватися американцями і вивозитися до США. Майже в усіх країнах існували обмеження на іноземні інвестиції. Нова система торгів дозволила торгувати не лише англійськими акціями, а й цінними паперами європейських, американських і японських емітентів. Завдяки цьому Лондонська фондова біржа перетворилася на Лондонську міжнародну фондову біржу.

Члени цієї біржі  об’єднані в чотири групи:

       1. Брокерсько-дилерські фірми, головна функція яких — виконання доручень інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, хоча вони здійснюють також угоди за власний рахунок.

       2. Маркет-мейкери — члени біржі, що котирують певні цінні папери впродовж робочого дня.

       3. Брокери дилерів виступають посередниками між маркет-мейкерами.

       4. Грошові брокери, що мають право позичати іншим членам біржі гроші та цінні папери.

    Корпорації, які бажають, щоб їхні акції котирувалися на Лондонській біржі, мають надати інформацію про виробничу діяльність за п’ять попередніх років, а також відповідати таким стандартам:

       1. Ринкова вартість акцій, наданих до лістингу (допущення цінних паперів для торгів на біржі), не має бути меншою 700 тис. фунтів стерлінгів.

       2. Приватні особи мають володіти не менш як 25 % акціонерного капіталу.

     У Франції головною є Паризька фондова біржа. Проте функціонують шість регіональних бірж.

     Особливістю біржової системи Німеччини є те, що фондові біржі мають менше значення в фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, позаяк головну роль тут відіграють комерційні банки.

      Вважається, що Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли поряд з головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декілька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе вісім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у Франкфурті-на-Майні посилюється, і вона поступово займає провідне місце.

      На думку фахівців, не тільки в Німеччині, а у таких країнах з поліцентричною біржовою системою, як Канада і Австралія, спостерігаються характерні ознаки переходу до моноцентричної системи.

     Стосовно ж Франкфуртської фондової біржі, то процес об’єднання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль німецької економіки в об’єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення Франкфуртської біржі на європейський центр фондових операцій.

     Фондові біржі Німеччини є державними установами, основними суб’єктами яких є курс-маклери та вільні маклери. Курс-маклери є професійними брокерами, які не мають права здійснювати операції від свого імені й за власний рахунок. Вони мають фіксувати курси цінних паперів, на яких спеціалізуються. Вільні маклери можуть здійснювати біржові угоди не тільки від імені клієнта, а й від свого імені. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.

      Для США характерна змішана модель біржової системи. Найвідомішими фондовими біржами, що торгують акціями та облігаціями, є Нью-Йоркська (NYSE) й Американська (AMEX). Обидві біржі розташовані в Нью-Йорку. Серед інших американських фондових бірж відомі біржі Середнього Заходу, Тихоокеанська, Філадельфійська і Бостонська. Вони належать до категорії регіональних бірж і в сукупності обслуговують до 10 % обігу акцій фондових бірж США. Регіональних бірж усього 13, кожна з яких торгує передусім цінними паперами місцевого і регіонального значення.

     Оскільки більшість фондових бірж організовано за зразком Нью-Йоркської, потрібно розглянути її членство, політику лістингу і торгову діяльність, що дасть характеристику іншим біржам.

     У складі Нью-Йоркської фондової біржі налічується 1366 членів, 1226 з яких презентують інтереси 523 приватних корпорацій. Плата за місце на біржі коливається від кількох десятків до сотень тисяч доларів. Характерною рисою цієї біржі є існування диференційованого кола членів порівняно з біржами інших країн. Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі  
поділяються на чотири категорії: 700 брокерів-комісіонерів, 400 «спеціалістів», 225 брокерів, що працюють у залі, та 41 біржовий брокер.

       Щоб потрапити до біржового списку Нью-Йоркської фондової біржі, корпорація має надати аудиторський фінансовий звіт за останній рік та іншу детальну інформацію, зокрема й ту, що підтверджує поширення її акцій серед населення. Крім цього, на біржі встановлено низку мінімальних кількісних стандартів, головними з яких є:

       1) розмір доходів корпорації за останній звітний рік до сплати податків не має бути меншим за 2,5 млн дол., а за два попередні роки — не менше 2 млн дол.;

       2) мінімальний розмір чистих матеріальних активів має становити 16 млн дол.;

       3) окремі громадяни мають бути власниками не менш як одного мільйона акцій ринковою вартістю не менше 16 млн дол. Мінімум 2000 акціонерів повинні мати по 100 і більше акцій.

     Відкриті корпорації можуть випускати прості або привілейовані акції. Акцій на пред’явника не існує — усі акції мають бути зареєстрованими.

     Якщо корпорація не відповідає вимогам Нью-Йоркської фондової біржі, вона може надати свої цінні папери для включення до біржового списку інших фондових бірж, наприклад Американської, де вимоги менш жорсткі.

     Спочатку регіональні біржі були головними ринками цінних паперів, що випускалися дрібними компаніями, котрі котирувалися на NYSE і AMEX. Але цю роль вони втратили з виникненням у 1971 р. NASDAQ, яка сьогодні є підґрунтям американського позабіржового обігу.

     Дилери позабіржового ринку США контактують із продавцями і покупцями цінних паперів саме через цю систему, що передає останні курси попиту і пропозиції за 5100 акціями. Ці акції обирають з числа тих, які на позабіржовому ринку продаються найактивніше.

    Сьогодні існує конкуренція між NASDAQ і Нью-Йоркською фондовою біржею. Різниця між ними, втім, незначна. У NASDAQ попит і пропозицію на акції координує електронна система, а на біржі це роблять люди. Перевагою системи є те, що котирування виставляються в десятковій системі, тоді як на біржі — у дрібній. Таким чином, ціни в NASDAQ визначаються точніше.