Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни

Для здійснення фінансового контролю в сфері страхування відповідно до Указу Президента РФ від 18 лютого 1992 року «Про державний страховий нагляд РФ» була організована Федеральна служба страхового нагляду (Росстрахнадзор). Основні задачі і функції цієї служби були визначені Законом РСФСР «Про страхування» від 27 листопада 1992 року. У 1996 році Росстрахнадзор перетворений у Департамент страхового нагляду Міністерства фінансів РФ зі збереженням основних задач і функцій.

Департамент страхового нагляду і територіальні органи, крім ліцензування страхової діяльності і регулювання єдиного страхового ринку, здійснюють контроль обґрунтованості страхових тарифів і стежать за дотриманням страховими фірмами нормативів платоспроможності. Установлюються правила формування і розміщення страхових резервів, методика розрахунку співвідношень між активами і зобов'язаннями страхової фірми, а також порядок обліку страхових операцій і форми звітності по страховій діяльності, включаючи дотримання встановлених нормативів. У випадку кількаразового виявлення порушень законодавства і нормативних документів органи страхового нагляду мають право обмежувати дія ліцензій страхових фірм або звернутися в арбітражний суд з позовом про їхню ліквідацію.

Особлива роль у здійсненні фінансового контролю належить Центральному банку Росії (ЦБР). Як орган державного керування, наділений владними повноваженнями, він організує і контролює грошово-кредитні відносини в країні. ЦБР здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. З цією метою створений спеціальний підрозділ – Департамент банківського нагляду, що перевіряє дотримання комерційними банками банківського законодавства і встановлених ЦБР нормативів банківської діяльності. При установленні фактів чи порушень наданні банками неповної чи недостовірної інформації ЦБР, у залежності від виду порушення вправі удатися до визначених методів впливу: штраф у розмірі від 0,1 до 1 % від мінімальної величини статутного капіталу, виконання вимог ЦБР по фінансовому оздоровленню; реорганізація; заміна керівництва комерційного банку; застосування більш твердих нормативів; заборона на проведення окремих операцій і на відкриття філій на термін до одного року; призначення тимчасової адміністрації в банку на термін до півтора років і, нарешті, як крайня міра – відкликання ліцензії і ліквідація банку.

На Державний митний комітет (ГТК) покладений контроль за дотриманням податкового і митного законодавства при переміщенні товарів через митний кордон Російської Федерації.

Діяльність Федеральної служби по валютному й експортному контролі, створеної в 1992 році, тісно зв'язана з ЦБР і ГТК. Основною задачею Служби є пошук і припинення «лазівок» у валютному законодавстві, що дозволяють здійснювати безперешкодний відтік валютних активів за рубіж; створення банку даних потенційних порушників валютного законодавства.

Служба по валютному й експортному  контролі має право перевіряти усі  фінансові документи організацій, що здійснюють зовнішньоекономічну  діяльність; піднімати питання про  призупинення ліцензій на право здійснення таких операцій у випадку виявлення недотримання валютного й експортного законодавства, непредставлення звітних документів. Крім того, Службі додані воєнізовані підрозділи; вони використовуються в розвідувально-каральних цілях. Служба має право залучати інші організації Російської Федерації як агентів валютного контролю.

Таким чином ми бачимо, що системи  фінансового контролю Російської Федерації  та України мають як і спільні  риси так і відмінності але  слід відзначити, що принцип залишається майже один і той же. Законодавча база, яка залишилась після розпаду Радянського союзу  звісно була вдосконалена і приведена до ланок демократії та здорового глузду, у відповідності з реальною системою, а не міфом. Особливості звісно залишаються відмінними  через, територіальний устрій, політичні вади а також загальне законодавство.  На мою думку обидві системи ефективні за умов чіткого дотримання їхніх правил, за умов некорумпованості посадовців, що і досі призводить до багаточисленних фінансових порушень, витік капіталу закордон.

Все це відображається на реальному  стані країни, на розмір заробітних плат і пенсій, а особливо працівників  соціальної сфери і взагалом тим, хто живе за рахунок бюджетних  коштів. А звідси і рівень життя, і прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата яка в нашій країні настільки мізерна, що жити на неї неможливо.

Все це бажає бути кращим і тому слід готувати нових спеціалістів в  галузі фінансів і фінансового контролю зокрема, заохочувати нинішніх посадовців, збільшити міри покарання за скоєння фінансових злочинів.

3. Важелі  фінансового контролю.

Важливим елементом механізму  фінансового контролю є закони, нормативні акти, нормативи.

Правовою основою здійснення фінансового  контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”.   

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі  відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

4. Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни.

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській  діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації системного забезпечення здійснення державних контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового контролю.

 Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного – зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність. 

Наступна проблема полягає в  тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий висновок і статистичні дані. В останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але одночасно із року в рік щорічно проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить прибутки не державі, а посередникам.

Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність належного  державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються.

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів у 1999 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку.  Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн.  До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері.  Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.          

Четверта проблема – державний  контроль за фінансовими ресурсами  місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України. Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного майна України.

Наступна проблема – яким має  бути контроль фінансів підприємств  державного сектору і фінансів комунальних  підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись  фіскальною стороною проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній, незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки там.

Шоста проблема – відсутність системи  здійснення контролю за використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю. Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації взаємодії між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних дій щодо усунення причин, які породжують умови для порушення чинного законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну інформацією щодо методів виявлення порушень та встановлення способів розкрадання державних коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри органів  державного фінансового контролю, стандарти  їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати відряджень. Через низьку заробітну плату  на роботу залучаються робітники низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами бухгалтерського обліку.

Зовнішній, незалежний державний фінансовий контроль та аудит є новими для України і слабо відпрацьованими як у теоретичному, так і в методологічному плані. У Конституції України дане питання слабо розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після прийняття рішення Конституційного Суду щодо призупинення його дії.

Незважаючи на вищезазначені недоліки, наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, та  форми й методи контролю.

Аналіз системи державного фінансового  контролю дає змогу сказати на підставі статистичних даних, що останнім часом кількість виявлених фінансових порушень загалом по Україні зросла. Так, у 2001 році було виявлено фінансових порушень на суму 172553,3 тис. грн., тоді як у 1998 році – 14781,4 тис. грн.

Таким чином, спостерігається тенденція  до зростання у 11,6 рази, і це за 3 роки.   На основі даних було зроблено прогноз  на 3 роки вперед до 2004 р., який визначив даний показник на рівні приблизно 2013697,01 тис.грн. Таке зростання може бути віднесено на неефективність як фінансового контролю, так і органів, що його здійснюють, а також недосконалістю законодавчої бази.

За дорученнями вищих органів влади і правоохоронних органів органами контрольно-ревізійної служби загалом протягом 1994-1999 років проведено було 217,8 тис. ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, якими виявлено незаконних, нецільових витрат та нестач на суму 3,9 млрд. грн., що становить 78,4 відсотка загальної суми виявлених службою за цей період незаконних і нецільових витрат та нестач. Показники результативності контрольно-ревізійної роботи у 1999 році вищі від середньорічних протягом останніх 6 років; у розрахунку на один суб’єкт підприємницької діяльності у 1999 році виявлено незаконних і нецільових витрат та нестач на суму 10,9 тис.дол. США при середньорічному показнику 7,7 тис.дол., в розрахунку на одного ревізора – 49,8 тис.дол. при середньорічному показнику 41,0 тис.дол. США. За 9 місяців ці показники становили відповідно 16,2 та 58,1 тис.дол. США.