Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни

• перевірка законності господарських та фінансових операцій;
• контроль за використанням матеріальних та фінансових ресурсів;
• перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;
• правильність постановлення бухгалтерського обліку, а також достовірність  бухгалтерської звітності;
• проведення перевірок на підвідомчих  підприємствах та організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль проводиться економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо), а на приватних підприємствах їх власниками. Об’єкт контролю – господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера покладено відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові державні фонди, за цільове і ефективне  використання бюджетних асигнувань. В акціонерних товариствах внутрішньогосподарський контроль проводять контрольно-ревізійні комісії.

Що стосується громадського фінансового контролю, то його здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються , наприклад в Україні, при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.

Одним із найголовніших видів фінансового  контролю являється аудит. Він являє собою незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах, або іншими словами підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, платіжно-розрахункової документації, податкових декларацій та інших фінансових зобов’язань та вимог економічних суб’єктів, а також по наданню інших аудиторських послуг.

Аудиторською діяльністю мають  право займатись  фізичні особи  – аудитори та юридичні особи –  аудиторські організації (фірми) незалежно  від форми власності, в тому числі  іноземні та створені спільно з іноземними фізичними чи юридичними особами. Єдиним обмеженням є те, що аудиторська фірма не може бути акціонерним товариством відкритого типу, аудитори та аудиторські фірми не займаються ні якою підприємницькою діяльністю окрім аудиторської та іншої, пов’язаної з нею діяльністю.

Для того, щоб займатись аудиторською діяльністю, громадянин повинен отримати у встановленому порядку атестат. Після цього  він може надавати  аудиторські послуги чи в складі аудиторської фірми чи самостійно в  якості індивідуального підприємця. Фірма та приватний підприємець, для початку роботи повинні отримати ліцензію на здійснення   аудиторської діяльності, їх включають у державний реєстр  аудиторів і аудиторських фірм.

У 1993 році в Україні було прийнято Закон “Про аудиторську діяльність”, який визначає правові засади здійснення  аудиторської діяльності в Україні  і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення  достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторська перевірка може бути обов’язковою та ініціативною. Обов’язкова перевірка проводиться у випадках, які прямо встановлені  законодавством, чи за дорученням органів влади, яким таке право надане. Вона передбачена для певного переліку підприємств і організацій, зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян  або залучення чи торгівлю цінними паперами  (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів. 

Аудиторські перевірки також можуть проводитись за ініціативи керівництва  або власників підприємства, його засновників, акціонерів.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватись у вигляді консультацій  з питань організації бухгалтерського обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, у тому числі і податкового. Аудиторські фірми – це комерційні організації і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудиторською організацією.

Під час проведення перевірок аудитори самостійно визначають форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору  із замовником, професійних знань та досвіду. Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи  для проведення перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти наявність грошових коштів, майна, інших цінностей.

Поряд з цим аудитори зобов’язані  належним чином  надавати аудиторські  послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського  обліку і звітності, зберігати в  таємниці інформацію, отриману під  час аудиту.  До правил, які торкаються відповідальності аудитора, відносяться стандарт з підготовки листа-зобов’язання  аудиторської організації про згоду на проведення аудиту, документованого аудиту, діям аудитора при виявленні перекручення бухгалтерської звітності. Все це направлено на те, щоб аудиторська перевірка  кваліфіковано вирішувала  задачі, які перед нею поставлено.

З метою забезпечення  об’єктивності  і неупередженості  в  проведенні аудиторських перевірок  чинним законодавством забороняється проведення таких  перевірок  аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва , засновником чи працівником (те саме – стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати проведення аудиторської перевірки оформлюються аудиторським висновком, який є офіційним документом  і має бути засвідченим  підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності  підприємства, її повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Це документ, який має юридичне значення для усіх юридичних та фізичних осіб, органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування  та судових органів. Висновки за результатами перевірки, яку проведено за дорученням  державних органів, прирівнюється до висновку експертизи, яку призначено  у відповідності  з процесуальним законодавством.

Аудиторський висновок складається з трьох частин: ввідної, аналітичної та підсумкової.

Ввідна частина має в собі дані про аудиторську організацію(аудиторі) – адресу, повне найменування, дані про ліцензію, номер розрахункового рахунку, фамілії, імена та по-батькові аудиторів, які приймали участь у перевірці.

В аналітичній частині висновку вказується  найменування економічного суб’єкта, період перевірки, результати експертизи організації бухгалтерського  обліку, складання звітності та стану  внутрішнього контролю, факти виявлених  аудиторською перевіркою порушень, які впливають на достовірність обліку  та звітності  та, які можуть нанести збиток  власникам економічного суб’єкта, держави  та іншим.

Підсумкова частина  - це запис  про те, що аудитор (аудиторська організація) підтверджує достовірність  бухгалтерської (фінансової) звітності економічного суб’єкта. Однак  якщо в ході  перевірки виявлені аудитором суттєві порушення не були усунуті, робиться запис про неможливості підтвердження достовірності обліку.

Аудиторський висновок  в цілому надається замовнику аудиту (власникам чи керівництву економічного суб’єкта, державному органу). Зацікавленим особам  економічний суб’єкт  повинен надавати  тільки заключну частину  аудиторського висновку.

Якщо зацікавлена особа із-за того, що аудиторський висновок  був неякісним, понесло втрати, то винуватому аудитору (аудиторській організації) можна пред’явити претензії в судовому порядку.

Щодо форм то державний фінансовий контроль здійснюється в формі попереднього, поточного та подальшого контролю.

Попередній контроль  - це перевірка  на стадії складання та розгляду проектів формування і використання державних  коштів  установами та організаціями, які існують за рахунок державних  коштів  чи які претендують на отримання фінансової допомоги, бюджетних  кредитів, фінансування інвестицій, цільових та інших програм, а також отримання   державних гарантій. Тобто проводиться до здійснення фінансових операцій.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо  в процесі формування та використання державних засобів  з ціллю оперативного усунення  порушень, що мають місце. Тобто проводиться у процесі фінансових операцій.

Подальший контроль представляє собою  контроль за підсумками формування та використання державних коштів з  встановленою періодичністю  чи в  одноразовому порядку  з метою перевірки правильності та ефективності використання наданих коштів, затвердження звітів про їх використання, оцінки діяльності об’єктів контролю. Тобто проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

Методи  фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності.

Ревізія представляє собою метод  документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку   і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Вона являє собою систему обов’язкових контрольних дій.

Перевірка ж здійснюється з метою  докладного вивчення окремих ділянок  фінансово-господарської діяльності  підприємства, установи, організації  або їх підрозділів. Вона являє собою одиничну контрольну дію.

Ревізії бувають:

• комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності, а саме:
• операції з грошовими коштами;
• розрахункові та кредитні операції;
• розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;
• правильність планування та розходування засобів на утримання бюджетних установ, формування та використання ними позабюджетних коштів;
• схоронність основних засобів та нематеріальних активів та операцій з ними;
• збереження виробничих запасів, товарно-матеріальних цінностей та операцій з ними;
• інвестиційні операції;
• розрахунки з оплати праці та нарахування податків;
• формування собівартості продукції (робіт, послуг);
• формування фінансових результатів;
• організацію  та стан бухгалтерського обліку  та внутрішнього (відомчого) обліку.
• часткові(що охоплюють лише її окремі сторони);
• тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);
• планові і позапланові;
• суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).

Для проведення ревізії чи перевірки  встановлюється визначений  строк. Вони можуть проводитись силами одного ревізора  чи групи (бригади) ревізорів, в необхідних випадках з залученням експертів зі спеціальних питань.

Ревізія – це найбільш ефективний та достовірний  метод фінансового  контролю особливо для цілей  наступного контролю, тому що  за наявності на об’єкті, що перевіряється, усіх необхідних документів може дати вичерпну відповідь  про використання засобів  в періоді, що перевіряється. Саме тому, коли розглядаються так звані економічні злочини, призначається ревізія фінансово-господарської діяльності об’єктів, якими зацікавлене слідство  в цілому чи по основним питанням цієї діяльності.

Із-за великого об’єму матеріалу, який належить до перевірки, та необхідності  затрати значного проміжку часу  на практиці найчастіше призначаються перевірки конкретних питань.

Ревізія та перевірка обов’язково  проводяться за програмою (переліку основних питань), котра затверджується керівником, який призначив  ревізію, чи іншою посадовою особою за його дорученням. Програма повинна бути виконана  повністю, однак в ході роботи  ревізори самостійно визначають необхідність  та можливість застосування  тих чи інших ревізійних дій, прийомів та способів отримання інформації, аналітичних процедур, які забезпечують  надійну можливість збору доказів, що потребуються.  

Але в будь-якому випадку, для  того, щоб отримати доказові відповіді   на поставлені в програмі питання, ревізор  повинен провести ряд дій, котрі  для кожної ревізії  та перевірки  однакові і обов’язкові.

Починають ревізію зазвичай  з перевірки установчих та реєстраційних документів організації. Потім переходять до вивчення  та аналізу планових, звітних, бухгалтерських та інших документів. Тут ревізор повинен встановити  законність і правильність операцій, які відображено в документах, чинність самих документів, відповідність їх встановленим формам, безпомилковість розрахунків, які в них записані. Ця робота продовжується практично в ході усієї ревізії. Одночасно ревізор  повинен упевнитись  в дійсності здійснення тих чи інших операцій, отримання чи видачі вказаних в документах грошових коштів та матеріальних цінностей, фактичного виконання робіт  чи надання послуг.

Він робить це шляхом зіставлення  бухгалтерських записів з обліку з виправдувальними (первинними) документами та відповідними  вихідними даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по затратах  грошових коштів  та матеріальних цінностей. В цих же цілях прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів, документів і даних з записами, які маються в організації, що ревізується, з документами і даними, які знаходяться  в тих організаціях, від котрих отримано  чи яким видано грошові кошти, матеріальні цінності  та документи, виписки з банку по рахунках організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках.