Фінансова система Бельгії

Кожний громадянин Бельгії  має право вільного вибору страхової компанії. Хворий має право вибирати лікаря й лікарню.

Для медикаментозного забезпечення застраховані, що потребують амбулаторної медичної допомоги, поділяються на 4 категорії. Страхове відшкодування  для першої категорії становить 100 %, для другої - 75, для третьої - 50 і для четвертої - 40 %.

Лікарські засоби, віднесені  до "комфортної" категорії, не підлягають страховому відшкодуванню. За законодавством Бельгії, НІХІ повинен розподілити  внески й дотації між різними  страховими компаніями відповідно внесків  членів кожної компанії. Однак така система несправедлива, оскільки компанія, члени якої мають менше доходів  або частіше хворіють, буде збитковою  порівняно з іншими компаніями. З  такої причини в цей час  НІХІ розподіляє фінанси між медичними  страховими компаніями відповідно до обсягу медичної допомоги, зробленої  членам кожної компанії. Таким чином, страхові компанії практично не несуть фінансової відповідальності. Механізм розподілу ресурсів (страхових внесків) не входить до компетенції страхових  компаній. Доходи й можливості страхових  компаній визначаються видатками від  надання медичної допомоги їх клієнтам, і тому вони не зацікавлені в раціональному  обмеженні витрат на медичну допомогу.

Оплата праці медичного  персоналу здійснювана за фактично надані медичні послуги й за ліжко-днями, приводить до надмірних витрат і  невиправданого збільшення кількості  медичних процедур. Найчастіше навіть без обліку показань для пацієнта, а тільки з метою збільшення доходів  і амортизації фіксованих видатків. Це призвело до досить значного збільшення витрат на біохімічні й рентгенологічні  дослідження. Щоб уникнути невтримного  зростання видатків, у країні було введено часткове бюджетне фінансування лікарень. Однак поки що бюджети формуються переважно за принципом історичного підходу, без обліку потреб установи [12].

4. Організація валютного контролю в Бельгії

Система валютного контролю Бельгії функціонувала в період з 1955 до 1990 рр. Її основою став так  званий «подвійний валютний ринок», тобто  застосування різних форм і методів  регулювання поточних валютних операцій і операцій, пов'язаних з рухом  капіталів.

Національний банк Бельгії (БНБ) регламентував операції на ринку  поточних валютних операцій, у тому числі шляхом підтримки курсу  національної валюти (тільки для цілей  поточних операцій).

Операції, пов'язані з  рухом капіталів, здійснювалися  на "нерегульованому" "вільному" ринку. Таким чином, ризики здійснення «Капітальних» операцій через вплив  ринкових чинників значно перевищували ризики регульованого ринку.

Основний орган валютного  контролю – Бельгійсько-Люксембурзький інститут валютного контролю (ІСК), якому парламентом Бельгії були делеговані серйозні повноваження. ІВК мав власний бюджет, у який зараховувалися 0,2% від суми кожної операції. Співробітникам інституту було надано право на здійснення розслідувань незаконних валютних операцій і передачу матеріалів до судових органів. У той же час була можливість не передавати справи до суду у випадку, якщо порушник визнавав свою провину і добровільно сплачував штрафи.

Велика роль відводилася  уповноваженим банкам, що здійснюють основну технічну роль з контролю за репатріацією валютної виручки.

Завдання митних органів  Бельгії зводилася до необхідності подання до ІВК митних декларацій, що підтверджують переміщення товарів  через кордон. Уповноважений банк, у свою чергу, в разі здійснення валютних операцій, пов'язаних з організацією розрахунків по зовнішньоекономічної операції заповнював спеціальний формуляр, фіксуючи основні умови платежу, що дозволяють віднести дану операцію до розряду поточних або капітальних. Звітність прямувала банками  в ІВК в 3-х видах – при здійсненні розрахунків, пов'язаних з експортом, імпортом і транзитними поставками. Таким чином, банки контролювали напрямок проведеної операції в той чи інший сегмент валютного ринку, а учасники ЗЕД отримували можливість або використання пільгового курсу при здійсненні поточних операцій, або ринкового курсу на ринку капітальних операцій (різниця сягала 2 %).

ІВК, крім контрольних функцій, виконував роль аналітичного центру, обробляючи дані митних органів і  банків.

Система «подвійного валютного  ринку», при її громіздкість та реальної можливості прийняття (уповноваженими банками) суб'єктивних рішень, у той  же час дозволяла зробити привабливим  для іноземних інвесторів ринок  капітальних операцій, оскільки на даному сегменті валютного ринку  завищений курс давав можливість отримувати серйозний прибуток вже  тільки за рахунок курсової різниці.

Необхідно відзначити, що при  розвинутій системі контролю валютних операцій, пов'язаних з зовнішньоторговельної  діяльністю і заснованої на зіставленні  даних митних органів і банків, ефективність контролю послуг була надзвичайно  мала і грунтувалася лише на довірі до уповноважених банків [7].

5. Регулювання ринку цінних паперів у Бельгії

У Бельгії регулювання  ринку цінних паперів ніколи не було самостійною гілкою правової системи. Регулювання будь-якої діяльності, пов’язаної з емісією та обігом цінних паперів, регламентується тут  численними законами, правилами щодо ведення будь-якого бізнесу, а  інколи навіть функціонування банків і банківської системи загалом. Основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від  Центрального банку).

Капіталізація фондового  ринку в Бельгії та інших країнах  розраховується як добуток кількості  акцій, що торгуються на біржі та цін  на них. Капіталізація є мірою  розміру фондового ринку в  країні. Вона зазвичай виражається  як відсоток від ВВП, щоб можливо  було оцінити розмір ринку акцій  по відношенню до розміру економіки.

  Капіталізація фондового  ринку близько 50 % ВВП і більше  є ознакою добре розвиненого  фондового ринку. Тим не менш, в більшості країн фондового  ринку практично не існує. Капіталізація  є близькою до нуля.

На рис. 1.5.1. зображена  капіталізація фондового ринку  Бельгії порівняно з іншими країнами.

Рис. 1.5.1. Капіталізація фондового  ринку Бельгії протягом 2000-2010 рр. у порівнянні

Численні фондові біржі  у країнах Європи перебувають  під сильним впливом, а нерідко  під повним контролем найбільших комерційних банків (як і у випадку з банківської системи Бельгії). Тому державні органи часто діють на фондовому ринку не прямо, а тією мірою, якою вони регулюють діяльність банків і банківської системи.

Розділ 2. Бюджетна система Бельгії. Державні фінанси та податкова система Бельгії

Система державних фінансів базується на податкових надходженнях Бельгії. Значна частина державних  видатків спрямовується на соціальний захист населення, допомогу місцевим бюджетам. У Бельгії свою фінансову самостійність  мають такі частини країни, як Фландрія, Валлонія і столиця Брюссель. У  цілому місцеві фінанси охоплюють  фінанси 3 регіонів, 10 провінцій та 590 комун. До введення євро державний бюджет Бельгії становив 1 трлн 635 млрд. бельгійських франків, 1 трлн 195 млн. з якого становив соціальний бюджет.

У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова  автономія місцевих бюджетів коливається  від 68 до 56% Основу їх фінансової автономії  складають місцеві податки і  місцеві надбавки до загальнодержавних  податків, тому застосування терміну  ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірною.

Найвищий рівень податкової складової у структурі консолідованих бюджетів (94-97 %) мають Бельгія, Великобританія, Нідерланди та США.

У Бельгії існує близько 100 місцевих податків та зборів.

У цілому, прибутковий податок  з громадян забезпечував 29 % усіх податкових надходжень бюджетів усіх рівнів, податок  на прибуток корпорацій – 5,95 %, внески на соціальне страхування – 34,2, податки  на власність – 2,5, податки на товари і послуги – 25, у тому числі  ПДВ – 15,5 %.

У Бельгії встановлені  достатньо високі ставки податків на спадщину і дарування: для прямих спадкоємців – від 3 до 30 %, для  інших груп – від 20 до 80 %.

У Бельгії спортсмени платять  привілейований невисокий податок, усього в 15 % їхніх доходів. Бельгійське  податкове законодавство такі самі пільги надає, крім спортсменів, артистам, письменникам і журналістам. У майбутньому  уряд Бельгії за вимогою Європейського  Союзу обіцяв підвищити податки  на ці категорії платників, щоб запобігти  їхній втечі із сусідніх країн  в Бельгію.

Основою доходів бюджету  Бельгії є податкові надходження. Важлива роль у податковій системі  Бельгії належить податку з корпорацій. Податком з корпорацій обкладається весь чистий дохід компанії, як розподілений, так і той, що залишається в її розпорядженні.

Суб'єктами оподаткування  є:

• будь-які бельгійські корпоративні організації, які мають форму комерційної компанії (відкриті та закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю; кооперативи, приватні компанії);

• бельгійські корпоративні організації, які не є комерційними фірмами (громадські компанії та компанії комунальної сфери при здійсненні операцій, які приносять прибуток; неприбуткові організації, які отримали прибуток від підприємницької діяльності);
• компанії, які не зареєстровані в Бельгії, але мають у цій країні штаб-квартиру і займаються підприємницькою діяльністю з метою одержання прибутку.

Усі витрати, які вираховуються  з доходу компанії, але не включаються  до складу затрат, групуються як недопустимі  витрати і належать до оподатковуваного доходу.

Ставки податку з корпорації до введення євро залежали від розміру  їх прибутку (в бельгійських франках):

• 28 % з частини прибутку до 1 000 000;
• 36 % з частини прибутку від 1 000 000 до 3 600 000;
• 41 % з частини прибутку від 3 600 000 до 16 6000 000.

Податком обкладаються всі  компанії, зареєстровані в Бельгії, а також ті, що мають штаб-квартиру чи органи управління у цій країні.

За єдиною ставкою 43 % податок  відраховувався із прибутку холдингових  компаній — компаній, де 50 і більше відсотків власного капіталу спрямовано на інвестування в інші фірми. Це пов'язано  з тим, що основна частина їх доходу складається з дивідендів, які  на 90 % звільнені від податку дочірніх компаній –компаній, не менше 50 % акцій яких належить іншій компанії. Такий підхід має попередити збільшення компаній з метою зниження податків. Податком не обкладаються:

• асоціації, не зареєстровані як юридичні особи. Прибуток таких організацій має бути заявлений в індивідуальних податкових деклараціях кожного із членів асоціації;
• неприбуткові організації, що не займаються підприємницькою діяльністю.

Податок вираховується, виходячи з величини загального прибутку компанії будь-якого типу і від будь-якого  джерела.

У податкових деклараціях  і при розрахунку податку прибуток акціонерних товариств, який оподатковується, поділяється на: прибуток, який залишається  в розпорядженні компанії (капіталізований  прибуток); дивіденди; винагороди членів ради директорів; витрати, не віднесені  на собівартість.

Оподатковуваний дохід товариства складається з прибутку, який залишається  в розпорядженні компанії; доходу від інвестицій; витрат, не віднесених на собівартість.

Прибуток, отриманий у  результаті зростання вартості резервів, розраховується як різниця між оподатковуваними резервами в кінці фінансового  і попереднього фінансового року. Оподатковувані резерви складаються  з балансових резервів (резерви, які  показані в річному звіті —  балансі та звіті про прибутки та втрати, резерви на покриття непередбачених втрат та інші соціальні й особливі резерви) та прихованих резервів (резервів, отриманих у результаті податкової перевірки бухгалтерської документації за активними рахунками компанії, які не показні в річному звіті). Останні включають:

• недооцінку таких активів, як цінні папери, акції, векселі, що відображені в обліку з меншою вартістю, ніж це необхідно за правилами податкових органів;
• переоцінку зобов'язань, таких як кредиторська заборгованість, що не відповідає реальній вартості боргу;
• надлишково нараховану амортизацію, тобто різницю між нарахованою сумою амортизації та сумою амортизації, допустимою згідно з нормативними документами. Податок з корпорацій додається до суми, яка за рішенням загальних зборів компанії, йде на виплату дивідендів. Для товариства дивідендами вважається частина прибутку, яка виплачується як дохід на інвестований капі<span class="List_0020P