Фінансова політика

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб`єктів господарювання і фонди грошових коштів.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.

Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб`єктів господарювання, їх об`єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов`язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і громадським, попереднім, поточним і наступним та здійснюватися документальними методами (ревізія, перевірка) і натуральними методами (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основними елементами фінансового забезпечення суб`єктів господарської діяльності є:

- самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

- кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

- бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

- оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

- інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об`єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов`язаний із регулюванням економічних процесів. Основні елементи фінансового регулювання – це:

- оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

- бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб`єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

- бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

- спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб`єктів господарювання за виконання взятих зобов`язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов`язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов`язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

- створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

- забезпечення регіональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

- науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

- підвищення результативності фінансового контролю;

- вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

- адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПЦІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

Модель вдосконалення механізму реалізації фінансової політики наведена на рис. 3.1.

Ця модель відображає основні етапи рішення проблеми вдосконалення механізму реалізації фінансової політики, а саме:

1. Прийняття рішення про удосконалення механізму реалізації фінансової політики;

2. Обґрунтування механізму реалізації фінансової політики;

3. Обґрунтування показників економічної безпеки держави під час реалізації програми удосконалення механізму фінансової політики;

4. Складання прогнозу доходів та видатків бюджету;

5. Розрахунок показників економічної безпеки держави;

6. Розробка регламенту забезпечення контролю пропозицій за формуванням фінансової політики держави;

7. Розрахунок ефективності використання фінансової політики.

Всі ці дії у перспективі призведуть до підвищення доходів та скорочення видатків бюджету держави.

Рис. 3.1. Модель рішення проблем вдосконалення механізму фінансової політики

Фінансова політика в Україні – законодавчо оформлена система правових, організаційних, інституціональних та фінансово-економічних мір, які визначають діяльність державних органів влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань бізнесу та інших інститутів громадянського суспільства, яка спрямована на досягнення мети та вирішення задач політичного, економічного та соціального розвитку у відповідності із основними напрямами внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Базовою метою фінансової політики в Україні є забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку суб’єктів України. Це передбачає, з одного боку, скорочення відмінностей у рівні соціально-економічного розвитку. З іншого боку – забезпечення балансу між нарощуванням економічного потенціалу суб’єктів України та забезпеченням комфортної середи для населення, створенням рівних можливостей для громадян України в реалізації своїх соціальних та економічних прав та задоволення потрібностей.

Для досягнення цієї мети застосування інструментів фінансової політики повинно бути сконцентровано на організації погоджених дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування із створення максимально сприятливих умов для розвитку економіки суб’єктів України, передусім, шляхом залучення приватних інвестицій і підвищенню якості і доступності бюджетних послуг, що в сукупності складає основу для росту рівня і якості життя населення і соціально-економічного розвитку держави в цілому.

В умовах устрою держави і самостійності місцевого самоврядування особливої уваги заслуговують механізми управління соціально-економічними процесами на державному, регіональному і місцевому рівнях, що забезпечують єдність цілей, завдань і дій усіх органів публічної влади. Це потребує рішення задачі вдосконалення державних стосунків і місцевого самоврядування, передусім, шляхом завершення розмежування повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування і вибудовування системи їх належного виконання. Це дозволить значною мірою реалізувати ще одну стратегічну мету фінансової політики – формування ефективної і компактної держави.

З метою прийняття державними органами обґрунтованих рішень необхідний моніторинг індикаторів (показників) економічної безпеки, який передбачає перш за все фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників.

Індикатори економічної безпеки – реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері. Особливу увагу слід зосередити на таких загальних індикаторах економічної безпеки:

- валовий внутрішній продукт (ВВП);

- темп інфляції;

- дефіцит бюджету;

- рівень безробіття;

- економічне зростання;

- рівень та якість життя;

- енергетична залежність;

- інтегрованість у світову економіку;

- сальдо експорту-імпорту;

- стан демографічних процесів;

- державний внутрішній та зовнішній борги;

- рівень тінізації економіки.

Конкретизований перелік основних індикаторів оцінки економічної безпеки України наведений у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України.

Невід’ємною складовою визначення рівня економічної безпеки є встановлення не лише певного набору індикаторів економічної безпеки, а й їхніх порогових /граничних значень.

Порогові/граничні значення індикаторів економічної безпеки – це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції та загрозливі процеси в економіці.

Наближення індикаторів економічної безпеки до їх граничнодопустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних, або порогових, значень – про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично, про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це, економічну безпеку держави часто трактують як деякий стан, що задовольняє визначений набір порогових значень показників-індикаторів. Такий підхід має право на існування, оскільки він дає можливість зафіксувати деякий зріз економічної ситуації як основу для прийняття управлінських рішень. Проте економічну безпеку доцільно розуміти ширше, як прогресуюче і динамічне явище, оскільки економіка не може розглядатися як щось статичне. Якщо у державі спостерігаються розвиток і економічне зростання, то економічна безпека зміцнюється і закріплюється, а її порогові значення зміщуються у бік вищих значень, або вводяться нові індикатори, що відображають новий рівень і новий якісний стан економічної системи. Економічний спад і економічна криза супроводжуються, як правило, загрозами і небезпеками стабільності соціально-економічній ситуації і призводять до наближення показників до граничнодопустимого рівня індикаторів безпеки. Відповідно динамічність конкретних порогових величин індикаторів економічної безпеки породжує значні труднощі для їхнього апріорного визначення, відтак вони навряд чи можуть бути визначеними на певний тривалий термін, а тим більше, запозичені з досвіду інших країн. Тому розроблення системи порогових значень індикаторів економічної безпеки – одне з найбільш актуальних і важливих завдань економічної науки.

ВИСНОВКИ

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв`язку з цим фінансова політика – це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.