Фінансова політика

31

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………….……………………………………3

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА – СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ……………………………………………5

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ, ЯК СУКУПНІСТЬ ФОРМ І МЕТОДІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН              14

РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПЦІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ              22

ВИСНОВКИ              27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ              29

ВСТУП

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб`єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Фінансова політика повинна створити в національній економіці сприятливі умови для розвитку необхідного клімату і відповідного сприятливого середовища. А це означає необхідність створення такого фінансово-кредитного механізму, який би забезпечив економічний розвиток і зростання країни.

Важливим чинником розвитку економіки є створення ефективного фінансового механізму. На сьогодні управляти фінансовим процесом – це, перш за все управляти фінансовими ресурсами і через засоби та інструменти фінансового механізму стимулювати фінансовий розвиток. Тому потреба у теоретичному обґрунтуванні і формуванні цілісного уявлення щодо розвитку фінансового механізму є основою ефективної фінансової політики держави.

Метою курсової роботи є розробка концепції вдосконалення механізму реалізації фінансової політики, теоретичне обґрунтування, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізму реалізації фінансового механізму.

Відповідно до поставленої мети поставлені наступні задачі:

- розглянути фінансову політику як складову економічної і соціальної політики держави;

- розглянути фінансовий механізм, як сукупність форм і методів організації фінансових відносин;

- розробити концепцію вдосконалення механізму реалізації фінансової політики.

Об`єкт дослідження – розгляд фінансової політики – складової економічної і соціальної політики держави.

Предмет дослідження – фінансова політика держави.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, нормативно-правові документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених і фахівців у сфері фінансів.

Методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання дійсності, системний підхід до вивчення господарських процесів, фундаментальні положення економічної теорії, мікроекономіки, фінансів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці концепції вдосконалення механізму реалізації фінансової політики.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА – СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Поняття «фінансова політика» поєднує в собі категорії фінансів і політики. Політика – це сфера людської діяльності, форма суспільної життєдіяльності. Вона виникла внаслідок необхідності узгоджувати, підпорядковувати приватні, часткові інтереси більш загальному інтересу – суспільному. Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій [3, c. 51].

Поняття «фінансова політика» поєднує в собі категорії фінансів і політики. В останні роки проблемі визначеності фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Але єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує. Так, відомі західні економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш, Річард Шмалензі та інші не виділяють фінансову політику як самостійне поняття, а ототожнюють її з фіскальною політикою. Кемпбел Р. Макконнел і Стенлі Л. Брю поєднують поняття фінансово-бюджетної і фіскшіьної політики. Шарль Бланкарт виходячи з розуміння політики, як правил прийняття рішень, що визначають результат раціональних дій індивіда, визначає фінансову політику як правила прийняття рішень продуктивною державою. ї підкреслює, що обсяг державної діяльності залежить від правил прийняття рішень [9, c. 27].

Більш структуроване визначення фінансової політики дають марксисти, а саме: фінансова політика-це сукупність державних заходів по стабілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використанню для здійснення державою своїх функцій. При цьому її. соціальна направленість і ефективність впливу на розвиток виробничих сил залежить від:

- дії об`єктивних законів економічного розвитку;

- суспільно-політичної будови країни.

Радянські вчені-економісти (Левчук І.В., Лавров В.В. та інші) підкреслювали. що фінансова політика створює правильне співвідношення між нейтралізованим і демократичним розподілом і використанням фінансових ресурсів. Шереметьєв М.К. у своїй роботі «Фінанси СРСР» визначає фінансову політику з двох позицій:

- як основний напрямок діяльності держави у сфері використання фінансів;

- як результат фінансових процесів, що відбуваються в середині країни [26, с. 36].

Існує ще багато інших і схожих думок, але в цілому радянські економісти визначали фінансову політику як спосіб перерозподілу фінансових ресурсів через формування і використання фондів з метою створення умов для збільшення натуральної і грошової бази народного господарства.

Вітчизняні економісти також не мають єдиної думки, щодо визначення фінансової політики як категорії. Так, український вчений-фінансист М.І. Мітіліно в праці «Основи фінансової науки» проводить думку про те, що між державою та її громадянами відбувається угода, в якій держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків. І порядок дії цієї угоди здійснюється за певними правилами, що встановлюються державою і проводяться за допомогою фінансової політики [17, c. 45]. Політичний і фінансово-економічний словник О. Сліпушко характеризує фінансову політику як систему заходів у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи і національної економіки загалом. О.Д. Василик в навчальному посібнику «Державні фінанси України» дає наступне визначення фінансової політики – «це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку» [5, c. 57]. Опарін В.М. в навчальному посібнику «Фінанси (загальна теорія)» з теоретичної точки зору не розглядає окремо поняття фінансової політики, а в контексті моделей фінансових відносин у суспільстві, підкреслюючи, що в основі моделі розподілу і перерозподілу ВВП виступає роль і місце в ній держави. Тобто розподіл і перерозподіл відбувається не тільки на рівні держави, а й охоплює всі сфери суспільства, але при пріоритетній ролі держави [25, c. 84].

В сучасних умовах поняття фінансової політики пов`язується як із сферою держави, так і з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами та населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика. В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики – це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати на макроекономічному та мікроекономічному рівнях.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів.

Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:

- на макроекономічному рівні – від функцій та природи держави, а також від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;

- на мікроекономічному – від мети функціонування та форми власності підприємства.

На цій основі можна сформулювати такі основні задачі фінансової політики на макрорівні:

- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

- встановлення раціонального, з точки зору держави, розподілу і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

- вироблення фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей, що змінюються, і завдань стратегії;

- створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами [13, c. 51].

До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

- максимізація прибутку підприємства;

- оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

- досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

- створення ефективного механізму управління підприємством;

- використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

Реалізація фінансової політики проводиться у три етапи (рис. 1.1).

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією. У цей період прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів за тими напрямами економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує завдання дослідження, концентрації і акумуляції фінансових ресурсів, їх розподілу за напрямами розвитку, які виробляються економічною політикою [10, c. 96].

Рис. 1.1 Алгоритм реалізації фінансової політики [25, c. 98]

Фінансова тактика – спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв`язків, перегрупування фінансових ресурсів. При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика має бути гнучкішою, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов`язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (або певній його частині) і наскільки вона сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань.

Розвиток держави пов`язаний зі зміною фінансової політики. Використання того або іншого типу фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки і соціальної сфери, інтересами правлячих партій і соціальних груп, а також пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Все це забезпечує збереження і розвиток системи суспільних стосунків, що існують в даній державі.

Розрізняють чотири основні типи фінансової політики (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Типи фінансової політики [7, c. 51]

До кінця 20-х років минулого століття основним типом фінансової політики більшості країн був класичний її варіант. Така фінансова політика була заснована на працях класиків політекономії А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 pp.) та їх послідовників. Основний її напрям – невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Наслідком цього було обмеження державних витрат і податків. Витрати бюджету зводилися, в основному, до витрат на військові цілі, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням і управлінням. Система податків будувалася на непрямих і майнових податках, які були досить простими й ефективними з точки зору механізму їх стягування. Система управління фінансовою діяльністю була проста і зосереджувалась, як правило, в одному органі управління – Міністерстві фінансів (казначействі).