Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення

2. Облік,  або дисконтування векселів. Зміст  цієї операції полягає в тому, що банк, придбавши вексель за  іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічна сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, ку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається  дисконтом.

3. Форфейтинг  — кредитування зовнішньоекономічних  операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, к правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в банківський.

Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати  дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до арбітражного суду.

Усі схарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше спричинють зміни в окремих статях активу балансу.

 

2.  Зменшення вихідних грошових потоків

 

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності  та відновлення фінансової стійкості  підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1. оплата  товарів, робіт, послуг, які становлять  собівартість продукції;

2. оплата  товарів, робіт, послуг, які не  належать до валових витрат;

3. здійснення  реальних та фінансових інвестицій;

4. сплата, податків та інших платежів  до бюджету;

5. повернення  капіталу, який був залучений  на фінансовому ринку.

На обсяг  останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших  платежів до бюджету залежить від  установленого державою порядку  визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів  визначається умовами кредитних  договорів і значною мірою  залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника

Можливості  впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні  підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

У короткостроковому  періоді санаційні резерви, пов’язані  зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки  від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків  за даним напрямком: безпосередньо  впливають на рівень ліквідності  та платоспроможності підприємства.

Зниження  рівня витрат істотно залежить від  рішучості керівництва та персоналу  проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадливе використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками

Прямі витрати  — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані  з виробництвом кількох видів  продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.

До умовно-змінних  належать витрати, розмір яких зростає  зі збільшенням обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.

Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно  не залежить від збільшення чи зменшення  випуску продукції. Це витрати, пов’язані  з обслуговуванням і управлінням  виробничою дальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб виробництва. (Типове положення з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996 р.₃ № -473.)

Плани ощадливого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються  під час планування останніх та аналізу  відхилень фактичних результатів  від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розгадаються як основний інструмент зниження витрат.

Перш  ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

         -перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

• доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;

          -втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;

-аварії;

-відсутність налагоджених господарських зв’язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;

-порушення трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначається двома способами:

1. Укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2. Кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня  витрат виконуються на стадії складання  річних планів з метою визначити  й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають  на собівартість продукції. Це – зміна:

1. обсягів  виробництва;

2. технічного  рівня виробництва;

Розглянемо  тепер, як саме впливають основні  чинники на загальний рівень собівартості.

При визначенні впливу фактора зміни обсягів  виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися  протягом року, але не пропорційно  до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється  в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1. упровадження  нових та удосконалення існуючих  технологій;

2. застосування  нових видів сировини і матеріалів  та раціоналізація їх використання;

3. зниження  трудомісткості одиниці продукції.

Зменшити  вихідні грошові потоки та підвищити  платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

3. Залучення інвестицій з метою стабілізації діяльності   підприємства

 

Перш  ніж здійснювати заходи щодо залучення  фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Базою для  класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб  визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1. витрати, пов’язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);
2. витрати, пов’язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введенню в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива  умова його безперервного й ефективного  функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову  незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього  необхідно вивчати численні показники, які характеризують  всі сторони  діяльності підприємства (виробництво , його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних  причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для  керування окремими показниками, і  відповідно і для посилення їхнього  впливу на поліпшення фінансового  клімату.

Фінансовий  стан підприємства необхідно аналізувати  з позицій і короткострокової , і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового  стану проводиться з метою  установити, наскільки ефективно  використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні  підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають : забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів  товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської  заборгованості, оборотність оборотних  коштів, матеріальне забезпечення банківських  кредитів, платоспроможність.

Стійке  фінансове становище підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як  продуктивність праці, рентабельність виробництва , фондовіддача, а також  виконання плану по пер-минулому. Раціональному розміщенню засобів  підприємства сприяє гарна організація  матеріально-технічного забезпечення виробництва , оперативна діяльність по прискоренню грошового обігу. У  той же час фінансові утруднення підприємства, відсутність засобів  для своєчасних розрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стану підприємства й аналіз виробничого боку його діяльності повинні взаємно доповнювати  один одного.

Задачами  санації і санаційного аудиту насамперед є оцінка фінансового  аналізу, перевірка витрати засобів  по цільовому призначенню , виявлення  причин фінансових утруднень , можливостей  поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів  і зміцнення фінансового становища.

Керівництво підприємства увесь час знаходиться  перед необхідністю вибору. Воно повинно  здійснювати вибір оптимальної  ціни реалізації, приймати рішення  в галузі кредитної й інвестиційної  політики та інше, намагаючись домогтися  такого положення , щоб уся діяльність підприємства в комплексі була б  рентабельна і забезпечувала  б необхідні грошові поповнення.

Прийняття рішень у таких областях , як, наприклад, придбання елементів основного  капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що пускається , відноситься до довгострокового  планування. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років  вперед і повинні бути відбиті  в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації є досить невисока. Довгострокові плани являють  собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої є короткострокові  плани. План санації це і є довгостроковий план діяльності підприємства направлений  на вихід підприємства з кризи.