Фінанси підприємств

    Після одержання клопотання – заяви  і необхідних документів для надання  кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

    Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами. Вибір показників для оцінки кредиспроможності позичальника залежить від форм власності, галузі економіки, особливості фінансово – економічної діяльності. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність.

    Визнаючи  кредитоспроможність клієнта банк аналізує умови, в яких працює підприємство -  позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців.

    Після розрахунку та аналізу відповідних  показників, вивчення умов роботи клієнта банк здійснює загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

    Кредитний договір – це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов’язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказується найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов’язання сторін: з одного боку – за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого -  за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

    Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий  рахунок, на який зараховується передбачена  договором сума кредиту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3. Порядок погашення  банківського кредиту підприємствами.

    Порядок, форма і строки погашення кредиту  позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена у договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов’язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобовязаннях.

    Позика  може погашатись одноразово або в  розстрочку. Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі в строк, встановлений в кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгодженна з часом надходження виручки від продажу продукції та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобовязаннях. Можливі і інші способи погашення позики, які необхідно передбачити у кредитному договорі, наприклад метод “амортизаційного” погашення кредиту. Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків за ним систематично у визначених розиірах та в установленні строки. Разом з останнім платежем погашається залишок кредиту і відсотки за ним.

    На  сьогоднішній день встановлення процентної ставки зе кредити не регулюється  нормативними документами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням строку банківського кредитування, наданих позикоотримувачам гарантії своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком, мають забезпечувати повне покриття їх витрат та отримання прибутку від госпрозрахункової діяльності.

    Сума  боргу і відсотки за ним погашаються  в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість з позики, далі кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.

    Погашення кредиту і відсотків з ним  здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником – платіжною вимогою банку в порядку, встановленим чинним законодавством.

    Позичальник не звільняється від повернення боргу  з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь – яких несприятливих обставин, у тому числі  й незалежних від нього.

    У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбаченні кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди.

    У разі відмови банку в наданні  відстрочення погашення кредиту  він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним  за рахунок гарантів або забезпечення, прийнятого від позичальника при  видачі йому кредиту. При цьому борг повертається в певному порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг з вартості заставленного майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу заставленного майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому самому порядку стягується сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво.

    У разі несвоєчасного погашення боргу  за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про  відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні  санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

    Якщо  підприємство – позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму банківського кредиту.

    У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стугнути їх у претензійно – позовному порядку.

    При систематичному невиконанні позичальником  кредитних зобов’язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  II. Аналіз практики банківського кредитування підприємств.

2.1. Тенденції та проблеми  формування ринку  банківського кредитування  в Україні.

    Ринок кредитних послуг в Україні характеризується суттєвим збільшенням обсягів кредитних  вкладень за рахунок як внутрішніх джерел  (нарощування статутного капіталу  банків, вкладів фізичних, юридичних осіб), так і зовнішніх запозичень ( наприклад, лише за 2006 рік приріст приватних негарантованих державою кредитів, залучених у вільно конвертованих валютах від неризидентів, становив 9,2 млрд. доларів США, або 41,6 %  і на початок 2007 року їх загальний обсяг дорівнював 22,1 млрд. доларів США ).

    Кредитні  операції, з одного боку, стимулюють розвиток економіки, вони найприбутковіші для банків, а з другого – найризиковіші, тобто такі, яким постійно властивий певний рівень неповерненості.

    На  відміну від початкових етапів формування банківської системи України, останні  п’ять років для розвитку кредитних відносин були доволі сприятливими, оскільки темпи інфляції, розмір дефіциту державного бюджету, виявилися незначними та прогнозованими. Економіка почала функціонувати на фінансових, а не бартерних розрахунках, кількість банків, що перебувають під особливим режимом нагляду з боку НБУ, значно змешилася. Крім того, на вітчизняному банківському ринку почали функціонувати великі іноземні банки.

    За  таких умов обсяг кредитного портфеля банківських установ України впродовж 2002 – 2006 років зріс у 8,4 раза. При цьому показник зростання протягом зазначеного періоду кредитів фізичних осіб сягнув аж 55 разів. Дані про структуру кредитних вкладень і темпи їх зростання наведено у таблиці2.1.

    Доволі  потужне зростання обсягу кредитного портфеля за п’ять років ( із 32,1 млрд. грн. до майже 270 млрд. грн. ), як це видно з таблиці, не єдина особливість зазначеного періоду. Позитивним виявилося і те, що питома вага кредитів, наданих фізичним особам, суттєво зросла – із 4,3 на початок 2002 року до 28,8 % на початок 2007 року. Хоча в банках і поступово налагоджується кредитна дисципліна, однак сума прострочених кредитів збільшилася в 2,4 раза і виявилася досить значною – понад 4,4 млрд. грн., що не може не турбувати як банки, так і урядовців та всіх громадян України.

    Таблиця 2.1.

    Структура кредитних вкладень банківської системи  України впродовж 2002 – 2007 років ( млрд. грн. ) 

    Зміни, що відбулись останнім часом у  сфері кредитування, зумовленні низкою чинників. Серед них основні такі:

    1. зростання рівня платоспроможності  населення;

    2. високий рівень дохідності кредитів  фізичних осіб;

    3. збільшення обсягів споживчого  кредитування акціонерів банківських установ з метою розвитку їх власного бізнесу;

    4. сприяння більшістю зарубіжних  банків, які почали діяльність  на українському ринку, розвитку споживчої, а не виробничої сфери. Важливим у їх кредитній політиці є також розпорошення кредитного ризику шляхом надання незначних за розміром кредитів окремим позичальникам.

    У банківській системі Львівщини  зміни у структурі наданих  кредитів, темпах їх зростання відбувалися адекватно до змін у всій Україні ( див. таблицю 2.2). Так темпи зростання загального обсягу кредитних вкладень упродовж 2002 – 2006 років становили 8,1 раза, а кредитів фізичним особам  - 71 раз.

    Таблиця 2.2.

    Структура кредитних вкладень банківських установ Львівщини впродовж 2002 – 2007 років ( млрд. грн. )