Фінанси підприємств

    Вступ 

      Підприємництво – це господарська  діяльність, зв'язана з виробництвом  і реалізацією продукції, виконанням  робіт, наданням послуг, необхідних  споживачу. Вона має регулярний  характер і відрізняється свободою  у виборі напрямків і методів  діяльності, самостійністю в прийнятті рішень, відповідальністю за прийняті рішення і їхні наслідки. Цей вид діяльності не виключає ризику, збитків і банкрутств. Підприємництво чітке задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах розвитий конкуренції досягається і результатах фінансово - господарської діяльності.

    Будь-яке  підприємство має потребу у фінансуванні. Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного  для придбання основних і оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби в капіталі.

    У цьому плані особливу роль грають кредити, перетворюючи, власне кажучи, в основне джерело, що фінансує народне  господарство додатковими грошовими  ресурсами. З переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки монополізована, державна банківська структура стає більш динамічної і гнучкою. Банківська система ґрунтується на приватній і колективній власності й орієнтована на подолання конкуренції . В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

    Провідна  роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко й ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання. Проведений об'ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв'язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

    Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих пакетів неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна.

    І все-таки необхідність забезпечення повернення  наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала  найбільш популярною формою забезпечення зобов'язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки ті майно позичальника, яку відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати ті, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість у майбутньому.

    Отже, метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів визначення та оцінки форм забезпечення повернення банківських кредитів.

    Об’єкт дослідження у роботі -  банківське кредитування підприємств та його роль у формуванні ринкової економіки України. Також необхідно дослідити перспективу банківських кредитів та їз розвиток в Україні.

    Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Заради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  I. Економічна сутність банківського кредитування  підприємств.

    1.1.Суть,види банківського кредиту та їх характеристика.

    Банківський кредит – це рух позичкового капіталу, який надається банкам у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

      Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредитування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

    Банківський кредит – основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать  від використання певних методів  кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.

    Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

• збільшення основного і обігового капіталу господарюючих суб’єктів;
• накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;
• задоволення споживчих потреб населення;
• викупу державного майна;
• для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті Якщо кредит надається на льготних умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

    Надання банківського  кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб’єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк.

    Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

    Система банківського кредитування представляє  собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб¢єктів. Вона охоплює принципи, об¢єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

    Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

    Система банківського кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов¢язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб¢єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

    Комерційні  банки здійснюють  кредитні операції за рахунок власних і залучених  коштів тобто в межах наявних  кредитних ресурсів. Основними джерелами  формування банківських кредитних  ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

    Важлива умова кредитування ¾ це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

    У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які  забезпечують вчасне та повне виконання  договірних зобов¢язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

    Обов¢язковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту на рівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах 70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може  перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

    З розвитком кредитної системи  банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них— зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

     1.2. Умови та порядок отримання банківського кредиту підприємствами. 

    Кредитні  взаємовідносини банку і суб’єктів господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

    До  укладання кредитного договору позичальник, який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з’ясовує в цьому банку можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням – заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються і джерела погашення банківського кредиту.

    Разом із клопотанням – заявою позичальник  подає банку такі документи:

• техніко – економічне обгрунтування кредитованого заходу;
• копії контрактів між продавцями і покупцями;
• копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;
• розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;
• бухгалтерські і фінансові звіти ( форма №1 „Баланс підприємства”, форма №2 „Звіт про фінансові результати”, форма №3 „Звіт про рух грошових коштів”, форма №4 „Звіт про власний капітал” ) за звітний рік та квартал;
• виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;
• висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;
• договір застави, поручництва, гарантії,страхування;
• бізнес – план нового здійснюваного заходу;
• розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;
• розрахунок одержання та розподілу прибутку.

    У разі потреби банк може вимагати від  позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище  підприємства, його платоспроможність  і забезпечення повернення кредиту.

    Оформляючи  одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки, проектно – технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, бізнес – план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються.