Фінанси і економіка держави

      4. Фінанси є системою  імперативних грошових  відносин;

      5. Фінанси – це  планомірний рух  фінансових фондів, що виражають відносини  з приводу необхідного,  обов'язкового вилучення  вартості та їхнього  використання в  суспільних інтересах.

      Перша у наведеному переліку позиція найчастіше властива дослідникам  суті державних фінансів. Для останніх характерний  ізольований рух  коштів за каналами розподілу та перерозподілу. Проте, якщо говорити про всі структурні підрозділи економічної  системи та врахувати проведені дослідження суті фінансів, взаємозв'язку та відмінності понять "гроші" і "фінанси", стає зрозумілим, що гроші — це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.  
 
 

      Друга позиція, навпаки, акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами (фінансового менеджменту).

      У третьому випадку дещо звужується сфера дослідження — поза увагою безфондова форма руху фінансових ресурсів.

      Четвертий та п'ятий з наведеного переліку підходів перетворюють фінанси з економічної  категорії на явище, яке організується  державою, тобто фактично викреслюють фінанси із сфери економіки і відносять до політики та управління.  

      Отже, фінанси — це категорія  базису, а не надбудови, категорією надбудовною  є фінансова політика, зокрема, фінансова  політика держави.  
 
 
 

                            Функції фінансів 

      Прояв сутності фінансів в дії розглядається через характеристику функцій, які притаманні даній категорії.

      Вивчаючи  функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають  і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів- забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.

      Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний  розподіл і перерозподіл вартості суспільного  продукту), різні  сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обігу і споживання. 
 
 
 

      Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу:

      внутрішньогосподарський,

      внутрішньогалузевий,

      міжгалузевий,

      міжтериторіальний.

      Розподільна функція фінансів

      Об'єктами дії розподільної функції фінансів виступають вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка приймає грошову форму (при перерозподілі раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійних лих і т.п.).

      Суб'єктами при фінансовому  методі розподілу  єюридичні і фізичні  особи, в розпорядженні  яких формуються фонди  цільового призначення, а також держава.  

      Розподільна функція фінансів реалізується в процесі  первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) вартості суспільного продукту.

      Основні доходи формуються при  розподілі національного  доходу серед учасників  матеріального виробництва. Вони поділяються  на дві групи:

      1) заробітна плата  працівників, зайнятих  в сфері матеріального  виробництва; 

      2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

      Однак первинні доходи не формують суспільні  грошові фонди, достатні для розвитку пріоритетних галузей економіки, забезпечення обороноздатності держави, задоволення  соціальних потреб населення. Тому об'єктивно необхідним є подальший перерозподіл національного доходу.

      В результаті перерозподілу  створюються вторинні або похідні доходи. До них відносяться  доходи, отримані в  невиробничій сфері, податки.

      Перерозподіл  частини сукупного  суспільного продукту необхідний також для міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів, перерозподілу доходів між різними групами населення. Провідну роль в подальшому перерозподільному процесі відіграє держава. В процесі перерозподілу на  
 
 

      загальнодержавному  рівні можна виділити окремі стадії перерозподільчих процесів. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів – направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні міроприємства, управління, оборону, виплату пенсій і т.і. Звідси виникають відносини вторинного, третинного і т.і. порядків перерозподілу. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподільних грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з послідуючим перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління і т.і.) 
 
 

                         Об’єктивна необхідність фінансів

      Фінанси об'єктивно необхідні, так як зумовлені  потребами суспільного  розвитку. Їх функціонування дозволяє сформувати у розпорядженні господарюючих суб'єктів і держави необхідні фінансові ресурси.

      Фінансові ресурси держави  включають:

      1) кошти, які акумулюються  в державній бюджетній  системі; 

      2) кошти позабюджетних  фондів, перш за  все позабюджетних соціальних фондів;

      3) ресурси, які використовуються  самими підприємствами (прибуток  підприємств і  амортизація).

      Державному  бюджету належить центральне місце  в системі державних  фінансів. Він охоплює  всі сфери економічної  діяльності держави.

      Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають

      Пенсійний фонд,

      Фонд  соціального страхування.  
 
 
 

      Фонд  для здійснення заходів  щодо ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи та соціального захисту  населення 

      Фонд  сприяння конверсії

      Державний іноваційний фонд

      позабюджетні  фонди органів  місцевого самоврядування.

      Фонд  сприяння зайнятості населення 

      Відрахування  і збори на будівництво, ремонт і утримання  доріг 

      Позабюджетний фонд Національного  агентства з управління державними корпоративними правами

      Вони  певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка  їх полягає у тому, що ці фонди мають  строго цільове призначення  і на інші цілі не повинні використовуватись. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                             Функціі державного кредиту

      Фінанси є фундаментальною  підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія  вони — ефективне  знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на, забезпечення життєдіяльності  суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.

      Особливе  міісце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світового господарського простору.

      Активна політика держави  як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу.

      В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава  може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси  господарських структур чи кошти населення.

      Головним  способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому  
 
 
 

      фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

      Особливість державного кредиту  складається у  зворотності, терміновості і платності наданих  у борг коштів. Узяті  в борг кошти надходять  у розпорядження  органів державної  влади, перетворюючи їх в додаткові  фінансові ресурси. Джерелом погашення  державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.

        Державний кредит  представляє відносини  вторинного розподілу  вартості валового  суспільного продукту  і частини національного  багатства. У сферу  держкредитних відносин  підпадає тільки  частина доходів  і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

      Формування  додаткових фінансових ресурсів держави  за рахунок вільних  коштів - це одна сторона  державних кредитних  відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

      Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави  і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними  наслідками для державних  фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

      Державний кредит може бути зовнішнім  і внутрішнім. Основна  частка державних  витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний  поділ праці, обмін  технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин  
 
 
 

      включається також і умовний  державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.