Міністерство  освіти і науки  України

Одеський  національний політехнічний  університет

Інститут  бізнесу, економіки  та інформаційних  технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота з дісципліни : «Фінанси» 
 
 
 
 

                              Студентки группи ЗОВ-082

                                  Дмитрищук Юлії Валеріївни 

 
 
 
 

                        Одесса - 2010

 
 
 
 

      Зміст:

1. Фінанси і економіка держави. Роль фінансів у державному регулюванні.

      1.1. Загальна  дія фінансового механізму

      1.2. Фінанси і соціально-економічна стабільність

2. Соціально-економічна суть і функції фінансів
1. Функції фінансів
2. Об’єктивна необхідність фінансів
3. Функціі державного кредиту
4. Тести

5. Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Фінанси і економіка держави. Роль фінансів у державному регулюванні

       Основу фінансової системи складають грошові фонди. Під грошовими  фондами (чи грошовими, фінансовими активами) слід розуміти певні суми грошей або інших цінних паперів, які мають, по-перше, відповідні й чітко визначені напрямки формування, по-друге, такі ж відповідні і чітко окреслені напрямки використання. Грошові фонди з указаними атрибутами мають у практиці й економічній науці ще одне позначення – їх часто називають поняттям “фінанси”.

      У сучасній економічній  літературі поняття  “фінанси” вживається у двох різних інтерпретаціях, але таких, що доповнюють одне одну. По-перше, у вузькій інтерпретації. Під фінансами у вузькому трактуванні треба розуміти власне грошові фонди із зазначеними вище атрибутами, тобто певні суми грошей (грошові активи), які мають чітко окреслені лінії формування й лінії використання. У широкій інтерпретації фінанси – це не лише власне грошові фонди, а й інші цінні папери – акції, облігації, сертифікати і т.ін.

      Однак така інтерпретація  і така структурізація поняття фінансів не єдина ні в економічній  літературі, ні в  практиці функціонування фінансових економічних систем. Часом виділяють так звані чисті й так звані валові фінанси. Фінанси у чистому значенні (або власне фінанси) – це тільки цінні папери і відповідні фонди їх формування, руху й використання. Чисті фінанси є основним об’єктом купівлі-продажу на фінансовому ринку.

      Валові  фінанси – це цінні  папери у формі  акцій, облігацій, сертифікатів і т.д., але й  вкупі з грошовими  вкладами у грошово-кредитних  установах або  готівкою, яка є  в наявності і  не депонується в  банківській системі.

      Фінансова система пронизує всю національну  економічну систему, починаючи від  домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств  і закінчуючи державою.

      У складі національної фінансової системи  виділяють, по-перше, фінанси домогосподарств (населення), під якими слід розуміти сукупність механізмів формування, руху і використання грошових фондів домогосподарств.  
 

      Другою  складовою фінансової системи є фінанси  підприємств (індивідуальних і партнерських підприємств, корпорацій). Основа фінансів корпорацій (підприємств) – їхній баланс, або бухгалтерський звіт (рахунок). Баланс корпорацій також складається із двох частин: дохідної і витратної.

      У дохідній частині  вказуються основні  напрямки формування валових грошових доходів корпорації. Це прибуток від реалізації продукції, грошові надходження від надання послуг, грошові надходження у формі амортизаційних відрахувань, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, інші грошові надходження.

      У витратній частині  балансу корпорації вказуються основні напрямки використання грошових надходжень. Це, по-перше, фонди відновлення обігового капіталу, по-друге, амортизаційного фонду для відновлення основного капіталу, по-третє, фонд валового прибутку.

      Використання  чистого прибутку корпорацій здійснюється за такими основними напрямками: платежі в державний бюджет (податок із прибутку корпорації), проценти за кредитами і погашення кредиту банку й іншими установами банківської системи, дивіденди власникам акцій. Після здійснення вказаних вище платежів, послідовність яких визначається рішеннями Уряду, Національного банку чи інших органів влади, формується так званий нерозподілений прибуток корпорацій, який використовується для внутрішніх потреб корпорацій – формуються інвестиційні і інноваційні фонди, фонд соціального розвитку і т.ін.

     Найважливішою умовою удосконалення  механізму фінансування програм державного рівня повинне  стати забезпечення обігу вкладених  коштів і задоволення  інтересів – наукових, виробничих, комерційних  – усіх учасників  реалізації програми. Цього можна досягти кількома шляхами. Розглянемо деякі з них.

      Основні форми участі в  реалізації програм  передбачають:

• Виконання науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, у тому числі пошукових і експериментальних;
• виконання виробничих робіт, а також їх інфраструктурне забезпечення;
• науково-методичний супровід програми, управління, координація,

 
 
 

• інформаційне  забезпечення;
• участь своїими грошовими засобами у фінансуванні програми на умовах кредиту або спонсорства.

     Основними шляхами повернення вкладених коштів і задоволення інтересів учасників реалізації програми є:

• оплата виконаних робіт (досліджень) відповідно до їх кошторисної вартості за контрактом;
• збереження підприємством (організацією) свого виробничого (наукового) профілю, завантаження робочих місць і можливість отримання прибутку;
• повернення вкладених коштів за умовами кредиту з виплатою відсотків (звичайних або пільгових);
• придбання прав власності на продукцію, отриману в результаті виконання програми, або її частку;
• придбання прав (ліцензій) на використання програмної продукції;
• використання інформації, отриманої в ході реалізації програми, проектів, завдань;
• пайові відрахування або дивіденди на вкладені кошти (придбані акції) від прибутку, який буде отриманий після реалізації програмної продукції.

     Можливі й інші форми, а  також різні комбінації розглянутих варіантів  участі у виконанні  програми та реалізації інтересів її учасників.

     На  рисунку наводиться схема формування, фінансування і реалізації державної програми, в якій реалізовано розглянуті вище пропозиції щодо удосконалення механізму фінансування програм.

     Під час трансформації  централізовано-планової економіки в ринкову  необхідно відпрацювати загальну концепцію  стратегічного розвитку економіки і на цій основі виділити головні приорітети економічної політики та розв’язати багато інших складних проблем. Найважливіші з них: реформування відносин власності і господарювання, впровадження ринкових стимулів до праці, створення відповідного правового  
 

     законодавства, здійснення структуризації, інституціоналізації національної економіки, створення сприятливого інвестиційного клімату, фондового ринку тощо.

     Важливою  складовою державного регулювання економіки  є бюджетна політика держави. Основна  її функція – фінансова  підтримка виробництва і соціальних програм. Від напрямків і механізмів фінансової підтримки значною мірою залежить ефективність регулювання економіки на шляху її переходу до ринкових відносин.

     На  структурну перебудову економіки держава  впливає шляхом прямої участі та через посередницьке регулювання. Пряма участь реалізується через бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних структуроформуючих програм, кредитування за рахунок коштів із бюджету.

      В умовах зниження прибутку вітчизняного виробництва  важливим є підсилення державного регулювання саме в цій сфері. Це особливо актуально при гострому інвестиційному дефіциті перебудовних процесів, при незабезпеченні фінансовими ресурсами поновлення виробничого потенціалу, перш за все оновлення виробничих фондів та вдосконалення технологій, що застосовуються у виробництві.

      Структурні  взаємозв’язки фінансів і виробництва  генерують появу  великого масиву економічних  процесів, надзвичайно  складних інституціонально, які вимагають  свідомого регулювання  і управління і  на макро- і на мікроекономічному рівнях.

      У сучасних умовах при  аналізі системної  стимулюючої функції  не можна віддавати  перевагу тільки реальній економіці, ігноруючи  наявність великомасштабного  розгалуженого тіньового  спектра. Інша справа, що нині реальні і  тіньові процеси настільки тісно переплетені, що вони не можуть існувати окремо і є різними сторонами всіх наявних фінансових і виробничих структур.

      Можна стверджувати, що інституціоналізм фінансових відносин є необхідною умовою економічної взаємодії  між структурними елементами системи національних фінансів і системним процесом національного виробництва. В загальносистемному інституціональному сенсі первинною і центральною ланкою процесу виробництва є підприємство (фірма) як  
 

      самостійна  фінансово-господарська одиниця.

      Дія фінансових стимулів виробництва буде ефективною лише за умови поєднання  економічних інтересів  підприємств (фірм) і  фінансових інституцій; підприємства (фірми) реально займатимуться  проблемами піднесення та розширення виробництва, а також скорочуватимуть обсяги тіньової господарської діяльності при максимально можливій оптимізації рівня та механізмів оподаткування; процес виробництва динамічно розвиватиметься лише після припинення практики так званого самообслуговування фінансових і кредитних інституцій, тобто отримання ними прибутку за рахунок внутрішніх для фінансової системи операцій: валютних, фондових, бюджетних, міжбанківського кредитування тощо; розширення процесу виробництва передбачає жорстку економію фінансових ресурсів у всіх структурах системи вітчизняних фінансів та інвестування вивільнених коштів у найважливіші з точки зору економічного зростання структурні ланки національного виробництва.

      Загальна  дія фінансового механізму

      Фінансова політика може бути успішною лише в тому разі, якщо вона має відповідні механізми реалізації. Для того щоб керувати соціальними та економічними процесами  в суспільстві треба добре володіти механізмами фінансового впливу.

      Погоджуючись  в цілому з існуючим трактуванням фінансового  механізму, вважаємо за доцільне внести певні уточнення в його визначення. Фінансовий механізм – це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Він включає дві підсистеми, що відображають методи фінансового впливу – фінансове забезпечення і фінансове регулювання та систему управління, що грунтується на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.  
 
 
 
 

      Суть  дії фінансового  забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв’язання окремих завдань фінансової політики. При цьому слід розрізняти як забезпечувальну, так і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія  проявляється у встановленні джерел фінансування підприємств, проектів, робіт, заходів тощо. Завжди існує потреба постійного забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Досить умовно це можно охарактиризувати як пасивний вплив фінансового забезпечення – тобто покриття повсякденних потреб. Регулятивна дія характеризує активний вплив фінансового забезпечення на розв’язання конкретних завдань і проблем. При цьому вплив здійснюєтья як через саме виділення достатніх коштів, так і через конкретну форму фінансового забезпечення.

      Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках. Суть першого полягає у тому, що за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів юридичних і фізичних осіб, які впливають на їх забезпеченість фінансовими ресурсами. Тим самим встановлюються їх фінансові можливості. У цьому плані фінансове регулювання тісно пов’язане з фінансовим забезпеченням, визнаючи насамперед рівень самофінансування. Більше того, в окремих випадках метою фінансового регулювання виступає саме встановлення певного рівня самофінансування. Другий напрям фінансового регулювання полягає в тому, що, встановлюючи певні пропорції розподілу, воно вибудовує відповідну систему економічних інтересів. Таким чином, можна стимулювати одних суб’єктів (чи певні сфери діяльності) й стримувати інших. При цьому слід зазначити, що фінансовий вплив є однією з найдієвіших форм, оскільки здійснюється через доходи юридичних і фізичних осіб.