Фінансове регулювання проводиться  за допомогою фінансових інструментів, якими  виступають елементи розподільних відносин. Одні з них діють у процесі вилучення частини доходів – податки і внески в цільові та корпоративні фонди. Це інструменти первинного впливу. Другі, навпаки, впливають шляхом збільшення доходів – банківські позички і бюджетні субсидії. Це інструменти вторинного впливу. При цьому дія фінансових інструментів може носити як загальний для всіх суб’єктів характер на основі  
 
 

      єдиного рівня оподаткування, кредитування і фінансування, так і селективний  – на основі диференційованого  підходу. Переважає  селективний підход, бо саме він є основою забезпечення збалансування інтересів і суперечностей суспільства. Саме він є основною формою  здійснення фінансової політики, визначальним елементом якої є питання “кого підтримувати?”.

      Підсумовуючи  дослідження сутності та структури фінансового механізму, слід зупинитися на двох основних моментах. По-перше, це дуже складна система, керувати якою надзвичайно складно. Вона потребує фахівців найвищого гатунку. Без відповідних знань, умінь і навичок досягти успіхів в управлінні фінансовим механізмом, а через нього соціально-економічним розвитком країни, неможливо. По-друге, це дуже дієвий механізм, який дає змогу розв’язувати фактично усі проблеми. Однак роль фінансів як розподільних відносин вторинна. Основне регулювання здійснюється у сфері виробництва. Тому якщо відсутні або не спрацьовують первинні інтереси, відрегулювати за допомогою фінансового механізму прорахунки, допущені у сфері виробництва, неможливо. Звідси постає питання про спрямованість дії фінансового механізму. Так, ми безконечно (і без належного результату) намагаємось за його допомогою розв’язати існуючі проблеми. Доцільніше створити такий механізм, таку систему відносин та інтересів, які б не допускали  виникнення проблем або зводили їх до несуттєвого рівня. Значно легше попередити проблему, ніж розв’язати її. Це стратегічне призначення фінансового механізму, хоча і тактично його можливості досить суттєві та результативні.  
 
 
 
 
 
 
 

        Фінанси і соціально-економічна  стабільність

      Характерна  риса сучасного суспільного розвитку – стрімке зростання фінансового сектора економіки та його впливу на різні сторони суспільного буття.

      Бурхливі  події, що відбуваються останнім часом на валютних і фінансових ринках, безпосередньо  позначаються на економічній, політичній і навіть ідеологічній ситуації країн. Фінансові бурі, що час від часу виникають як на національному, так і на світовому просторі, стрясають економіку, спричиняючи розлад і втрати. Їхні важкопрогнозований характер, нерідко обвальний наступ створюють шокові стани у громадському житті, вносять суттєві корективи у плани розвою.

      Це  особливо відчутно для  перехідних економік, які функціонують в умовах гострої  дефіцитності матеріальних, фінансових та інтелектуальних  ресурсів, а також  дефіциту часу, відведеногона  суспільно-економічний маневр. Фінансові кризи, ускладнюючи виробничі процеси, спричиняються до погіршення життєвого рівня населення, зростання соціальної нестабільності суспільства. Усе це привертає увагу до проблем розвитку фінансового сектора та його взаємодії з реальним сектором економіки.

      Ринкова економіка за своєю  природою двосекторна, тобто складається  із реального і  фінансового секторів. Реальний сектор є  первісним і базовим, необхідним для забезпечення людського існування. Тривалий період історії  він залишався єдиним сектором економіки у рамках моделі натурального господарства.

      Поява грошей започатковує формування фінансового  сектора, а відтак ринкової економіки. Виникнення грошей, а потім і інших  фінансових інструментів були викликані потребами  розвитку  продуктивних сил. Вони раціонували господарське життя, сприяли підвищенню продуктивної діяльності реального сектора економіки. Генетично і за покликанням фінансовий сектор похідний,  вторинний. Регламентований і спонуканий елементами виробництва, він швидко розвивається, формує складні фінансові структури. Реалізується своєрідний суспільний поділ праці між  
 
 

      секторами економіки: реальний сектор забезпечує засоби існування населення, фінансовий – створює  сприятливі для цього  умови у вигляді  грошей, основних і похідних цінних паперів, різноманітних інституцій тощо.

      Попри свою початкову узалежненість  фінансовий сектор веде самостійне життя, розвивається за власними законами. Формується своєрідна  паралельна економіка  зі складною системою зв’язків з першою. Розвиток подій у фінансовій сфері подеколи відбувається не на користь виробництва, створюючи своєрідне “задзеркалл” реальної економіки. Господарські збурення нерідко започатковуються у фінансовій сфері, викликаються фінансовими технологіями. Отже, можна стверджувати, що фінансовий сектор економіки є сьогодні однією із причин суспільної нестабільності.

      На  нестійкість фінансової сфери та небезпеки, що з неї випливає, економісти вказували  давно. Одним із перших це зробив К. Маркс. Досліджуючи  розвиток банківського і акціонерного капіталів, він встановив наявність у ринковій економіці ілюзорного, фіктивного капіталу, який відтепер функціонує спершу у формі реально вкладеного у підприємство, а потім у вигляді назви власності, акції. Проте він не існує двічі, а тільки один раз у формі реальних інвестицій.

      Те  саме стосується і  державних цінних паперів (облігацій), оскільки позичені урядом кошти дуже часто  і не призначаються  для капітальних  вкладень. Приватні й державні цінні  папери являють собою  лише фіктивний капітал, який тим паче існує самостійно, виконує свій власний рух. Відірвавшись від реальної основи, він стає податливим на спекулятивні та ажіотажні впливи, бо “величина їх вартості може підвищуватися і падати цілком незалежно від руху вартості реального капіталу”.

      Один  із перших дослідників  фінансового капіталу австрійський економіст  Р. Гільфердінг прямо  вказує на те, що причиною економічних криз виступають розлади  обігу, і не в останню  чергу у фінансовій сфері.

      Найгострішій  критиці фінансова  сфера була піддана у працях відомого американського економіста Т. Веблена. Він поділяв економіку на два сектори-світи: світ індустрії і світ бізнесу. Індустрія представлена у нього  
 
 

      реальним  виробництвом, бізнес – грошовими інституціями, фінансовим капіталом, під яким він розуміє “матеріальне багатство” – цінні папери, фіктивний капітал тощо. Останній, відірваний від реального виробництва, паразитує на ньому, створює і живить “бездіяльний клас”. Ставлення бездіяльного класу (або непродуктивних власників) до економічного процесу є ставленням фінансовим, полягає у володінні, а не виробництві, в експлуатації, а не в корисній діяльності.

      Отже, тенденція розвитку й посилення фінансового  бізнесу була помічена давно. Були зафіксовані  негативні і навіть небезпечні риси такого розвитку, що полягають у відході фінансового сектора від реальної економіки, розбуханні  фіктивного капіталу, схильності до спекулятивного збагачення і паразитуванні на потребах продукційного сектора.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        Соціально-економічна суть і функції фінансів 

      Понятійний  апарат фінансової науки  складають фінансові  категорії.

      Фінансові категорії в абстрактно-теоретичній  формі характеризують різні сторони  реальної фінансової дійсності. Через  використання фінансових категорій як інструмента  наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

      Фінансові категорії виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є  зрізом реального  економічного життя. З появою держави  з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій:

      державні  доходи,

      державні  видатки,

      бюджет,

      фінанси підприємств,

      страхування,

      фінансовий  ринок.

      Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими

      Загальним результатом обігу  коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного  доходу. Вартісний  розподіл валового внутрішнього продукту і національного  доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає  
 
 

      можливості  застосування безфондової  форми руху коштів як на макро-, так  і на мікрорівнях).  

      Зважаючи  на те, що змішана  економіка передбачає існування різноманітних  форм власності, а  фонди коштів перебувають  у власності або  розпорядженні суб'єктів господарської діяльності, зазначимо, що фінансові відносини можуть супроводжуватися зміною власника або розпорядника фондів коштів, зміною форм власності, а можуть проходити і без неї. Так, сплата податків державі означає передачу коштів у розпорядження держави (супроводжується зміною власника, розпорядника), форма власності при цьому може залишатися незмінною (сплата податків державними підприємствами) або змінюватися (сплата тих же податків державі, але недержавними підприємствами) А, наприклад, розподіл чистого прибутку підприємства на внутрішні його потреби не супроводжується зміною ні власника ні форми власності.

      Особливо  необхідно наголосити на заключній частині  визначення суті фінансів, кінцевій меті їхнього  функціонування —  задоволенні суспільних інтересів та потреб.

      Однак система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна і має у своєму складі загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві  та особисті інтереси До цього переліку слід додати ще і міжнародні, міждержавні, глобальні.

      Зважаючи  на обмеженість фінансових ресурсів і на протистояння інтересів один одному, велику складність становить  досягнення оптимального співвідношення в  їхньому задоволенні  у процесі вартісного розподілу, здійснення правильного вибору. Задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загрожує суспільству негативними наслідками від суто етичних міркувань, соціального невдоволення, економічних негараздів, аж до політичних потрясінь Як на макро-. так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт та послуг, збільшенню обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні — виручки та прибутку фірм, валового внутрішнього продукту та національного доходу держави, що може бути забезпечено через розвиток національного  
 
 

      підприємництва, створення нових  підприємств, розв'язання платіжної кризи, збільшення кількості  робочих місць  та збільшення доходів  і купівельної  спроможності населення.

      Зауважимо, що наведене визначення економічної суті фінансів не вичерпує всього розмаїття  концептуальних підходів та міркувань із цього  питання. Історично  появу терміна "фінанси" більшість дослідників  пов'язує з термінами, що застосовувалися  в контексті обов'язкової сплати грошей і строку сплати, зокрема, обов'язкової сплати державі податків. Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному  

      Про розбіжність позицій  можна судити хоча б із такого їхнього короткого переліку

      1. Фінанси – це  гроші; 

      2. Фінанси – це  застосування різноманітних  прийомів та методів  для досягнення  максимального достатку  фірми, або загальної  вартості капіталу, вкладеного в справу;

      3. Фінанси – система  грошових відносин  з приводу руху фондів коштів;