Финансовий стан підприємства

     Забезпеченість  підприємства власними обіговими активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, з встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних обігових активів, а, навпаки, — нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі обігових активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація обігових активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

     Для характеристики ефективності використання обігових активів на підприємствах  розраховуються такі показники: обіговість (тривалість одного оберту) в днях; коефіцієнт обіговості, коефіцієнт завантаження та коефіцієнт ефективності використання обігових активів.

     Прискорення обіговості обігових активів дає  можливість підприємству вивільнити додаткові кошти з обороту та використати їх у виробництві. Отже, чим більше обертів здійснюють обігові активи, тим менше їх потрібно для забезпечення процесу виробництва, тим ефективніше вони використовуються.

     Розрахунок  коефіцієнта завантаження (відношення вартості середніх залишків обігових активів до суми обігу (виручки)) і коефіцієнта ефективності використання обігових активів (відношення прибутку від реалізації продукції, послуг до середньої вартості залишків обігових активів) дає можливість зрозуміти, скільки обігових активів припадає на одну гривню реалізованої продукції, послуг і скільки прибутку отримало підприємство на одну гривню середніх залишків обігових активів. І чим більше прибутку припадає на одну гривню середніх залишків обігових активів, тим ефективніше вони використовуються. [6] 
 
 
 
 
 

     1.3. Платоспроможність,  ліквідність та  фінансова стійкість  підприємства 

     Головним показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо Ліквідність суб’єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості.

     Найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття, що характеризує рівень покриття активами підприємством  своїх зобов’язань. Коефіцієнт покриття визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань за формулою: 

     

 

     де  ПА — поточні активи, грн; ПЗ —  поточні зобов’язання, грн.

     Нормативне  значення коефіцієнта Кп > 1. Якщо значення Кп відповідає нормативному, підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання, а якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс.

     Крім  коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

     Коефіцієнт  швидкої ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання за формулою: 

     

 

     де  ГК — грошові кошти, грн; ДЗ —  дебіторська заборгованість.

     Середнє значення коефіцієнта Кш.л = 0,5...0,6.

     Коефіцієнт  абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення  зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань за формулою: 

     

 

     Значення  коефіцієнта абсолютної ліквідності  Ка.л > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

     Якщо  коефіцієнт абсолютної ліквідності  Ка.л < 0,2, а коефіцієнта покриття Кп < 0,5, підприємство вважається банкрутом  і може підлягати ліквідації з  продажем майна.

     Підприємство  визнається неплатоспроможним у  разі виявлення незадовільної структури  балансу.

     Незадовільна  структура балансу — це такий  стан майна і зобов’язань  боржника, коли за його майно не може бути забезпечене  виконання зобов’язань перед  кредиторами через недостатній  рівень ліквідності майна.

     Платоспроможність – це можливість даного підприємства своєчасно оплачувати в сі грошові зобов’язання, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльності. [6]

     Основними показниками, на основі яких можна визначити  платоспроможність підприємства, є  коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).

     Коефіцієнт  автономії — показник, який характеризує частку власних активів у загальній  сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою: 

     

 

     де  ВКап — власний капітал, грн; ВМ —  вартість майна, грн.

     Мінімальне  (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними актами.

     Коефіцієнт  фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в  розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою: 

     

 

     де  ВК, ПК — кошти, грн відповідно власні і позикові.

     Нормальним (нормативним) вважається, Кф.с > 1. Перевищення  власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий  фінансовий стан і відносно незалежне  від зовнішніх фінансових джерел.

       Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. 
 

       Коефіцієнт фінансового лівериджу  обчислюється за формулою: 

     

 

       де ДЗ — довгострокові зобов’язання, грн.

     Нормальним (нормативним) вважається Кф.с < 1. У  цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

       Коефіцієнт забезпеченості власними  коштами — показник, який характеризує  рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.

     Розрахунок  виконується за формулою:

     

     де  Кз.в.к — коефіцієнт забезпеченості власними коштами; П1 — сума підсумку за першим розділом пасиву балансу, грн; А1, А2 — сума  підсумків відповідно за першим та другим розділами активу балансу, грн.

     Нормальним  вважається Кз.в.к > 0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта  забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел.

     Коефіцієнт  покриття розраховується за формулою: 

     

 

     де  Вм.п — сума витрат майбутніх  періодів, грн.

     Коефіцієнт  покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта Кп > 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов’язання.У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

     Ще  одним показником фінансового стану  є фінансова стійкість. У широкому розумінні фінансова стійкість підприємства це здатність підприємства функціонувати в станах, щонайменше, близьких до фінансово-економічної рівноваги в умовах постійних і внутрішніх впливів.

     Фінансова стійкість може бути статистичною і  динамічною. Поняття динамічної фінансової стійкості підприємства тісно пов’язане  з утримуванням статистичної фінансової стійкості, доповнюючи його фактором часу, і відображає можливість системи зберігати стійкість протягом певного періоду часу. [18]

     Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній  для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне. Іншими словами, фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування. [5]

     Для характеристики фінансової стійкості  підприємства використовується система  абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними  показниками фінансової стійкості  є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат. За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють такі види фінансової стійкості підприємства:

     - абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

     - нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;      

      - нестійкий фінансовий стан, коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

     - кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство перебуває на межі банкрутства.

     Основними показниками, які характеризують фінансову  стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнти  автономії, фінансової стабільності (власних та позикових коштів), фінансового лівериджу (залежно від довгострокових зобов’язань), забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу.