Демпінг
(dumping) – засіб фінансової нетарифної торговельної
політики, що полягає в просуванні товару
на зовнішній ринок за рахунок зниження
експортних цін нижче нормального рівня
цін, існуючого в цих країнах.
Демпінг
може здійснюватись як за рахунок
ресурсів окремих фірм, що прагнуть
опанувати зовнішній ринок своєї
продукції, так і за рахунок державних
субсидій експортерам. В комерційній
практиці демпінг може набувати однієї
з наступних форм:
- спорадчий
демпінг – епізодичний продаж надлишкових
запасів товару на зовнішній ринок за
заниженими цінами. Відбувається тоді,
коли внутрішній обсяг виробництва товару
перевищує ємність внутрішнього ринку
і перед компанією постає дилема – або
взагалі не використовувати частину виробничих
потужностей і не виробляти товар, або
виробити товар і продати за більш низьку,
ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;
- навмисний
демпінг – тимчасове навмисне зниження
експортних цін з метою витіснення конкурентів
з ринку і наступного встановлення монопольних
цін. На практиці це може означати експорт
товару за цінами нижче цін свого внутрішнього
ринку або навіть нижче витрат виробництва;
- постійний
демпінг – постійний експорт товарів
за цінами нижче справедливої;
- зворотній
демпінг – завищення цін на експорт
порівняно з цінами продажу тих же товарів
на внутрішньому ринку. Зустрічається
вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених
різких коливань курсів валют;
- взаємний
демпінг – зустрічна торгівля двох
країн одним і тим самим товаром за заниженими
цінами. Зустрічається також рідко в умовах
високої монополізації внутрішнього ринку
певного товару в кожній з країн.
В
основі демпінгу лежить ринкова ситуація,
за якої еластичність попиту по ціні на
внутрішньому ринку нижче, ніж на
зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають
відносно монопольне становище на внутрішньому
ринку, продавати свої товари за більш
високими цінами, ніж на зовнішньому
ринку, де попит більш еластичний
по ціні і де конкуренція вище. Необхідними
умовами для здійснення демпінгу
також є:
- ситуація
недосконалої конкуренції, що дозволяла
б виробнику встановлювати і диктувати
ціни;
- сегментованість
ринку, тобто спроможність виробника відокремити
внутрішній ринок, де він продає товар
за високими цінами, від зовнішнього ринку,
де він це робить за більш низькими цінами.
Звичайно цьому сприяють високі транспортні
витрати і встановлені державою торговельні
бар’єри.
Демпінг
заборонений як міжнародними правилами
в рамках СОТ, так і національними
антидемпінговими законами багатьох країн,
що дозволяють застосовувати антидемпінгове
мито у разі відкриття факту демпінгу.
Ставку
антидемпінгового мита зазвичай визначають
одним з наступних засобів:
- як різницю
в ціні, за якою товар реально продається
на ринку країни-експортера і на ринку
країни-імпортера. Якщо товар виробляється
тільки на експорт і не продається на ринку
країни-експортера, то ціна на нього на
внутрішньому ринку країни-імпортера
порівнюється з його ціною на внутрішньому
ринку будь-якої третьої країни;
- як різницю
в ціні, за якою товар повинен був би продаватися
на ринку країни-експортера, і ціни, за
якою він реально продається на ринку
країни-імпортера. Потенційна ціна продажу
товару на ринку експортера встановлюється
на базі суми витрат виробництва, загальних
витрат, прибутку з продажу на внутрішньому
ринку і вартості упаковки і транспортування
товару до країни-імпортера.
Антидемпінгове
мито, як і звичайне мито, призводить
до підвищення внутрішніх цін і витрат
у добробуті країни. Водночас, якщо
введення антидемпінгового мита змусить
фірму, що здійснює демпінг, ще більш
знизити експортну ціну, то країна-імпортер
може одержати виграш, як у випадку
з оптимальним тарифом.