При визначенні контрактної  ціни можуть бути враховані  також різноманітні знижки:

      Регулювання міжнародних торговельних відносин

      Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної  торгівлі:

1. одностороннє;
2. двостороннє;
3. багатостороннє.

      Одностороннє  регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

      Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами – торговими партнерами. Кожна зі сторін попереджує свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

      Багатостороннє  регулювання передбачає узгодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

      Найважливіше  значення в регулюванні торгово-економічних  відносин країн світової співдружності  має Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ).

      В залежності від масштабів втручання  в міжнародну торгівлю розрізняють  протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі.

      Вільна  торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

      Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

      Проводячи політику протекціонізму, держава захищає  національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести  до застійних явищ, оскільки послаблюються  стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів  контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів  щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм  переважає в зовнішньоторговельній  політиці країн, що розвиваються.

      Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;
• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

      Стосовно  того, що і для якої країни краще  – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких  галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого  країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

      Рівні регулювання міжнародної  торгівлі

      Фірмовий – це угода між фірмами про розподіл ринку сировини, матеріалів, збуту товарів, сфер впливу, цінової політики.

      Національний – при якому зовнішня торгівля кожної країни здійснюється у відповідності з національно-правовим забезпеченням регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

      Міжнаціональний – проявляється в укладенні відповідних угод між державами, групами держав.

      Наднаціональний – здійснює стратегію світового співтовариства чи заходів з регулювання міжнародної торгівлі шляхом створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (Всесвітні торгові організації – ГАТТ/СОТ, міжнародна торгова палата – МТП).

      Міжнародні  торгові відносини регулюються  за допомогою двох груп інструментів:

1. тарифне регулювання;
2. нетарифне регулювання.

Тарифне регулювання міжнародної  торгівлі

      Митний  тариф (customs tariff) у залежності від контексту може визначатися як:

• інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;
• перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;
• конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

      Мито (customs duty) – обов’язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

      Мито  виконує три основні функції:

• фіскальну, що відноситься як до імпортного, так і до експортного мита, оскільки воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету;
• протекціоністську (захисну), що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;
• балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових. Існує декілька класифікацій мита.

      По  засобу стягування:

• адвалорні – начисляються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості);
• специфічні – начисляються у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г);
• комбіновані – містять обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 г).

Нетарифне регулювання

      Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.

      Квотування (контингентування) – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти поділяються:

1. За напрямком їх дії:

• експортні – вводяться у відповідності з міжнародними стабілізаційними угодами, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

• імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

2. За обсягом дії:

• глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;
• індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.

      Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензії бувають:

1. разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;
2. генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;
3. глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
4. автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

      “Добровільне” обмеження експорту (voluntary export restraint) – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

      Серед нетарифних методів регулювання  важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до кількох сотень. Але основними з них є:

• адміністративні формальності – національні правила проведення імпортних операцій, які обмежують імпорт (обов’язкове використання міжнародних торгів при закупівлі обладнання, отримання імпортних ліцензій при виконанні ряду вимог і т. ін.);
• технічні бар’єри – приховані методи торговельної політики, які виникають тому, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо;
• встановлення мінімальних імпортних цін – передбачає суворе дотримання експортером рівня цін, установлених країною-імпортером;
• імпортні податки – прикордонний податок, яким обкладаються товари при перетині митних кордонів конкретної країни. До них відносяться: митні збори, пов’язані з оформленням митних документів, або зі здійсненням митного контролю; сплата зборів за перевірку якості імпортованого товару; торговельні збори; статистичні збори; збори за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та екологічні збори;
• імпортний депозит – форма задатку, який імпортер повинен внести в свій банк в національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару;
• валютні обмеження – регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями;
• компенсаційне мито – накладається на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо або непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів;
• антидемпінгове мито – застосовується, якщо на територію країни товар ввозиться за демпінговими цінами.