Державний борг: структура та механізм формування

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ  «Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана» 

КАФЕДРА ФІНАНСІВ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ» 

ТЕМА: Державний борг: структура та механізм формування. 
 

 
 
 
 
 
 

Київ  – КНЕУ – 2011

 

Зміст 

Вступ 3

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи дослідження державного боргу та

його  структура 4

Розділ 2. Дослідження сучасного стану державного боргу України 11

Розділ 3. Шляхи удосконалення боргової політики України 17

Висновок 27

Список  використаної літератури 28

Додатки  30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

  

    Питання державного боргу є досить актуальним для економічної теорії. Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

   Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

   Метою курсової роботи є розробка теоретичних положень дослідження державного боргу, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання. Об'єктом дослідження є державний борг України у його системному зв'язку із макроекономічним середовищем ринкових перетворень. Предметом дослідження є загальні закономірності розвитку державного боргу. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.

Теоретично-методологічні  основи дослідження  державного боргу  та його структура

          

          Незважаючи на широке використання в економічній літературі терміну «державний борг» його тлумачення є неоднозначними.

     А. Панчук стверджує: «державний борг» - це сума накопичених зобов’язань держави, враховуючи відсотки за користування позиченими коштами» В цілому не можна  погодитися і з даним твердженням: не всі зобов’язання держави відносяться до державного боргу, а лише визнані нею; відсотки за державними позиками, як правило, не враховуються у величині державного боргу (за винятком дисконтних зобов’язань), оскільки державний борг оцінюється за номінальною вартістю.

     За  Романенко державний борг – це сума заборгованості держави перед  внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

     Зарубіжні вчені часто підходять до даної  проблеми з арифметичної точки зору й характеризують державний борг як суму накопичених дефіцитів державного бюджету за виключенням його позитивних сальдо. Дане визначення є непридатним для використання за умов перехідної економіки, де державний борг є не лише наслідком залучення позик для фінансування дефіциту бюджету, а й прийняття державою боргів підприємства. 

     Найбільш  повне і адекватне визначення державного боргу належить Вахненку, який тлумачить державний борг як суму фінансових зобов’язань сектора  загального державного управління, які  мають форму договірних, стосовно внутрішніх і зовнішніх кредиторів, щодо відшкодування залучених коштів (одержаних товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та виплати відсотків (чи без такої виплати).

     Для розкриття суті державного боргу  вагоме значення має визначення його функцій. Виділяють фіскальну та регулюючу функції. Фіскальна функція полягає в залученні державою необхідних коштів на фінансування дефіциту бюджету, а регулююча – у коригуванні обсягу грошової маси через механізм купівлі-продажу державних цінних паперів Центральним банком.

     Та необхідно виділити ще такі функції державного боргу – валютно-фінансову та перерозподільчу. Адже в багатьох випадках саме завдяки зовнішнім позикам здійснюється поповнення міжнародних валютних резервів країни, що спрямовуються на фінансування дефіциту платіжного балансу. Крім того, зовнішні запозичення часто є основним джерелом обслуговування зобов’язань держави, номінованих в іноземній валюті.

     Через механізм державного запозичення відбувається також перерозподіл капіталу між  приватним і державним сектором (нагромадження підприємств та фізичних осіб, що могли б бути використані для виробничих інвестицій, спрямовуються на фінансування дефіциту бюджету) та перерозподіл капіталу між сегментами фінансового ринку (кредитним, валютним і фондовим). На стадії погашення боргу потоки капіталу рухаються у зворотному напрямі, а при сплаті відсотків кошти перерозподіляються від платників податків до кредиторів держави. Саме в цьому полягає перерозподільча функція державного боргу.

     З’ясування суті державного боргу вимагає також розкриття його взаємозв’язків з іншими економічними параметрами. З цією метою необхідно розглянути основні складові державного боргу – внутрішній і зовнішній. Накопичення зовнішнього державного боргу втілюється у імпорті реальних ресурсів, які надають державі додаткові можливості щодо фінансування певних напрямів своєї діяльності без зменшення внутрішніх ресурсів, які спрямовуються на споживання чи інвестування. Втрати національних ресурсів відкладаються на майбутнє, коли борг обслуговується та погашається. Внутрішнє запозичення викликає перерозподіл ресурсів усередині країни, як правило, між державним і приватним секторами економіки, а також між платниками податків і одержувачами відсотків за державним боргом.

     Державний борг включає лише борги сектора загального державного управління. Не враховуються борги державних підприємств та борги, що пов’язані з виконанням функцій грошово-кредитного регулювання, таких як грошова емісія, позики МВФ на поповнення валютних резервів.

     Величина  державного боргу оцінюється як сума, яка повинна бути виплачена органами державного управління при настанні терміну погашення, тобто за номінальною вартістю. При цьому, у випадку оформлення державного боргу дисконтними цінними паперами, сума державного боргу включає вартість відсоткових виплат, а при оформленні відсотковими облігаціями – ні. Оскільки борг – це стан (запас), його величина оцінюється на певну дати, наприклад, останній день місяця чи фінансового року.

     У країнах із розвинутою ринковою економікою державний борг, що подається офіційною звітністю, як правило, адекватно відображає суму фінансових зобов’язань держави, що підлягатимуть погашенню й обслуговуванню в майбутньому за рахунок податкових надходжень до бюджету, залучення нових позик, а в деяких випадках – грошової емісії та продажу державного майна.

     Залежно від ступеня охоплення державних  боргових зобов’язань державний  борг поділяється на капітальний  та поточний. Капітальний державний  борг – це сукупність усіх раніше випущених  і не погашених на даний момент боргових зобов’язань, в тому числі відсотки, що належить сплатити. Поточний державний борг – це сума витрат поточного періоду (зазвичай фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, строк сплатити якого настав, та на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить на майбутнє. Виділяють також поняття чистого боргу як суму зобов’язань без урахування відсотків за користування позиками.

     Залежно від позиції уряду держави  щодо накопичення державного боргу  борг може бути активний і пасивний. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Виникнення активної форми державного боргу пов’язане з формуванням фіктивної форми бюджетного дефіциту. Активний дефіцит створюється внаслідок державного втручання в подолання кризи. Всі програми, що фінансуються за допомогою накопичення активного державного боргу, мають стимулювати економічне зростання в країні. Активний борг пов’язаний з проведенням інвестиційної та інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стимулювання інфляції. Такий спосіб використання запозичених коштів називають фінансовим розміщенням. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів.

     Пасивний  державний борг – створюється  автоматично при виникненні пасивного бюджетного дефіциту. Пасивний бюджетний дефіцит виникає тому, що в умовах економічної кризи, спаду виробництва зменшуються доходи населення, доходи суб’єктів господарювання, розміри товарообігу, а тому і податкові надходження до бюджету. Досвід багатьох країн світу свідчить, що за умов пасивного дефіциту державного бюджету, необхідно прагнути до досягнення дефіцитності бюджету у розмірі 5 відсотків. Мета встановлення такого обмеження полягає в тому, що при обмеженні зростання граничних суспільних витрат виробництва не зупинити економічне зростання у державі.

     Основною  причиною виникнення та зростання зовнішнього  державного боргу в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою є існування великих бюджетних  дефіцитів, а отже, основний напрямок використання залучених коштів від іноземних кредиторів – це задоволення поточних потреб бюджету, в тому числі обслуговування та погашення зовнішніх боргів. В українській практиці даний спосіб також отримав значне поширення.

     Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може формуватися як прямий так і умовний. Прямий державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний державний борг – це борг, сформований шляхом залучення кредитних ресурсів у розпорядження господарюючих суб’єктів під гарантію уряду, коли виникають зобов’язання у держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у випадку неплатоспроможності позичальника.

     За  умовами кредитування державний  борг може бути з ринковими та пільговими відсотковими ставками. Джерела кредитування поділяються на державні, приватні (фізичних та юридичних осіб) та міжнародних організацій.

     Державний борг перед внутрішніми кредиторами  формує внутрішній державний борг. Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», державним внутрішнім боргом є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошові формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

     Державна  заборгованість перед бюджетною сферою має свої особливості. Відповідно до розподілу повноважень щодо фінансування державних витрат між різними сферами державного управляння частина витрат із фінансування бюджетної сфери покривається за рахунок державного бюджету, а інші – за рахунок місцевих бюджетів.

     Зовнішній державний борг відображає обсяги зобов’язань  державного управління перед зовнішніми кредиторами (нерезидентами). Борги  перед міжнародними організаціями  розвитку, пов’язані з надходженням зовнішніх ресурсів від світових кредитних інститутів, що здійснюють підтримку розвитку національних економік. До таких кредитних інститутів належать Світовий банк, МФВ тощо. Включення до таких міжнародних інститутів урядів окремих держав не вважається боргом перед іноземними державами. Борги перед іноземними державами охоплюють заборгованість органів державного управління перед органами управління інших країн ті їхніми агентами, враховуючи офіційні кредитні організації, фінансові ресурси яких повністю формуються за рахунок державних коштів.