Державне регулювання фондового ринку України

     Особливістю становлення системи державного регулювання українського фондового  ринку, є те, що фондовий ринок України  утворився внаслідок широкомасштабної приватизації державного майна при  відсутності практичної наукової теорії з цього приводу.

     Розвиток  системи державного регулювання  українського фондового ринку повинен  враховувати головні тенденції  розвитку міжнародних фондових ринків, які визначатимуть подальшу долю фондового ринку України, а саме:

• універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг на ринках цінних паперів;
• інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів -страхових компаній, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування.

     Тому  розвиток в подальшому інститутів фондового  ринку України буде орієнтованим на розвиток самого ринку.

     Цілісна інституційна інфраструктура фондового  ринку повинна забезпечити його ефективне функціонування, слугувати  національним інтересам, забезпечувати  економічну безпеку і суверенітет  України.

     Стабільність  ринку, висока культура його функціонування зміцнюють довіру населення, торговців  цінними паперами, інституційних  інвесторів, організаторів торгівлі цінними паперами та потенційних  іноземних інвесторів до органів  державної влад, що безперечно, сприяє залученню нових інвестицій, конче  необхідних зараз для вітчизняної  економіки.[4] 

2. Державне  регулювання фондового  ринку за рахунок  депозитарної системи.

     Для ефективного розвитку ринку цінних паперів важливе місце має  бути відведено доопрацюванню старих законів і введенню у дію нових, що врегульовують питання фондового ринку.

Активізація процесів формування масиву законодавчих актів привела до законодавчого врегулювання та відпрацювання досить широкого спектра проблем [1; 2].

     Одним із напрямів роботи державних органів влади є формування ефективних інституцій фінансової інфраструктури. Найголовніша функція контролю прав власності належить Національному депозитарію, який має функціонувати як єдиний організатор торгівлі західного зразку.

     Науковцями  та спеціалістами була розроблена Державна програма розвитку Національної депозитарної системи[9]. Основними положеннями цього документа передбачено:

• завершення формування центрального депозитарію;
• запровадження базових принципів функціонування системи інституцій, які професійно виконують функції обліку та обігу цінних паперів;
• розроблення основ уніфікації обігу цінних паперів;
• інтеграція учасників національної депозитарної системи в глобальні та регіональні фінансові ринки;
• введення нових принципів і процедур обслуговування обігу державних цінних паперів;
• удосконалення розрахунково-клірингової діяльності в депозитарній системі України.

     Фактично, Національний депозитарій за умови  реалізації Програми став би тим центральним  органом, який би мав на фондовому ринку України статус, аналогічний Національному банку України на банківському ринку.[7]

     Велике  значення має робота саморегульованих організацій. Вони активізують свою роль у процесах розроблення законодавчої бази, етичних норм і правил торгівлі, дотримання принципів "чесної гри". Членами саморегульованих організацій (далі -СРО) є 1461 професійний учасник ринку цінних паперів. Однак саморегульовані організації не набули ще в Україні належного значення. Багато в чому це пов'язано з відсутністю механізму державного контролю власне за самою СРО та відповідальністю СРО за невиконання отриманих функцій. Комісією розроблено проект Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" щодо визначення саморегульованої організації професійних учасників ринку цінних паперів як учасника ринку цінних паперів , встановлено відповідні вимоги до її діяльності, права та функції організації [13].

     Розглядаючи стан розвитку фондового ринку за його складовими, було виявлено, що більша його частина - близько 90% - представлена неорганізованим ринком. Однак напрям роботи державних органів, як це зафіксовано у численних документах, полягає у збільшенні обсягів торгів та підвищенні рівня організованої торгівлі. На цьому ринку мають бути сконцентровані цінні папери стратегічно важливих для держави об'єктів, а також підприємств-монополістів [5, с. 17].

     Однією  з частин фондового ринку виступає ринок державних цінних паперів. Цей ринок характеризується тим, що він має включати високонадійні фінансові інструменти, які часто деноміновані в національних грошових одиницях. Розвинутим ринкам європейських країн властива активна торгівля урядовими цінними паперами на провідних ринках цінних паперів.

Останніми роками намітилася тенденція до зменшення  ролі держави на світовому фінансовому  ринку. Так, менш ніж 30% ринку цінних паперів країн Великої вісімки контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Сьогодні приватний капітал визначає ситуацію на ринках [6, с. 348].

     Процеси реформування власності в Україні  супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів як складової ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, на жаль, здійснювалось майже за повної відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів, враховуючи досвід інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до "нового управління" - акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання [10].

     В результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми: дієвості структури управління виробництвом, які пов'язані із розпорошеністю капіталу; обігу великої кількості неліквідних цінних паперів; обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

     Специфічність національних ринків цінних паперів, інколи навіть принципова відмінність законодавства щодо обігу цінних паперів однієї країни від іншої значно ускладнювали вирішення цієї проблеми. Практика діяльності місцевих ринків значно відрізнялася, що вводило в оману іноземних учасників. У зв'язку із швидким розвитком міжнародного бізнесу з цінними паперами ускладнювалося становище стосовно вимог щодо відповідної міжнародної ідентифікації фінансових інструментів. Таким чином, із зростанням міжнародної торгівлі критично важливим стало виконання вимоги щодо стандартизації всіх видів діяльності на ринку капіталу, особливо на ринку цінних паперів.

     Динаміка  українських фондових індексів іде  врозріз із загальносвітовою динамікою  руху ключових фондових індексів. Таким  чином, ринок практично не реагує на зовнішні фактори, що донедавна були ключовими драйверами українських фондових індексів.

     Український фондовий ринок продовжує ігнорувати позитивні настрої на світових площадках, викликані виходом статистичних даних щодо зовнішньої торгівлі і роздрібних продажів у США [11].

     У фінансовій кризі 2008-2009 рр. частково звинувачують регуляторів найбільших країн світу, насамперед США, що зберігали процентні ставки на низькому рівні після спаду 2001 р., незважаючи на очевидне відновлення економіки.

3. Напрями удосконалення правового регулювання фондового ринку України.

     Останнім  часом спостерігається активізація  діяльності щодо вдосконалення законодавства ринку цінних паперів в Україні. Період з кінця 2008-го до початку 2009 р. відзначився зрушеннями у вдосконаленні діючих норм законодавства вітчизняного фондового ринку, що проявилося в ухваленні та набранні чинності нових законів та законопроектів, які мають на меті упорядкувати правові відносини на фондовому ринку України та підтримати ефективне його функціонування[12].

     Ключовою  проблемою вітчизняного фондового  ринку залишається недорозвиненість його організаційного сегмента. Незважаючи на незначні позитивні зрушення, при побудові інституційної структури фондового ринку виникає чимало проблем економічного, соціального та технологічного характеру. Повноцінне функціонування ринку цінних паперів потребує врегулювання деяких регуляторних проблем, у тому числі системного вдосконалення нормативної бази ринку. Слід зазначити, що таке вдосконалення вимагає внесення змін до чинних нормативних документів або прийняття нових законодавчих актів.

     1. Закон України  "Про акціонерні  товариства"

     Важливою  подією в житті фондового ринку  України є ухвалення 17 вересня 2008 р. довгоочікуваного Закону України "Про акціонерні товариства", який має сприяти встановленню чітких юридичних правил функціонування ринку та збалансувати відносини між усіма учасниками системи корпоративного управління.

     На  мою думку, з одного боку, закон  усуває окремі законодавчі прогалини на ринку цінних паперів, а з другого - створює низку проблем для його учасників.

     Детально  проаналізувавши Закон, можна помітити чимало нововведень, які є досить важливими для функціонування акціонерних  товариств, а саме: члени правління  АТ обиратимуться шляхом кумулятивного  голосування, що сприятиме дотриманню справедливої пропорції представництва акціонерів в органах управління товариства; закон забороняє консолідацію контрольного пакета акцій без відома інших акціонерів. Для того щоб придбати пакет акцій розміром від 10 % і більше, необхідно за тридцять днів до його придбання письмово сповістити про це акціонерне товариство та Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, а також опублікувати цю інформацію в офіційних друкованих органах. Це надасть право міноритарному акціонеру наполягати на викупі у великого власника його акцій за реальною ринковою ціною.

     Неможливо залишити поза увагою визначений Законом  порядок створення акціонерного товариства, проведення його ліквідації або злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділення АТ, якщо до його прийняття в Україні не існувало чіткої послідовності дій при створенні, реорганізації або ліквідації акціонерного товариства.

     Проте існують і проблемні сторони  нового Закону "Про акціонерні товариства", серед яких можна деякі виокремити.

     Оскільки  акціонерні товариства повинні привести свою діяльність у відповідність  з вимогами Закону упродовж двох років  з дня набрання чинності цим законом, а норми статей 1-49 Закону України "Про акціонерні товариства", якими керуються акціонерні товариства у своїй діяльності, втратять чинність також через два роки з дня набрання чинності цим Законом, то виникає ситуація одночасної дії двох законів.

     Крім  того, виникає ситуація з невизначеністю закритих акціонерних товариств  щодо кількості акціонерів більше 100 осіб, які відповідно до вимог нового закону мають перетворитися в  публічні акціонерні товариства, оскільки кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. У зв'язку з тим, що процес переходу від закритого до відкритого акціонерного товариства може призвести до рейдерських атак, закриті АТ передусім матимуть бажання залишитися в межах колишніх законодавчих норм.

     Внаслідок такої ситуації значна кількість  акціонерних товариств може не узгоджувати  свою діяльність з вимогами нового закону після 29 квітня 2011 р., водночас нове законодавство поки не в змозі  дати відповідь щодо статусу таких  АТ.

     Варто зупинитися на такій проблемі, яка  може виникнути через два роки з дня набрання чинності цим Законом, а саме - переведенні акцій товариств  на бездокументарну форму існування, у тому числі переведення їх обліку від реєстраторів до зберігачів. Виникає потреба у прийнятті нового законодавчого акта, який би врегулював проблемні питання депозитарної системи, оскільки чинне законодавство в цій галузі дуже ускладнює реалізацію такої норми нового закону для акціонерних товариств.

     Проаналізувавши проблемні позиції прийнятого Закону, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку з метою уникнення конфліктних ситуацій 17 лютого 2009 р. затвердила роз'яснення "Щодо порядку застосування окремих положень Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства", ціллю якого є визначення чіткої процедури та механізмів запровадження Закону