Державне регулювання фондового ринку України

Міністерство освіти і науки, молоді спорту України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему:

«Державне регулювання фондового  ринку України» 
 
 

Виконала:

студентка 4 курсу, 9 групи

фінансово-економічного факультету

спеціальності 6508

Дубова  Яна 

Перевірив:

Ананьєв М.Ю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

План:

Вступ

1. Особливості становлення системи державного регулювання українського фондового ринку.
2. Державне регулювання фондового ринку за рахунок депозитарної системи.
3. Напрями удосконалення правового регулювання фондового ринку України.

Висновки

Список  використаної літератури

 

Вступ

     Фондовий  ринок як механізм переміщення коштів від інвесторів до емітентів сприяє ринковому перерозподілу капіталів  і спрямуванню їх у сфери найефективнішого використання. Аналіз сучасного стану та перспектив розвитку фондового ринку України є актуальною темою, оскільки Фондовий ринок – це важливий елемент мобілізації національних заощаджень та трансформації їх в інвестиційні ресурси, що важливо для подальшого розвитку усіх сфер економіки країни.

      Фондовий ринок є невід’ємним та важливим елементом фінансової системи ринкової економіки. Відтак, становлення ефективного та дієвого фондового ринку є важливим етапом завершення трансформації вітчизняної економіки.  

     В Україні фондовий ринок формально існує вже понад 15 років, з часу прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Але процес інституційного становлення, набуття необхідних якісних параметрів ринку ще далеко не завершений. Економісти та політики аналізують проблеми розвитку вітчизняного фондового ринку, виявляють бар’єри, що перешкоджають цьому розвитку, шукають можливості, як переорієнтувати фондовий ринок на вирішення нових завдань у процесі економічного розвитку, розробляють заходи економічної політики, спрямовані на усунення перешкод формування високоефективного фондового ринку.

     Україна вступила на шлях побудови фондового ринку у той час, коли у світовій практиці сформувалися принципи та механізми державного й наддержавного регулювання фінансових ринків. Це дає нашій країні змогу не повторювати помилок, яких припускалися інші держави, а створити оптимальний механізм функціонування фондового ринку, спираючись на міжнародний досвід та національні особливості.

 

1. Особливості становлення системи  державного регулювання  українського фондового  ринку.

     Одним із найважливіших механізмів здійснення економічних перетворень, які зараз  відбуваються в нашій державі, є  ринок цінних паперів. Саме в період перехідної економіки в Україні  з'явився інститут фондового ринку, який продовжує перебувати у стадії становлення. Сьогодні розвиток національного  фондового ринку стримується  низкою таких об' єктивних чинників:

• кризовий стан економіки;
• відставання законодавчої бази від реалій суспільного життя;
• повільні темпи приватизації державного майна;

     - психологічна непідготовленість населення до активних операцій на ринку.

     Вихід України з економічної кризи  і розбудова ринкової економіки  неможливі без створення фондового  ринку, який би відповідав сучасним світовим стандартам, гарантував права інвесторів та сприяв би збільшенню як вітчизняних, так і іноземних інвестицій.

     Світова практика свідчить, що ринок капіталів  неминуче еволюціонує від хаотичності  й розробленості до централізації  та регулювання з боку держави. Це характерне для всієї фінансової системи ринкових відносин - як у  межах однієї країни, так і в  міжнародних фінансових відносинах. Україна має унікальну можливість не повторювати помилок з досвіду  інших країн, а одразу розвивати  систему державного регулювання  національного фондового ринку  за кращими світовими зразками.

     Саме  національний фондовий ринок є універсальним  механізмом, за допомогою якого регулюються  не лише економічні, а й політичні  та соціальні відносини в суспільстві. У макроекономічному плані він  надає державним органам можливість при отриманні оперативної інформації про загальний стан ринку безпосередньо  контролювати його діяльність, мати загальну картину стану економіки і  своєчасно запобігати кризовим ситуаціям.

     Історія фондового ринку України почалась із прийняттям у 1991 р. Закону України "Про  цінні папери і фондову біржу". Значний крок національний фондовий ринок зробив у 1995 - 1997 рр., що засвідчило його важливу роль у реформуванні економіки країни. Сьогодні ринок цінних паперів є обов'язковим елементом ринкової економіки. [8, с. 27-34] Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, має стати потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки, а також сприяти акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сферу.

     Фондовий  ринок має значні можливості для  подальшого розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

     Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної  системи країни безперервно йшов процес створення ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктів  господарювання (фізичних та юридичних  осіб) у системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

     Перший  етап - це період виходу України на початку 1990-х рр. зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення  приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних  цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів  була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей  етап можна назвати першими кроками  фондового ринку в Україні.

     Саме  через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів  до значних потрясінь і надовго  сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту  приватного інвестування в Україні  навіть до сьогодні. Адже у більшості  розвинутих країн роль і частка приватних  інвесторів (фізичних осіб) має величезне  значення у функціонуванні фондового  ринку країни.

     Другий  етап розвитку ринку цінних паперів  виник у зв'язку з випуском в  обіг та створенням вторинного ринку  купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і тіньового ринку приватизаційних  майнових сертифікатів -ваучерів.

     Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед  не було закладено механізму виявлення  реального власника та здійснення ефективного  управління підприємством. Але масова приватизація мала велике значення для  формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування.

     Початок третього етапу припадає на період 1995 - 1998 рр. Указом Президента України 12 червня 1995 р. було утворено Державну комісію  з цінних паперів та фондового  ринку (ДКЦПФР). Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Найголовнішим  елементом створеної структури  державного регулювання безумовно  є законодавче регулювання ринку. [8, с. 234-237]

     Якщо  другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап народився під гаслом пошуку ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу  власності, продаж об'єктів великої  приватизації та активне залучення  до приватизаційних процесів зовнішніх  інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для  забезпечення цього процесу. Загалом, третій етап розвитку фондового ринку  характеризувався такими факторами:

      1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих 
підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

     3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже 
не сертифікатами, а реальними грошима;

4. концентрація власності шляхом скуповування акцій у населення;
5. розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

     6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних 
та приватних інвесторів.

     Активізація грошової приватизації була викликана  рядом об'єктивних чинників, зокрема  такі: дефіцит державного бюджету  та постійне збільшення державного боргу, можливість продажу значних пакетів середніх та великих об'єктів, присутність на ринку платоспроможних покупців.

     Цей період характеризується бурхливим  розвитком інфраструктури фондового  ринку: з'являється велика кількість  торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова  торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки [7, с. 610].

     На  жаль, в цей період органи державної  влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної  кількості правопорушень та зловживань.

     Оцінюючи  цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали  зовнішні портфельні інвестори, більшість  операторів ринку мала на меті передусім  спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу  об'єктів державної власності - як правило, до продажу пропонувалися  незначні пакети середніх і великих  інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу  розвитку ринку є такі:

      1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, 
агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні 
установи, створення професійних асоціацій) [3, с. 67];

     2) створення галузі професійних учасників фондового ринку 
(брокерських та фінансових компаній);

3. утворення спеціальних державних контролюючих установ (Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) [1, с. 508];
4. активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

     Основною  хибою цього етапу, є переоцінка можливостей національного фондового  ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі  проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих  підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального  розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців.

     На  даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій [5, с. 36-37].

     Четвертий етап розвитку фондового ринку в  Україні триває до сьогодні і є  незмінним внаслідок завершення, в основному, перерозподілу власності  шляхом концентрації контрольних і  блокуючи пакетів акцій. Цей етап ставить більше запитань, аніж дає  відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу  цінних паперів (національну депозитарну  систему, електронні торгові системи  і т. ін.), розвинуті контролюючі  органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Тому є  низка об'єктивних факторів, серед  яких основний - це недостатня глибина  приватизації великих підприємств. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих  підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту  та консалтингу. Це надасть новий  імпульс для розвитку фондового  ринку.