Державні програми підтримки лізингу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ  ЛІЗИНГУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2012

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Взаємодія ринку та держави у процесі регулювання лізингової діяльності пояснюється тим, що ринкове господарство, маючи внутрішні важелі саморегулювання, одночасно передбачає наявність сильної держави, яка спроможна забезпечити необхідні умови для належного функціонування ринкових відносин, оскільки держава є потенційно найпотужнішим владним суб’єктом. Отже, держава, залежно від ступеню розвитку продуктивних сил, сама ініціює розвиток саморегулюючих механізмів ринку. Під механізмами саморегулювання варто розуміти норми, правила, інструменти та підходи, що запроваджують неурядові структури з метою поліпшення дії ринкових закономірностей. В суб’єктивному відношенні ці механізми є прерогативою дії саморегулюючих організацій. На ринку лізингових послуг такими організаціями, в першу чергу, є лізингові асоціації та об’єднання, а також аналітичні та інформаційні центри.

Державна ж політика надає стихійному розвитку певної організованості. Звідси випливають основні причини, що обумовлюють необхідність державної підтримки лізингових відносин. До них варто віднести наступні:

- держава має стимулювати  лізингові інвестиції в стратегічні  галузі економіки;

- держава зацікавлена  у отриманні якомога більшої  фіскальної (у вигляді податків) вигоди від діяльності ринку  лізингу;

- держава зацікавлена у прискоренні обігу грошово-кредитної маси, що стимулює зростання економіки;

- держава через систему  законодавства здійснює вплив  на розвиток лізингу та фактори  що його стимулюють;

- держава підтримує  конкурентне середовище на всіх  ринках, в тому числі і лізинговому.

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

 

  З метою зменшення частки державного фінансування і залучення у лізингову діяльність комерційного капіталу потрібна розробка механізмів стимулювання фінансово-кредитних установ по розміщенню тимчасово вільних ресурсів у лізингових операціях через методики, що дозволяють використовувати  як забезпечення під надані кредити безпосередньо предмети лізингу.

 Методом державної підтримки лізингової діяльності визначається сукупність способів та прийомів впливу держави через уповноважені державні органи на учасників лізингових правовідносин з метою створення та забезпечення умов здійснення лізингової діяльності у відповідності до основних засад соціально орієнтованої економіки. Для державного регулювання лізингової діяльності в Україні на сучасному етапі характерним є поєднання різних методів державного регулювання з перевагою економічних методів, властивих диспозитивному регулюванню (державне фінансування лізингових проектів у пріоритетних сферах інноваційного розвитку, надання дотацій та субсидій суб'єктам лізингу тощо).

 Правовими формами  державного регулювання лізингової  діяльності визначаються: ведення  державних реєстрів фінансових  установ та ліцензування діяльності  з надання фінансових послуг; нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ; нагляд за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; погодження лізингу державного (комунального) майна органом, що здiйснює управлiння цим майном; визначення особливостей відображення лізингових операцій у бухгалтерському обліку та звітності [1].

Активна державна підтримка  лізингу характерна для Великобританії, США, Норвегії, Ірландії. Так, надання  державних субсидій та можливість використовувати прискорену амортизацію є ключовими умовами лізингового ринку в Ірландії, яка нині є лідером у світі по наданню у лізинг літаків.

Світовий досвід регулювання  лізингових відносин показує, що оскільки лізинг інтегрує в собі орендні, кредитні, інвестиційні відносини та має ознаки операцій купівлі-продажу, то можна виділити два основних підходи до формування інститутів державного регулювання лізингу.

Перший полягає у  розвитку звичайного контрактного права  що застосовується до угод оренди, позики, купівлі-продажу. У цьому випадку розвиток лізингу буде залежати від кон’юнктури відповідних ринків. Державне регулювання стосуватиметься лізингу опосередковано, через наслідки реалізації державної політики в тій чи іншій сфері. Такий підхід є доцільним в країнах де постійно та регулярно відбувається оновлення основного капіталу, а використання високих технологій не є пріоритетом розвитку.

Другий підхід полягає  у цілеспрямованому впливі держави  на лізинговий бізнес, як особливу галузь, за допомогою розробки спеціального законодавства та встановлення пільг. Такий підхід характерний для країн, що прагнуть забезпечити інноваційний розвиток економіки, створити умови для розвитку науки та техніки, використовуючи інвестиційний потенціал лізингу [1].

З огляду на складний з юридичної точки зору характер лізингових відносин, безспірним фактом є те, що саме чинне законодавство відіграє ключову роль у врегулюванні питань забезпечення ринку лізингових послуг. Як свідчить зарубіжний досвід, розвиток лізингу у високороз-винутих країнах був зумовлений наданням істотних пільг з боку держави учасникам даних відносин. Чинне законодавство вказаних країн не лише регулює відносини, які виникають між суб'єктами лізингу, а й визначає основні засади державної підтримки таких відносин. Так, становлення лізингового законодавства в США припадає на середину 50-х років. Саме в цей час податкове управління США затвердило правила оподаткування лізингових операцій. Якщо договір лізингу відповідав правилам, установленим Управлінням внутрішніх доходів міністерства фінансів США, тоді у його сторін виникало право на податкові пільги.

У США відносини щодо договорів лізингу регулюються у тій мірі, в якій це стосується оподаткування. Головний напрям регулювання тут зосереджується на встановленні правил, які вирізняють договір лізингу від купівлі-продажу, з метою уникнення фіктивного використання податкових та амортизаційних пільг. Важливу роль у механізмі цивільно-правового регулювання лізингових відносин в США відіграє практика крупних лізингових компаній, страхових товариств та інших організацій, що займаються лізингом. Вони широко застосовуються типові проформи договорів, які контрагент лише підписує, без жодних або з незначними змінами, тому їх можна певною мірою віднести до джерел правового регулювання [9].

До 1963 року американський  банкам заборонялося виступати в  якості лізингодавці. Тому ними здійснювалося  лише кредитування лізингових компаній. Ця обставина створила сприятливі умови  для виникнення та діяльності лізингових компаній у США. Але вже у 1970 році був прийнятий Закон про банківську холдингову компанію, який дозволив вказаним суб’єктам здійснювати відповідний обсяг лізингових операцій на національному рівні. У 1981 році у США був прийнятий Закон про реформу системи оподаткування. У ньому вказувалися критерії віднесення угод до лізингових і була лібералізована система використання податкових пільг по лізингу. Зокрема, були дозволені угоди по передачі партнеру податкових пільг.

З 1986 року податковий статус лізингу змінюється. Уряд США вбачає в ньому субсидію на благо іншої держави (так званий експорт податкових пільг), і велика частина податкових пільг була скорочена через застосування механізму амортизації. Розвиток лізингу в США забезпечувався в свій час значними податковими та амортизаційними пільгами, законодавчим визначенням можливих суб’єктів лізингу, застосуванням різноманітних його форм. Але американська модель лізингу має власні специфічні риси і навряд чи можна її пристосувати до правових систем інших країн [9].

Як свідчать дані Американської Асоціації лізингу обладнання та фінансів (Equipment Leasing and Finance Association (ELFA)) до початку світової фінансово-економічної кризи за 2006– 2007 рр. середньорічний темп зростання лізингових угод складав 7,5 %, а у обсяг ринку лізингу у США 2007 році досяг 254 млрд. дол., що становило майже 40 % загальносвітового рівня.

Однак внаслідок дії  кризи всі показники лізингової діяльності впали. З метою підтримки  інвестиційних процесів на початку 2010 р. Адміністрація Президента США  Б.Обами запропонувала внести зміни до федеральних бюджетів з метою допомоги лізингодавцям подолати наслідки фінансово-економічної кризи. Завдяки реалізованим заходам Американська Асоціація лізингу обладнання та фінансів (ELFA), яка об’єднує більш ніж 600 компаній (серед яких незалежні й дочірні лізингові та фінансові компанії, банки, фінансові корпорації, брокерські та інвестиційні банки, а також виробники й постачальники послуг) за обсягом лізингових угод вийшла у середньому на рівень 6% ВВП.

Помітну роль у регулюванні лізингового бізнесу в країні відіграє законодавство штатів. У кожному штаті самостійно встановлюються ставки податків на учасників лізингового бізнесу, звільнення від сплати податків. Наприклад, податок на орендну плату в різних штатах коливається від 0 до 7%, що є порівняно незначним та сприяє його розвитку.

У Франції 3 липня 1966 р. було ухвалено Закон про підприємства, що практикують кредит-оренду, а в Бельгії 10 листопада 1967 р. – королівська постанова про підприємства, що практикують фінансову оренду. За назвами цих актів можна дійти висновку, що для визначення відносин, які розглядаються, у французькому законодавстві застосовується термін «кредит-оренда», а в Бельгії – «фінансова оренда». Метою французького закону та бельгійської постанови є, по-перше, надання легального визначення відносин, що розглядаються, або встановлення їх ознаки, по-друге, введення ряду вимог, яким мають відповідати організації, що практикують кредит-оренду, або фінансову оренду [4].

У французькому та бельгійському  актах також сформульовані вимоги до організацій, які практикують кредит-оренду або фінансову оренду. Французький закон встановлює, що операції кредит-оренди можуть здійснювати банки та пов’язані з ними установи (спеціалізовані фінансові організації). У бельгійській постанові наголошується, що лише організації, які отримали спеціальний дозвіл міністерства економіки, можуть займатися фінансовою орендою.

Лізинг у Франції регулюється  законом 1966 р. В 1967 р. у цій країні були створені спеціальні товариства, основною метою яких були операції з нерухомістю в сфері промисловості і торгівлі (СІКОМІ). Лізинговим компаніям СІКОМІ надаються суттєві податкові пільги: 85% їх прибутку звільняється від оподаткування, може застосовуватись прискорена амортизація тощо.

 Окрім надання податкових пільг, безпосередній вплив на розвиток лізингу має амортизаційна політика держави. Оскільки строки лізингових угод завжди в тій чи іншій мірі пов'язані зі строками амортизації, то саме скорочення амортизаційних термінів призводить до зростання кількості лізингових операцій. Після Другої світової війни майже у всіх капіталістичних країнах була введена прискорена амортизація (accelerated depreciation). При цій амортизації підприємства повертають основну частину капіталовкладень в перші роки експлуатації обладнання. Прискорена амортизація була введена в ФРН у 1948 p., у Франції — в 1960 р. В 1966 р. в країнах Західної Європи була встановлена так звана «вільна» амортизація (тобто можливість амортизувати до 100% вартості за перший рік використання обладнання).

 В Німеччині визначальним при оподаткуванні лізингових операцій також є економічний підхід. У випадках фінансового лізингу податки за майно сплачує лізингоодержувач, якщо нормальний строк використання цього майна значно більший, ніж строк лізингової угоди. Лізингоодержувач має право на продовження угоди і опціон, реалізуючи який він має сплатити лише збір, значно менший, ніж орендна плата або ціна купівлі. Якщо термін використання майна і термін договору збігаються, тоді діє це ж правило [4]. Обов'язок лізингоодержувача сплачувати податки означає, що лише він як господарюючий власник може користуватися правом на інвестиції з податковими пільгами. Порядок оподаткування лізингових угод визначається в листах Федерального міністра фінансів від 19 квітня 1971 р. та від 22 грудня 1975 р. Укладення угод відповідно до встановлених умов, дозволяє користуватися податковими пільгами.

З метою сприяння розвитку лізингу Росія вживає заходів державної підтримки лізингової діяльності. Дана стратегія держави, зокрема, була закріплена низкою постанов: № 752 "Про державну підтримку розвитку лізингової діяльності в Російській Федерації" від 27 червня 1996 р., "Про заходи щодо розвитку лізингу в Російській Федерації на 1997 - 2000 роки" від 21 липня 1997 р., № 1020 "Про затвердження порядку надання державних гарантій на здійснення лізингових операцій" від 3 вересня 1998 р. та ін. Лізинг офіційно визнаний (наприклад, в урядових концепціях розвитку виробництва автотранспорту, сільськогосподарської продукції, авіатехніки та ін.) основним засобом для розвитку ряду галузей. Крім того, внесено конструктивні зміни в суперечливе перш законодавство про лізинг (Закон "Про лізинг", Податковий кодекс РФ), а також ліквідовані багато бюрократичні бар'єри (зокрема відміна ліцензування). Основні заходи державної підтримки діяльності лізингових організацій викладені в базовому законі РФ "Про фінансову оренду (лізингу)".

Цими заходами можуть бути:

Розробка та реалізація федеральної програми розвитку лізингової діяльності в РФ або в окремому регіоні як частини програми середньострокового й довгострокового соціально-економічного розвитку РФ або регіону [7];

-Створення заставних фондів для забезпечення банківських інвестицій у лізинг із використанням державного майна;

-Пайова участь державного капіталу в створенні інфраструктури лізингової діяльності в окремих ¬ них цільових інвестиційно-лізингових проектах;

-Виділення підприємствам, що здійснюють лізинг, державного замовлення на поставки товарів для потреб держави;

- Заходи державного  протекціонізму в сфері розробки, виробництва і використання наукомісткого високотехнологічного устаткування;

- Фінансування з федерального  бюджету і надання державних  гарантій з метою реалізації  лізингових проектів, у тому числі  за участю фірм-нерезидентів;- Надання інвестиційних кредитів для реалізації лізингових проектів;

- Надання банкам і  іншим кредитним установам у  встановленому законодавством РФ  порядку звільнень від сплати  податку на прибуток, одержувану  ними від надання кредитів  суб'єктам лізингу, на строк не менше ніж три роки для реалізації договору лізингу;

- Надання в законодавчому  порядку податкових і кредитних  пільг лізинговим компаніям з  метою створення сприятливих  економічних умов для їх діяльності;

- Створення, розвиток, формування і вдосконалення нормативно-правової бази, що забезпечує захист правових і майнових інтересів учасників лізингових угод;