Централізовані і децентралізовані фінансові ресурси

• резервного капіталу;

• амортизаційних відрахувань;

• забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

• нерозподіленого прибутку;

• довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;

• позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

• законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

• інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Актив балансу підприємства показує, як воно розмістило наявні фінансові ресурси, куди вони спрямовані на дату складання бухгалтерського звіту.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок власних і прирівняних до них коштів, а також позикових коштів.

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва і реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

За напрямками надходження фінансові  ресурси поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові  ресурси – це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові  ресурси – це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви).

 

6. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

 

 

В будь-якому суспільстві  держава використовує фінанси для  виконання своїх функцій і  завдань, досягнення певних цілей. Важливе  значення в досягненні поставлених  цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка  є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Таким чином, фінансова  політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.

Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом  фінансової політики. Ними розробляються  заходи, методи і форми організації  та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

Фінансова політика включає  як самостійні складові частини –  бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так  і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і  внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від  економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура  економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням  фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі  й на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення  рівня життя населення.

Найважливішими умовами  результативності фінансової політики є:

• врахування дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства;
• вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
• врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;
• комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру  заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія  – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на тривалу  перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань. Вибір довгострокових цілей і  розробка цільових програм у фінансовій політиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямках економічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції й спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика –  це методи вирішення фінансових завдань  на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи  оподаткування, надання пільг окремим  платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

В кожній країні конкретні  методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня  економічного розвитку, національних традицій та ін.

 

ВИСНОВКИ

Фінансові ресурси – це грошові  фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період. Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси: а) бюджетної системи; б) державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ); в) централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення. Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Децентралізовані фінансові ресурси  знаходяться в розпорядженні  підприємств, об’єднань і організацій. Утворюються за рахунок їх доходів і накопичень та в незначній мірі – за рахунок коштів населення. У формуванні фінансових ресурсів підприємств можуть приймати участь і позичені кошти (кредити банку, кредиторська заборгованість, а також кошти, які одержують від випуску акцій тощо).

Головними суб’єктами відносин щодо формування та використання фінансових ресурсів є: держава, підприємства і підприємці, населення. При цьому дуже важливим у фінансовій політиці держави є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованими фiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiв приводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно, фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненнi кращих показників.

 

          Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень централізації податків та інших обов’язкових платежів призводить до зростання фінансових ресурсів державного сектора і, відповідно, зменшення фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їх діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

Основні напрями використання фінансових ресурсів, які знаходяться  у розпорядженні держави:

• розвиток народного господарства, його структурна перебудова;
• фінансування закладів соціальної сфери;
• соціальний захист населення;
• охорона навколишнього середовища;
• управління;
• оборона країни;
• створення матеріальних та фінансових резервів тощо.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств є:

• розширене відтворення і розвиток підприємств;
• вирішення соціальних проблем;
• матеріальне стимулювання;
• створення фінансових резервів;
• задоволення інших потреб.

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які  являють собою грошові кошти, що свідомо відволікаються з господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К. : НІОС, 2003. – 411с.
2. Грідчіна М.В., Захожай В.Б., Осіпчук Л.Л., Субботовіч Ю., Темчишина К. Фінанси (теоретичні основи): Підручник. – К. : МАУП, 2004. – 312с.
3. Діденко В.М., Попова В.Д., Прядко В.В. Загальна теорія фінансів: Навчальний посібник. – Чернівці : Ратуша, 2000. – 638с.
4. Карлін М.І. Бюджетна система України: Навч. посібник. – К. : Знання, 2008. – 428с.
5. Ковбасюк Ю.В. Державні фінанси: теоретико-організаційні аспекти: навч. посіб. – К. : КИЙ, 2007. – 260c.
6. Крайник О.П. Місцеві бюджети: Навч. посіб. – Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2007. – 184с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Фінансові ресурси та чинники їх росту

Елементи фінансових ресурсів	Чинники росту
Прибуток	Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат.
Амортизаційні відрахування	Вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань.
Відрахування на соціальні цілі	Розмір фонду оплати праці. Тарифи відрахувань на соціальні цілі.
Податок на додану вартість, акцизний збір	Обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг, ставки податків, пільги.
Податок на прибуток	Розмір прибутку, ставки оподаткування, пільги.
Ресурсні платежі в бюджет	Обсяг земельних, лісових, водних та інших  ресурсів, що залучаються в господарський оборот, ставки податків, пільги.
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності	Обсяг зовнішньоторгового обороту, рівень цін і мита.
Резервні фонди	Утворюються згідно законодавства.
Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик	Умови проведення позик, наявність  тимчасово вільних коштів.