Боргова безпека України

При державному запозиченні  взяті в борг грошові кошти  надходять у розпорядження держави, перетворюючись в її додаткові фінансові  ресурси. Джерелом погашення державних  позик і виплати процентів  по них виступають кошти бюджету.

Державні запозичення, пов’язані  з функціонуванням політичної надбудови  і рухом бюджетних коштів, відображає частину фінансових відносин суспільства. При позичках коштів державою, забезпеченням  кредиту виступають все майно, що є в її власності, майно відповідної  територіальної одиниці чи будь-який її дохід. Проте це не справжня, а  уявна застава. На практиці майнове  забезпечення кредитної угоди з  боку позичальника коштів – держави  не вказується. Окрім того, будучи досить дієвим, а інколи й визначальним механізмом в економічній політиці держави, державний кредит завжди передбачає політичний контекст. Саме ця його характеристика і визначає проблему не тільки теоретичного вирішення а й практичного  втілення.

Державні запозичення  можна розглядати крізь призму декількох  категорій, в сутності яких і виявляються  їх функції, а саме:

як економічна категорія, державні запозичення поєднують фінанси і кредит, зокрема, як елемент фінансової системи, вони обслуговують формування та використання централізованих грошових фондів держави;

як фінансова категорія, державні запозичення виконують три функції: розподільчу, регулюючу та контролюючу [12, С. 96-99].

Державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукоємного енергозберігаючого інноваційного розвитку. Підвищенню спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку сприятиме інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та запозичень на цілі розвитку шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого перебуватиме в компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку [19].

Вплив зовнішніх запозичень на економіку та соціальне забезпечення країни має ряд позитивних і негативних факторів, визначення впливу яких на соціально-економічну ситуацію дає можливість прогнозувати наслідки збільшення зовнішньої заборгованості.

Розглянемо загальні позитивні  наслідки державної заборгованості:

Під час економічних спадів державне запозичення слугує цілям стабілізації економіки, оскільки перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансованих видатків посилюється зростанням державних видатків та сукупних, витрат, а отже й обсягу ВВП;

В економіці, що характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки та фінансовані позиками дають поштовх внутрішньому виробництву, що сприяє повнішому завантаженню виробничих потужностей та підвищенню рівня зайнятості;

Зовнішня заборгованість даю змогу країні здійснювати  більші сукупні витрати, ніж вироблений національний доход. В державі з’являється можливість прискорити темпи зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових зовнішніх інвестицій.

 

Державний борг може залучатися з метою регулювання податкового навантаження на суспільство. При проведенні політики економічного зростання шляхом зниження рівня оподаткування держава вимушена залучати позики, щоб покрити свої видатки на початковому етапі її реалізації.

Водночас можна спостерігати й деякі негативні наслідки. Наприклад, іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. З виплатою відсотків і основної суми боргу пов’язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення валютних резервів та скорочення імпорту. Надмірне запозичення за кордоном робить країну вразливою до коливань кон’юнктури на світових товарних і фондових ринках та періодично призводить до боргових криз. Нераціональна структура залучення іноземних позик також стає причиною валютних і біржових криз [11, С. 23-34].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

2.1. Динаміка та  оцінка державних запозичень  за 2005-2011 рр.

З  метою  уникнення  загрози,  що  виявлена  за  допомогою  індикатора рівня зовнішньої заборгованості на  одну  особу,  необхідно  проводити  політику оптимізації  структури  державного  боргу  України  у напрямку зменшення  частки його зовнішньої складової з  одночасним  утриманням  загального  обсягу державного боргу у межах, що не загрожують борговій безпеці  держави.

Перелік  індикаторів  стану  боргової безпеки держави, передбачений у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України, не є достатнім для всебічного  аналізу  стану  боргової  безпеки.  Оскільки, відповідно  до  вітчизняного  законодавства,  боргова безпека  держави  –  це  такий  рівень  внутрішньої  і зовнішньої  заборгованості  з  урахуванням  вартості  її обслуговування  та  ефективності  використання внутрішніх  і  зовнішніх  запозичень  й  оптимального співвідношення  між  ними,  достатній  для  вирішення  нагальних  соціально-економічних  потреб,  що  не загрожує  втратою  суверенітету  та  руйнуванням  вітчизняної фінансової системи [18], то, крім індикаторів платоспроможності та  ліквідності,  які знайшли своє відображення  у методиці,  слід  також передбачити й індикатори ефективності розміщення позик.

Безперечно,  питання  доцільності  залучення кредитних  ресурсів  державою  для  покриття бюджетного  дефіциту  чи  реалізації  певних  державних програм лежить у площині ефективності розміщення та використання  позик.  І  хоча,  на  перший  погляд, державний  борг не загрожує економічній безпеці  до тих пір,  поки  держава  спроможна  обслуговувати  його, проблеми  боргової  безпеки  варто  вирішувати  на початкових етапах їх виникнення. 

В основному методики оцінки боргової безпеки, які використовуються  міжнародними  фінансово кредитними установами, зокрема Модель Міжнародного валютного  фонду [1,  С.  174]  та  Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави [2, С. 219], не передбачають показників ефективності  розміщення  позик. 

Пропозиції  щодо  доповнення  моделей  оцінки  боргової безпеки  відповідними  індикаторами  висуваються  зарубіжними  та  вітчизняними  науковцями.  Зокрема, О. Царук  пропонує,  окрім  показників  ліквідності  та платоспроможності,  використовувати  для  оцінки боргової  безпеки  ще  й  показники  соціально-економічного  та  інвестиційно-інноваційного розвитку [20, С. 20-21].

  Аналіз різних підходів до оцінки боргової безпеки держави дозволило запропонувати систему основних індикаторів та їх граничні значення, а також за допомогою цих показників дослідити сучасний стан боргової безпеки України.

Урядом України ведеться виважена й обережна боргова політика, оскільки майже усі показники, пов`язані з державним та гарантованим державою боргом відповідають діючим нормам та граничним значенням.

Але, для того, щоб підвищити  боргову безпеку необхідно значно збільшити (у 2,5 рази) експорт товарів  і послуг та чисельність населення. Отже, держава повинна взяти курс на збільшення обсягів інвестицій у  реальний та соціальний сектори економіки.

Проте, рівень відношення загального зовнішнього боргу до експорту товарів  і послуг в Україні, який знаходиться  у нормі згідно зі світовими рекомендаціями, свідчить про надвелику зовнішню заборгованість приватного та фінансового  сектору, що підриває платоспроможність  недержавного сектору економіки, який при масовому пред`явленні вимог  кредиторів не зможе відповісти за своїми зобов`язаннями, а це у свою чергу підірве довіру кредиторів і до держави, як гаранта. Така тенденція  свідчить про непривабливість вітчизняного капіталу через його високу ціну, яку  у значній мірі визначає рівень інфляції, який в Україні сьогодні надвисокий.

У цілому боргова безпека  України на сьогоднішній день має  задовільний стан та навіть по багатьом параметрам є запас фінансової міцності.

Сучасний стан розвитку економічних  систем країн характеризується використанням  державних запозичень для покриття дефіциту державного бюджету. За дотримання державою основних показників боргової безпеки та оптимальної структури  боргового портфеля зовнішні запозичення  є вагомим інструментом економічної  політики держави.

До основних чинників, що активізували зовнішні запозичення  в Україні, належать незбалансованість  державних фінансів і хронічний  дефіцит поточного рахунку платіжного балансу у період 1992-1999 рр.; нестабільність грошової одиниці; відсутність ефективної енергоощадної політики і надмірна імпортна енергетична залежність; істотна потреба в інвестиціях на фоні тотального зниження інвестиційної активності; неможливість залучення коштів населення у банківський сектор; значний відтік капіталу за межі України і брак коштів для реалізації соціально-економічних перетворень [3, С. 8].

Слід  зазначити,  що  структура  джерел  фінансування  протягом  2006–2011 років не відображає сталої тенденції (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Порівняння обсягів  запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу у  січні-березні 2006-2011 років.

Запозичення  до  державного  бюджету  здійснені  у  сумі  23,6 млрд. грн. і  порівняно  з  показником 2010 року  збільшилися у 1,2 раза, а порівняно з показником 2009 року – майже у 7,0 разів. Виконання річного плану по запозиченнях становило 25,7 %.

Внутрішні  запозичення  були  здійснені  у  сумі 10,4 млрд. грн. (до загального  фонду – 8,9 млрд.  грн.)  і  зменшилися  на 47,1 %. Вони,  в основному,  складаються  із  випуску  облігацій  внутрішньої  державної позики, зокрема для:

фінансування дефіциту державного бюджету;

збільшення  статутного  капіталу  НАК «Нафтогаз  України»  на суму 5,0 млрд. грн.

Із усього обсягу внутрішніх запозичень 57,7 %, або 6,0 млрд. грн.,  складають  запозичення у вигляді короткострокових зобов’язань. 

На  зовнішньому  ринку  було  залучено 13,1 млрд. грн.,  що  на 13,0 млрд. грн. більше, ніж у І  кварталі 2010 року.

Значну  частку  зовнішніх  запозичень  складають  облігації зовнішньої державної позики 2011 року на суму майже 12,0 млрд. грн., або 1,5 млрд. дол. США.

Кошти,  що  залучаються  для  фінансування  від  міжнародних  організацій економічного розвитку, надійшли у сумі 0,4 млрд. грн., або 13,6 %  запланованого  річного  обсягу,  однак  у 5,2 раза  більше,  ніж  за І квартал 2010 року.

Як  свідчать  дані  частка  внутрішніх  запозичень зменшилася  щодо  показника  минулого  року  на 55,3 в. п.  і  складає 44,3 %.  Річний  план  за  цим  показником  виконано  на 21,5 %, за зовнішніми запозиченнями – на 30,5 %.

Погашення боргу здійснено  у сумі 15,3 млрд. грн., що становить 24,5 %  річного  планового  обсягу  та  у 3,9 раза  більше  за  аналогічний  показник 2010 року Погашення внутрішнього боргу становило 9,0 млрд. грн.,  або 24,1 % річного  планового  обсягу,  зовнішнього боргу – 6,2 млрд. грн., або 25,1 % планового обсягу на рік.

У  структурі  платежів  з  погашення  боргу  переважають  платежі  за внутрішнім боргом і  становлять 59,2 %.

Надходження  від  приватизації  державного  майна  склали 1,1 млрд. грн.,  або 10,9 % планового  показника,  затвердженого  на 2011 рік. Це частина  надходжень від продажу ВАТ «Укртелеком», який було приватизовано у березні  на загальну суму 10,0 млрд. грн. [6, С. 61].

 

2.2. Аналіз впливу державного боргу на фінансову безпеку України

Розвиток міжнародної  фінансової системи характеризується значним зростанням обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу.

На  кінець  березня 2011 року  співвідношення  державного  і гарантованого  державою  боргу  України  до  ВВП  становило 34,8 % , що на 4,6 в. п. менше, ніж на кінець 2010 року (див. рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Динаміка державного та гарантованого державою боргу  до ВВП за 2005 – 2011 роки

У  результаті  суттєвого  збільшення  протягом  2008 – 2010 років  обсягів  запозичень  до  державного  бюджету  державний  та гарантований  державою  борг  України  на  кінець  березня 2011 року становив 449,0 млрд. грн. (або 56,4 млрд. дол. США),  що  на 37,2 %, більше показника 2010 року.  На державний борг припадає 75,6 % від загальної суми боргу, а на гарантований державою борг – 24,4 %.

Як видно з додатку В, у І кварталі 2011 року зростання боргу відбувалося  досить  невисокими  темпами  порівняно  із  його  суттєвим зростанням в цілому за рік у 2008-2009 роках.

Граничний розмір державного боргу на 2011 рік встановлено у  сумі 375,6 млрд. грн.11,  фактичний  його  розмір  на  кінець  березня  становив 339,2 млрд. грн., і збільшився впродовж І кварталу на 4,9 %.

Державний внутрішній борг на кінець березня 2011 року становив 47,7 млрд. грн.,  або 18,6 м лрд. дол. США,  і  збільшився  на 6,0 млрд. грн.,  або  на 4,2 %. Державний  зовнішній  борг  становив 191,5 млрд. грн., або 24,1 млрд. дол. США, і збільшився на 9,7 млрд. грн., або на 5,3 % з початку року.

Гарантований  державою  борг  становив 109,8 млрд. грн.,  або 13,8 млрд. дол. США,  у  тому  числі  внутрішній – 13,7 млрд. грн.,  або 1,7 млрд. дол. США,  зовнішній – 96,1 млрд. грн.,  або 12,1 млрд. дол. США. [6, С. 63]

Така ситуація є обтяжливою і небезпечною для економіки.

Наслідками є: зростання  інфляції, випереджання цін над виплатами  заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов’язань України, девальвація національної валюти, значне здорожчання енергоносіїв тощо.