Бюджетування на підприємствах України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

Інститут соціології, психології та управління

Реферат

з навчальної дисципліни „ Фінанси підприємств ”

на тему:

Бюджетування на підприємствах України

Київ – 2012
ЗМІСТ

Вступ.

1. Бюджетування як основа впровадження контролінгу на підприємствах України.

2. Цілі бюджетування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проведення державою економічних реформ створює умови для підвищення ділової активності підприємств. Однак реальність, в якій перебувають суб'єкти господарювання, є складною. Підприємства, маючи право прийняття всіх управлінських рішень, у тому числі й фінансових, вирішують проблеми оцінки своєї діяльності з погляду на адекватність існуючих обставин та економічної ефективності. Зрозуміло, така оцінка діяльності є складним завданням, оскільки залежить від багатьох об'єктивних чинників і, в значній мірі, від економічної системи підприємства, в рамках якої здійснюються управлінські рішення.

За таких умов на перший план висуваються проблеми розробки і впровадження інших концепцій управління, регулювання та планування на рівні суб'єктів господарювання. Необхідно враховувати, що важливим у діяльності підприємств при прийнятті рішень є розробка поточної та перспективної фінансово-економічної стратегії, дієвим інструментом реалізації якої є бюджет підприємства — інструмент внутріфірмового планування.

Особливого значення бюджетування набуває під час перебування підприємств у фінансовій кризі. Саме завдяки бюджетуванню вдається забезпечити успішне застосування контролінгу і методики раннього попередження банкрутства.

Аналіз останніх досліджень. У розвинених країнах бюджетування, яке пов'язують із управлінням фірмою і визнають його кількісним планом — набором фінансових, економічних та натуральних показників, що відображають діяльність фірми, набуло розвитку у кінці XX ст. Основні підходи до організації бюджетування на підприємстві висвітлені у дослідженнях, перекладених з англійської (Є. Брігхем, Дж. К. Шим, Дж. Г. Сигел, Э. Гринолл, Т. Дикки) [1; 2; 3; 15], своє бачення проблем запровадження бюджетування у широку практику мають російські дослідники: В. Самочкін, А. Калюкін, О. Тимофеева [12], українські — Д. Бабик, В. Мамчен-ко [8], І. Зятковський [4], В. Пономарьов [10], Г. Скудар [13]. Останні дослідження у сфері бюджетування розглядаються на предмет його запровадження не тільки на підприємствах реального сектора економіки, а й у фінансових установах (С. Лаптев, О. Любунь) [7]. У дослідженнях зазначених авторів висвітлюються основи бюджетування як технології планування, обліку та контролю за грошовими потоками та фінансовими результатами, зв'язку бюджетів із центрами отримання прибутків та фінансової звітності підприємства.

1.      Бюджетування як основа впровадження контролінгу на підприємстві.

Безперечно, впровадження у вітчизняну практику підприємництва бюджетування,як складного і тривалого процесу, потрібно розглядати у різних площинах.

По-перше, широке використання бюджетування на прибуткових недержавних підприємствах є ділом часу. Запорукою у цьому є потреба підприємств у досягненні тісного взаємозв'язку планів капітальних вкладень, руху грошових коштів, доходів і витрат з центрами при-бутковості та встановленні персональної відповідальності за виконання завдань, окреслених функціональними бюджетами. Для таких підприємств бюджетування є інструментом планування або інструментом управління (планування, обліку і контролю), який успішно впроваджується у господарську практику.

По-друге, складнішим і важчим є запровадження бюджетування на низькорентабельних або збиткових підприємствах, які перебувають у затяжній фінансовій кризі або на межі банкрутства. На таких підприємствах основним завданням є не тільки запровадження бюджетування шляхом вирішення проблем з покриття додаткових матеріальних витрат чи підбору кваліфікованих кадрів, а й забезпечення достовірною інформацією служб, що займаються контролінгом і виявленням ознак банкрутства. Зазначимо, що у більшості випадків такі підприємства орієнтують свій потенціал на розроблення і виконання одноразових або короткотермінових завдань в межах санаційних планів. Однак виконання таких завдань, навіть життєво важливих у конкретний період, не може забезпечити достовірною інформаційною базою основні специфічні методи контролінгу, необхідні для ефективного управління господарсько-фінансовою діяльністю підприємства за будь-якої економічної ситуації.

З огляду на викладене вище щодо ролі бюджетування у запровадженні й підвищенні дієвості контролінгу на підприємствах реального сектора економіки, важливою видається проблема застосування таких ознак бюджетування, як короткотерміновості; високого рівня концентрації; внутрішньої спрямованості; тісної інтеграції з контролем та аналізом відхилень для забезпечення мети фінансового менеджменту — оптимізації фінансових результатів за гарантованої ліквідності й платоспроможності підприємства.

Процес бюджетування в Україні є відносно новою технологією планування, обліку й контролю за грошовими потоками та фінансовими результатами підприємства. Бюджетування передбачає створення окремих цілісних саморегулюючих систем, кожна з яких відповідає за певний напрямок використання ресурсів і отримання прибутку. Іншими словами, бюджет визнається фінансовим планом та економічним регулятором відносин між структурними підрозділами підприємства та підприємством і зовнішнім середовищем.

Основною вимогою бюджетування є індивідуальний підхід до кожного підприємства. На практиці кожне підприємство самостійно визначає ті центри витрат і прибутковості, які, на їхню думку, у плановому періоді матимуть найбільший вплив на його фінансове забезпечення. Тому кількість бюджетів та окреслення в них кола основних показників залежно від під-приємства бувають різними, як і потреба та відповідно масштаби бюджетування на кожному підприємстві [11].

Бюджетування як інструмент бізнесу надає можливість поєднувати фінансовий і маркетинговий плани підприємства, ефективно контролювати практичну реалізацію проекту, вчасно реагувати на проблеми, котрі виникають. Застосування інструменту бюджетування тим ефективніше, чим коротші терміни його застосування. Тобто воно є одночасно оперативним планом, гарантує повний контроль за внутрішніми грошовими потоками, дозволяє проаналізувати очікувані результати порівняно з фактичними результатами діяльності, пояснити і дослідити будь-які відхилення [2; 10].

Цінність такого інструменту визнає і вітчизняний бізнес. Можна навести приклад ус-пішного застосування бюджетування у системі фінансово-економічного планування та управління «Молмаш» — «Система чотирьох напрямків» (Кадри — «Молмаш — Розвиток»; Економіка — «Молмаш — Фінанси»; Техніка — «Молмаш — Насос», «Молмаш — Продукт» і Планування — «Молмаш — Сервіс», «Молмаш — Замовлення»), або бюджетування на ВАТ «Укр-нафта», яке здійснюється на підставі функціональних бюджетів: продажу, виробництва, виробничих витрат, витрат на оплату праці, на оплату робіт і послуг, основних активів, інвестицій; руху грошових потоків та кредитного плану [5].

Однак, незважаючи на очевидні переваги бюджетування над традиційним плануванням, достатність та доступність методичного й програмного забезпечення (IFP — система інтерактивного фінансового планування; Simplan — просте планування; Express — експрес; професійні системи для бюджетування фірми «Бизнес Микро», корпорацій «Парус» і «Галактика»), інтенсивного впровадження цього інструменту на вітчизняних підприємствах не спостерігається. Більше того, на державних підприємствах (крім казенних) і акціонерних товариствах у капіталі яких є частка державного майна, Мінекономіки України впроваджує традиційне фінансове планування, яке не забезпечує достатнього контролю за центрами прибутковості. Новий фінансовий план надто схожий на той, який застосовувався підприємствами 20 років тому, хоч і підсилюється методиками, притаманними бізнес-плану. Недоліком впровадження означеного вище планування можна вважати і те, що у ньому застосовуються застарілі методики розрахунку окремих планових показників, які не дають точної, повної та своєчасної інформації про функціонування сучасних систем управління підприємством, а саме — контролінгу[9, c. 4].

Власне контролінг, маючи властивості обліку, інформаційного забезпечення, контролю та координації, займає особливе місце в управлінні підприємством. Він інтегрує та координує всі ці інструменти, не підмінюючи собою управління підприємством, він лише підносить його на якісно новий рівень. Тому вважається, що контролінг є саморегулівною системою методів та інструментів, спрямованою не тільки на забезпечення керівництва підприємства достовірною інформацією про результати його діяльності, а й на удосконалення планування, координації діяльності усіх його підрозділів, контролю за відхиленнями фактичних результатів від планових та забезпечення дієвості системи раннього прогнозування банкрутства. Передусім це стосується фінансового контролінгу, який тісно пов'язаний як з раннім попередженням зміни фінансового стану підприємства, так і з організацією бюджетування на підприємстві.

Відсутність детальних кількісних планів діяльності підприємства і виконання програм, які є взаємопов'язаним набором фінансових, натуральних і економічних показників, гальмує адаптування контролінгу до наших умов господарювання і успішне застосування його основних специфічних методів: бенчмаркінгу, вартісного, портфельного та факторного аналізу, ABC-аналізу, аналізу точки беззбитковості та інших. Більше того, відсутність бюджетування негативно відображається і на можливості застосування сучасних трудомістких методик раннього попередження та реагування на поточну неплатоспроможність (банкрутство) підприємства, які потребують точного узгодження величини кожного коефіцієнта із специфікою галузі, до якої належить конкретне підприємство[8, c. 34].

В системі нових форм планування фінансово – господарської діяльності важливе місце відводиться системі складання бюджетів підприємств, які орієнтовані на отримання оптимального прибутку і збереження позицій підприємства на ринку товарів та послуг.

В основі побудови системи бюджетів підприємств повинні лежати науково – обґрунтовані принципи тому, що вони визначають характер та зміст діяльності підприємства, створюють умови для їх ефективної роботи і зменшується можливість впливу негативних факторів на процес виробництва та реалізації продукції.

Слід зазначити, що нині серед вітчизняних та зарубіжних вчених та практиків економістів не має єдиної точки зору, що до принципів, які слід покласти в основу складання бюджетів підприємств, а це в значній мірі впливає на якість процесу бюджетування, яке все ширше починає застосовуватись підприємствами України.

Проведений аналіз точок зору ведучих вітчизняних і зарубіжних економістів, що до принципів побудови бюджетів підприємств та практичний досвід роботи підприємств дозволяє стверджувати, що процесу бюджетування притаманні слідуючи принципи: єдності, координації, участі, безперервності, гнучкості, точності, пристосування до потреб ринку, повноти, відповідальності і матеріальної зацікавленості,

- принцип єдності, передбачає що планування повинно мати системний характер і являє собою сукупність взаємозв’язаних елементів, які розвиваються в одному напрямку заради спільної мети;

- принцип координації, який виявляється в тому, що неможливо планувати діяльність одного підрозділу фірми без взаємозв’язку з іншими підрозділами і всілякі зміни в планах однієї структурної одиниці повинні відобразитись в планах інших;

- принцип участі означає, що кожен структурний підрозділ та кожен спеціаліст компанії незалежно від посади, яку він займає і виконуваних ним обов’язків приймає участь в складанні бюджетів підприємств;

- принцип безперервності відображається в тому, що планування повинно здійснюватись систематично в межах встановленого циклу і розроблені плани повинні безперервно змінювати один одного;

- принцип гнучкості тісно пов’язаний з попереднім принципом і проявляється в тому, що надає планам можливість змінюватись при виникненні непередбачених обставин;

- принцип точності, передбачає, що плани підприємства повинні бути конкретизовані і деталізовані до такої степені, до якої дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства;

- принцип пристосування до потреб ринку – важливо враховувати кон’юнктуру ринку і залежність підприємства від наданих кредитів;