Банківський аудит

 

Національна академія статистики, обліку та аудиту

 

 

 

 

Реферат

 

На тему: Банківський аудит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

                                                                                   Студентка 5 курсу

                                                                                                        гр.08.06/1

                                                                                             Щербіна А.Г.

 

Київ 2013

 

Зміст

 

1.Банківський аудит, сутність, види, вимоги щодо його проведення…………..3

2. Банківські інвестиційні операції…………………………………………….….7

3. Прибуток  комерційного банку  та його розподіл…………………………….18

Список використаної літератури………………………………………………....22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Банківський аудит, сутність, види, вимоги щодо його проведення.

 

Всі об’єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поділяють на чотири групи:

1. господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);
2. ресурси (джерела утворення) господарських коштів;
3. функціональні обов’язки банку (статутна діяльність – процес здійснення послуг);
4. фінансові результати статутної діяльності.

 До господарських засобів  комерційного банку належать:

• грошові кошти;
• матеріальні цінності;
• дебіторська заборгованість (видані кредити);
• відвернуті кошти.

Кожна з названих груп засобів має  певний склад. Так, до грошових коштів належать:

- грошові кошти в  касі банку – готівка в вигляді  національної валюти (гривні) та  в валюті іноземних держав (долари  США, німецькі марки тощо);

- кошти на кореспондентських  рахунках, що зберігаються в НБУ  та в інших банках на правах  кореспондентських відносин у  національній валюті або валюті  іноземних держав, розміщеної в  банках країни або в банках  іноземних держав;

- кошти, вкладені в  цінні папери (акції, облігації,  векселі, зобов’язання державної  скарбниці, сертифікати тощо);

- кошти на резервному  рахунку в НБУ.

Другу категорію господарських  засобів банку становлять  матеріальні  цінності (майно), тобто:

- основні засоби –  предмети, що мають тривалий термін  експлуатації – більше одного  року. Для відшкодування їхньої  вартості банк щомісячно нараховує  знос (амортизацію) з включенням  його суми в видатки. Норми  зноси встановлюються державою, вони єдині для всіх підприємств  та установ;

- нематеріальні активи  – вартість права користування  землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркетинговими  послугами, програмним продуктом  і т.д. Їхня вартість відшкодовується  також частинами, що включаються  в видатки банку через нарахування  зносу, норми якого встановлюються  банком самостійно;

- малоцінні й швидкозношувані  предмети (МШП);

- господарські матеріали  – запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тощо; списуються ті включаються до  складу видатків банку по мірі  використання в сумі фактичних  витрат на їхнє придбання.

            Далі, третю групу господарських  засобів становить дебіторська  заборгованість, тобто кошти, які  винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу  питому вагу в господарських  засобах банку й свідчать про  обсяг наданих ним кредитів. Наявність  кредиторської заборгованості забезпечує  надходження коштів в дохід  банку і отримання прибутку. Дебіторська  заборгованість належить до поняття  “вартість, що самозростає”, позаяк  видані кредити (позики) повертаються  й погашаються позичальником  з відсотками.

Кредити поділяються на:

• короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;
• міжбанківські кредити, видані іншим банкам;
• споживчий кредит, виданий фізичним особам;
• інші види позичок.

Також у складі дебіторської заборгованості можуть бути присутні суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або  помилково списані НБУ.

Ще однією групою банківських  коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми, вже  використаного прибутку в вигляді  податків з прибутку, сум утворених  фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні нерозподіленого  прибутку (по закінченні року).

Всі вищезгадані кошти  становлять активи банку.

Як вже було зазначено, другою групою об’єктів обліку в комерційному банку є ресурси банку, які являють собою джерела утворення його господарських засобів. Ресурси поділяються на два види:

- власні ресурси;

- залучені ресурси.

Власні ресурси належать банкові, точніше його суб’єктам - власникам майна банку (засновникам, пайовикам) і складаються з наступних складових:

1.Статутний  фонд (капітал) – сума вкладень, зроблених акціонерами чи сума пайових внесків засновників, що визначається в момент утворення (реєстрації) банку, записана в його статуті й фактично внесена ними. Статутний капітал (його розмір) може змінюватися в результаті збільшення сум засновницьких внесків, випуску додаткових акцій, прийняття нових пайовиків або їхнього виходу при обов’язковій перереєстрації фонду. Внески у статутний фонд банку дозволяється робити не тільки грошовими коштами, а й основними засобами.

2. Прибуток – перевищення сум доходів над видатками. В банківському бухгалтерському обліку розрізняють балансовий і чистий прибуток. Банківський прибуток підлягає оподаткуванню. Чистий прибуток залишається в розпорядженні банку і утворюється як різниця між сумою балансового прибутку й сумою податку з прибутку.

3. Резервний  фонд – кошти, що утворюються в результаті рентабельної роботи банку, адже він формується за рахунок прибутку.  Цей фонд використовується для покриття збитків, видатків, платежів, непередбачених і не врахованих у кошторису видатків банку. Резервний фонд використовують також на сплату дивідендів по привілейованих акціях, по яких встановлено обов’язковий фіксований дохід (в разі відсутності в банку прибутку для цих сплат).

4. Спеціальні  фонди – сум відшкодованих витрат на заздалегідь придбані основні засоби і МШП, включені видатки банку в вигляді зносу (амортизації) по основних засобах і МШП, або суми додаткового капіталу, утвореного в результаті переоцінки основних засобів та інших причин (різниця від продажу власних акцій за ціною вище номіналу).

5. Фонди економічного  стимулювання (ФЕС) – кошти, що утворюються на розвиток виробничо-технічного потенціалу банку й на створення бази соціального захисту колективу – співробітників банку. Фактично вони складаються з фонду накопичення й фонду споживання.

Залучені ресурси надходять  до банку з боку, До них належать:

- грошові кошти, що  зберігаються на розрахункових  і поточних рахунках клієнтів;

- грошові кошти, здані  на депозитні рахунки юридичними  й фізичними особами;

- одержані міжбанківські  кредити;

- зобов’язання банку по сумах нарахованих, але несплачених, заборгованість бюджетові (податки та інші платежі). Заборгованість органам соціального страхування і забезпечення (відрахування до Пенсійного фонду), заборгованість по заробітній платі співробітникам, борг постачальникам послуг та матеріалів тощо.

Всі види ресурсів банку  становлять його пасив.

Третьою групою об’єктів обліку в банку є його функціональні  обов’язки. Вони є основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання  передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розрахункових, касових, кредитних та ін. операцій. Здійснення банком своїх функціональних обов’язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з  їх ремонту, утриманню охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки  тощо.

Всі ці видатки є об’єктами  обліку. Також необхідні постійний  облік і контроль доходів, одержаних  банком в вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для  них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи – до пасиву.

Нарешті, останньою групою об’єктів бухобліку в банку є фінансові результати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять чи до складу збитків, чи прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і розтрат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності неможливий, бо він веде до банкрутства  (якщо видатки банку перевищують його доходи).

При обчисленні фінансового  результату діяльності банку враховують весь обсяг одержаних доходів  і зроблених видатків оборотами, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою  статтю пасиву балансу, а збиток –  статтю активу.

“Всі зміни у складі коштів банку та їхніх джерел (ресурсів), формування доходів, видатків банку, виявлення  фінансових результатів відбуваються внаслідок певних банківських операцій (угод). Банківська операція, або угода, - кожен факт, що відбувся, оформлений документом, такий, що викликає зміни як у діяльності банку, так і в його балансових показниках” [1,8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Банківські інвестиційні операції.

 

Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження  запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі  довгострокових вкладень капіталу в  промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства. 
Згідно з законодавством інвестиції поділяються на: 
1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів). 
2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як: 
· прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою; 
· портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку; 
3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. 
Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності. 
Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами: 
· за допомогою механізмів фондового ринку; 
· за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування. 
Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи". 
Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний  банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити  банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від  засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати  кошти, щоб забезпечити погашення  кредиту та відсотків за його користування.

 
Призначенням довгострокового кредитування є впровадження прямих інвестиційних  заходів, реалізації витрат на придбання  елементів основного капіталу. 
До об'єктів довгострокового кредитування відносяться: 
· будівництво нових підприємств; 
· реконструкція, технічне переозброєння і розширення підприємств; 
· організація випуску нової продукції; 
· придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності; 
· здійснення екологічних заходів. 
Основними джерелами ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси. 
У процесі надання довгострокового кредиту потенційний позичальник, окрім стандартного переліку документів, має подати за узгодженням з банком такі матеріали: 
· проектно-кошторисну документацію; 
· основні техніко-економічні показники проекту; 
· контракт на будівництво; 
· документи на право землекористування; 
· позитивне рішення екологічної експертизи; 
· план технічного переозброєння.  
На основі поданих документів у банку проводиться оцінка кредитоспроможності позичальника, а також попередня інженерно-економічна експертиза проекту. Спеціалісти банку визначають доцільність надання кредиту та його економічну ефективність. Також вони вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту.  
Видача довгострокового кредиту може здійснюватися одночасно або поетапно (в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей тощо). Відсоткова ставка за кредит обумовлюється з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку. 
Деякі особливості має проектне фінансування інвестиційних проектів. Проектне фінансування - це таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих коштів є сам проект, тобто доходи, які в майбутньому отримає підприємство, що здійснює будівництво чи реконструкцію. Тобто, проектне фінансування ґрунтується на життєздатності самого проекту без урахування платоспроможності його учасників та їх гарантій. 
При проектному фінансуванні джерелом погашення заборгованості виступають грошові потоки, які генеруються в результаті реалізації проекту.