Банківська система

     — консультативні групи за участю представників різних відомств та центрального банку (центральний банк та міністерства фінансів і економіки);

     — узгоджувальні консультації представників центрального банку, парламенту, уряду, банківських асоціацій (у разі виникнення загрози “дефолту”).

     Необхідність  надання центральному банку незалежного  статусу, який послідовно обстоював в Україні відомий банкір і народний депутат України В. П. Гетьман, пояснюється прагненням забезпечити послідовність і постійність грошово-кредитної політики, звільнити її від тимчасових інтересів, підтримати довіру до неї. Найважливішою умовою довіри до грошово-кредитної політики є чітко і офіційно сформований курс на стабільність цін, який проводиться Національним банком незалежно від змін у політичному житті країни.

     Окреслимо найбільш характерні ознаки незалежності правового статусу центрального банку:

     —  участь держави в капіталі центрального банку і розподіл прибутку;

     —  процедура призначення керівництва банку (Ради та Правління Національного банку);

     —  міра відображення в законодавстві цілей та завдань центрального банку;

     —  право держави на втручання в грошово-кредитну політику;

     —  правила, які регулюють можливість прямого або непрямого фінансування державних витрат центральним банком держави.

     Відповідно  до цих ознак доречно буде простежити, як складався правовий статус деяких центральних банків за характером їх власності:

     — державні – капітал яких належить державі (Великобританія, Німеччина, Франція, Данія);

     — акціонерні (США, Італія, де 100 % капіталу центрального банку належить банкам і страховим компаніям);

• змішані (Японія — 55 % власності належить державі, 45 % — приватним особам;

     Швейцарія — 57% власність кантонів і 43 % — приватних осіб;

     Греція — 75 % власність держави, 25 % — приватних осіб).

     Тим часом стовідсоткова участь держави  в капіталі центрального банку не завжди є єдиним критерієм, який дозволяє стверджувати, що тільки такий банк найбільше залежить від держави. Наприклад, центральний банк Італії.

     Що  стосується правового статусу Національного  банку України за юридичними ознаками, то аналіз конституційних норм, зокрема статей 85, 93, 99, 100, 106 Конституції України дає підстави для висновку, що центральний банк виступає у двох вимірах його правосуб’єктності: з одного боку, як орган держави, який виконує завдання, пов’язані із захистом національної валюти, з другого — як своєрідний центр управління саморегульованої банківської системи.

     Відмінність правового статусу системи Національного банку від правового статусу системи комерційних банків та фінансово-кредитних установ

     Далі  важливо з’ясувати: чим відрізняється  правовий статус системи комерційних  банків та фінансово-кредитних установ від правового статусу системи Національного банку України. Поряд з визначеним поняттям “банк” у Законі “Про Національний банк України” уточнюється також і поняття “фінансово-кредитна установа”. Підкреслимо, що правові відносини, які стосуються залучення вкладів від населення, не можуть виникати і не можуть передбачатись правовим статусом фінансово-кредитних установ. Це відрізняє їх за юридичною природою від категорії “банк”. 
 
 
 

     3.Правовий  статус комерційних  банків 

     Правовий статус комерційного банку або фінансово-кредитної установи поєднує в собі правовий статус приватної юридичної особи та правовий статус суб’єкта публічного права, який бере участь у грошовому процесі держави. Банк покликаний обслуговувати цей процес, використовуючи дозволені законом фінансові інструменти, розрахунки у готівковій і безготівковій формах грошового обігу. За своїм юридичним становищем банки є економічно самостійними і повністю незалежними суб’єктами від розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю. Це встановлено у статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, де також визначено: банки у своїй діяльності керуються цим Законом, законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами. Окремо у Законі виділені нормативні акти Національного банку, а також статути, які приймаються при заснуванні банку і визначають предмет його діяльності.

     Банк  може створюватись як організація корпоративного типу, але, щоб займатися господарською діяльністю, він повинен пройти відповідну дозвільну реєстрацію у Національному банку України, оскільки за загальним порядком реєстрацію всіх інших суб’єктів підприємницької діяльності здійснюють місцеві органи виконавчої влади. Комерційним банкам, як визначено у статті 3 зазначеного Закону, забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва, торгівлі, страхування.

     Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційного банку можуть бути як українці, так і іноземні фізичні та юридичні особи, які утворюють статутний фонд банку. Правові умови створення комерційного банку не дозволяють виступати засновниками політичним партіям і профспілковим організаціям, спілкам, громадським фондам. Організаційно-правова форма кредитної установи не повинна виходити за межі банківського права, оскільки небанківські форми діяльності не можуть бути легалізовані у статуті банку. Банк за своєю правовою характеристикою — це господарське товариство, яке розглядається законодавцем як один із елементів банківської системи.

     При створенні банку засновниками має  бути додержана вимога щодо мінімального розміру власного статутного фонду, залежно від того створюється банк за участю резидентів чи нерезидентів. Формування статутного капіталу має бути здійснено тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі і частка будь-кого із зазначених осіб не повинна перевищувати 35 % статутного капіталу комерційного банку. Нині встановлено мінімальний розмір статутного капіталу, еквівалентний 1 млн. євро: для новостворюваного банку за участю іноземного капіталу, частка якого становить до 50 %, — сума, еквівалентна 5 млн. євро на день підписання установчого договору, 50 % і більше — 10 млн евро. У діючих банків, що були зареєстровані Національним банком до 1 січня 1997 р., розмір статутного капіталу повинен становити суму. еквівалентну 3 млн. євро. Для банків, які були зареєстровані після 1 січня 1997 р., а також для новостворюваних банків визначений норматив капіталу встановлюється за вищезазначеними розмірами, починаючи після першого календарного року з початку їх діяльності.

       Отже, статутний фонд є власними  коштами банку, що складає матеріальну  основу його діяльності. Саме  цим визначається обсяг депозитів, які залучаються, що свідчать про реальні кредитні ресурси і в остаточному підсумку — про обсяг активних операцій банку. Закон забороняє банкам спрямовувати до статутних фондів інших підприємств і організацій більше 10 % їх власного статутного фонду.

     Внесок  засновників, акціонерів (учасників) до статутного капіталу комерційного банку здійснюється в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті — для нерезидентів України. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти та кошти, одержані в кредит.

     Рішення про реєстрацію комерційного банку  приймає Національний банк, який видає свідоцтво про реєстрацію та відкриває кореспондентський рахунок в обласному управлінні Національного банку за місцезнаходженням банку. У такому порядку банк набуває свого правового статусу і стає суб’єктом банківської діяльності. Проте на практиці Національний банк інколи застосовує такі санкції, як скасування раніше виданого дозволу на створення комерційного банку. Чи правомірно у такому разі припиняється дія правового статусу комерційного банку?

     Якщо  виходити із змісту Постанови Верховної  Ради України від 1 лютого 1996 р. “Про введення в дію Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, то це можливо, оскільки згідно з її п. 6 Національний банк зобов’язаний скасувати дозвіл на створення комерційних банків, які не виконали встановлених законодавством вимог щодо строків і розмірів збільшення статутних фондів.

     Проте відповідно до Закону України “Про Національний банк України” та Закону України “Про банки і банківську діяльність” такого права центральний банк не має. Відповідно до статті 48 зазначеного Закону про банки у разі порушення суб’єктами банківської діяльності чинного законодавства Національним банком можуть прийматися рішення про реорганізацію чи ліквідацію комерційного банку.

     Таким чином, Національному банку не надано права скасовувати дозвіл на створення комерційних банків у разі порушення ними банківського законодавства, а названа норма банківського права не може виступати як правова основа для скасування правового статусу банків.

     Національний  банк дає згоду на відкриття філій  і представництв комерційними банками, які вже зареєстровані. Яким є правовий статус цих суб’єктів?

     Ліцензування  банківської діяльності:

     Порядок ліцензування банківської діяльності розглядається окремо, оскільки воно здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають встановленим Національним банком України обов'язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

     Ліцензія — це фіксоване у спеціальному дозволі право банку здійснювати обумовлені законом види діяльності. Одержання від Національного банку ліцензії означає набуття банком — юридичною особою спеціальної компетенції, тобто одержання прибутку тільки шляхом здійснення певних операцій.

     Філії комерційних банків здійснюють банківські операції у межах повноважень, наданих  головним банком, і дозволу територіального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

     Якщо  звернутись до банківського законодавства, можна помітити, що до внесення 1 лютого 1996 р. змін до ст. 17 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дієздатність комерційного банку виникала з моменту реєстрації і існувала в межах видів діяльності (банківських операцій), які передбачались його статутом. Виняток складали лише валютні операції, для здійснення яких банки мали одержувати відповідну ліцензію.

     Але оскільки між реєстрацією комерційного банку і виданням ліцензій на здійснення банківських операцій проходить певний час, можна вважати, що спеціальна дієздатність комерційного банку (можливість здійснювати банківські операції) не збігається з його спеціальною загальною дієздатністю як юридичної особи. Видаючи ліцензії, Національний банк має можливість регулювати обсяг спеціальної дієздатності комерційного банку. Після реєстрації банк набуває статусу юридичної особи і, безумовно, може виступати суб'єктом цивільно-правових відносин — укладати господарські угоди тощо. Проте суб'єктом банківської діяльності він стає з моменту одержання ліцензії від Національного банку на виконання банківських операцій. Ліцензування має за мету обгрунтувати процес входження в банківську діяльність і переконатися в готовності банку та в компетентності його керівництва здійснювати банківські операції.

     Згідно  з Положенням про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських  операцій, затвердженим Правлінням Національного  банку України за № 181 від 6 травня 1998 р., ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України, а також діяльність яких не загрожує інтересам фізичних і юридичних осіб. Таким чином, для розуміння правового статусу комерційного банку ліцензію слід розглядати як акт конкретного регулювання, акт-дозвіл.

     Ознаки  комерційного банку:

     Отже, з'ясувавши юридичні підстави набуття  комерційним банком або фінансово-кредитною  установою правового статусу  юридичної особи із спеціальною  дієздатністю, слід виділити дві його характерні ознаки. Перша — це наявність реєстрації банку за установчими документами (статутом), яка дає право на професійну діяльність. Друга — наявність одержаної від Національного банку України ліцензії, що визначає зміст та обсяг банківської діяльності і є свідченням правосуб'єктності банку. За правовим статусом комерційні банки поділяються на такі види (схема 3). 

     Схема 3. Види комерційних банків