Банківська система

     ПЛАН

     Вступ

1. Загальна характеристика банківської системи України.
2. Структура Національного банку України.
3. Функції та повноваження Ради Національного банку України.
4. Правовий статус комерційних банків.

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Загальна характеристика  банківської системи  України 

     Сучасна банківська система в Україні  склалася в результаті політичних та соціально-економічних перетворень, запровадження товарно-грошових відносин у багатоукладній економіці, подолання монополії державних фінансів та створення законодавчих можливостей існування банків різної форми власності.

     Банківську  систему в Україні юридична наука  визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною  метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції  та законів України.

       За загальним принципом структурної організації банківська система виникає тоді, коли поряд із звичайними банками з'являється незалежний центральний банк, який виконує функції управління цією системою. Варто при цьому зазначити, що термін “система” — грецького походження і означає ціле, яке складається з окремих частин. Стосовно управлінської діяльності в банківській сфері під “системою” слід розуміти “організаційну множину структурних елементів, які взаємопов'язані і виконують відповідні функції”. У системі всі елементи підпорядковані цілому, але кожен з них має своє призначення і відповідає переважно тільки за себе.

     Система може мати більшою або меншою мірою  складний характер. Банківська система є дворівневою. Це зумовлено тим, що кожній системі притаманне саморегулювання, тобто цілеспрямовані управлінські впливи на систему в цілому або усередині неї. У кожній системі існують підсистеми. У банківській системі їх дві — одна здійснює функції управління — Національний банк України (функціональні підрозділи, територіальні управління, Державна скарбниця і т. д.), друга — є об'єктом регулюючого впливу — комерційні банки. Така система визначається як саморегульована.

     Тому  система може одночасно виступати  як суб'єкт і як об'єкт управління. Таким чином, під системою як об'єктом регулювання банківським правом і важливою категорією управління слід розуміти внутрішньо організовану сукупність відносно самостійних, взаємодіючих складових частин (елементів), які виступають як одне ціле і в межах якого здійснюються процеси управління.

     У процесі становлення банківська система в Україні багато в  чому сприйняла зарубіжний досвід організаційно-правового  регулювання банківських відносин. Цікаво простежити процес формування банківських систем у деяких західноєвропейських країнах.

     У державах з розвинутою економікою еволюція банківської системи здійснювалась  упродовж багатьох століть, а існуючі  сьогодні банки пройшли тривалий ринковий шлях випробувань різних кредитних систем.

     У світовій практиці, як відомо, існують два типи банківських систем — централізована і вільна. У нинішніх умовах централізована банківська система являє собою систему, в межах якої єдиний банк має повну або часткову монополію на здійснення емісійної діяльності* , при цьому ступінь запровадження емісії дає йому можливість здійснювати регулюючу функцію центру у визначенні загального обсягу грошей і контроль за кредитами. Монопольна емісійна діяльність є джерелом, з якого виникають функції контролю центрального банку за станом золотовалютних резервів та запасів у державі, збереження значної частки банківських грошових ресурсів, що дає змогу регулювати загальну фінансово-кредитну ситуацію та забезпечувати стабільність національної грошової одиниці.

     На  відміну від централізованої  вільна система банківського бізнесу передбачає існування таких законодавчих умов, за яких створення емісійних банків дозволяється на тих же підставах, що й фірм у будь-якій іншій сфері бізнесу, в межах, в яких ці банки відповідають вимогам закону про комерційні компанії. За таких умов банки мають такі ж права і обов'язки, як і будь-який суб'єкт комерційної діяльності.

     За  характером взаємозв'язків  банківська система класифікується як дворівнева та однорівнева.

     Однорівневій банківській системі притаманні переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізація їх операцій і функцій. У межах цієї системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк країни, знаходяться на одній ієрархічній сходинці, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Цей принцип побудови характерний головним чином для країн з нерозвинутою економікою, а також для країн з адміністративно-командними методами управління народним господарством.

     Слід  мати на увазі, що дворівнева банківська система характеризується взаємовідносинами між банками як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі відповідно до законів складаються відносини підлеглості між центральним банком як керівним органом та низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі відносини складаються за принципом рівного партнерства між будь-якими банками та фінансово-кредитними установами. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість врахувати інтереси двох категорій клієнтів — комерційних банків і урядових структур. При цьому у законах визначаються такі головні функції, як “банк банків” та управління діяльністю банківськими установами з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Структура Національного  банку України 

     Таким чином, встановлена у Законі “Про Національний банк України” структура керівних органів центрального банку та визначення їх правосуб'єктності узгоджується із Конституцією України і відповідає інтересам як забезпечення незалежності банку щодо проведення грошово-кредитної політики, так і завданням забезпечення контролю за її здійсненням у фінансово-економічній та банківській сферах.

     Організаційно-правову  та функціональну діяльність Національного банку України забезпечує поряд з іншими юридичне самостійними організаціями, підприємствами та установами, територіальними управліннями (філіями), які не мають статусу юридичної особи, розгалужена структура апарату. Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Законодавець надав право Національному банку самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ системи банку, затверджувати положення, які визначають завдання та функції філій (територіальних управлінь), які діють від імені банку та в межах отриманих від нього повноважень.

     Правовий  статус філій (територіальних управлінь) Національного банку України з позицій адміністративного права більше схожий на той, що притаманний органам представництва, встановлений законодавством для органів управління. Територіальні управління створені у всіх областях та в Автономній Республіці Крим — Кримське республіканське управління, у м. Києві та Київській області, у м. Севастополі. Вони виконують комплекс функцій від імені центрального банку, сіле не уповноважені приймати рішення, які мають нормативний характер, а також видавати гарантії та поручительства, вексельні та інші зобов'язання без дозволу Правління Національного банку. Згідно з існуючим положенням створення територіального управління та його реорганізація здійснюються за рішенням Правління Національного банку України.

     Банк  забезпечує територіальне управління рухомим та нерухомим майном, вартість якого відображається в балансі управління, який є складовою частиною балансу центрального банку. Територіальне управління має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України та інші печатки, штампи, необхідні для діяльності управління згідно з чинним законодавством.

     Територіальне управління Національного банку  України очолює начальник, який призначається  на посаду і звільняється з неї постановою Правління Національного банку України. Начальник цього управління діє на підставі положення та довіреності. Він видає накази, розпорядження, затверджує згідно з Типовою структурою та затвердженим Правлінням кошторисом структуру та штатний розклад, положення про структурні підрозділи управління, посадові обов'язки працівників та інші документи згідно з нормативними актами Національного банку.

     Національний  банк покладає на територіальні управління завдання, які дають змогу йому проводити грошово-кредитну політику па місцях, спрямовану на підтримку стабільності національної валюти, зміцнення засад функціонування банківської системи та ефективного управління грошово-кредитним ринком відповідно до Основних напрямів грошово-кредитної політики, здійснення контролю за розвитком валютного ринку, ринку цінних паперів та аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні.

     Територіальні управління мають проводити розрахунки між комерційними банками через систему електронних платежів Національного банку, займатися емісійно-касовою роботою, а також здійснювати контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і його нормативних актів. Загальна структура територіальних управлінь була затверджена постановою Правління Національного банку України “Про удосконалення структури і чисельності регіональних управлінь Національного банку України” за № 262 від 2 липня 1998 р. Відносини територіальних управлінь з управліннями Державного казначейства, комерційними банками, підприємствами і організаціями будуються на підставі договорів, що укладаються від імені Національного банку, який несе відповідальність за цими договорами.

     Особливу  роль у реалізації завдань, які покладені  на Національний банк Конституцією та законами України, відіграють департаменти, що становлять центральний апарат Національного банку України. У департаментах зосереджено основний професійний персонал, який забезпечує функціонування банківської системи в Україні, поділяючись на службовців та обслуговуючий персонал.

     Складові  системи Національного  банку України:

     До  системи Національного банку  України входять в обов'язковому порядку згідно з частиною другою ст. 22 Закону “Про Національний банк України” центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, зокрема, Банківська академія по перепідготовці банківських працівників та інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

     Таким чином, організаційна структура  Національного банку являє собою  складний організм, що забезпечує ефективне  виконання покладених на нього завдань. Центральний апарат відповідно до ст. 10 зазначеного Закону забезпечує організаційно-технічне обслуговування Ради Національного банку та Правління, але Закон забороняє втручатися в його оперативну діяльність, а також впливати на кадровий персонал Національного банку. 
 
 
 
 

     3. Функції та повноваження Ради Національного банку України 

     Розглянувши місце та роль Національного банку України як центру дворівневої банківської системи з врахуванням особливостей побудови його організаційної структури, більш зрозумілим буде з'ясування покладених на банк функцій та повноважень. Для цього спочатку зупинимося на функціях, оскільки вони відбивають цільове утворення банку держави, який потрібен усьому суспільству. Функції центрального банку поділяються згідно з Законом України “Про Національний банк України” на:

     а) основну (ст. 6) та

     б) інші функції (ст. 7).

     Основна функція відбиває конституційне призначення Національного банку, який зобов'язаний забезпечити стабільність грошової одиниці України. Досягнення цієї мети передбачає сприяння стабільності всієї банківської системи, а також обумовлює відповідно до правового статусу Національного банку дотримання цінової стабільності у державі.

     “Але  є ще дві важливі (функції сучасного центрального банку, які тісно пов'язані з грошово-кредитною політикою і складають єдине ціле, — стверджує Е. Джералд Корріган — президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. — Це широкий нагляд за фінансовою системою та за окремими аспектами діяльності платіжних систем”. По суті, така думка відповідає необхідному статусу Національного банку, який функціонально повинен представляти державу у фінансово-кредитній сфері.