Банківська система України. Небанківські фінансово-кредитні інституції

Зміст

1. Вступ.
2. Банківська система України.

2.  1. Суть, будова та функції банківської системи.

2.   2.  Фактори впливу на розвиток банківської системи.

2.   3. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України.

2.  4. Показники діяльності банків.

3. Небанківські фінансово-кредитні інституції.
3. 1.  Види небанківських фінансово-кредитних установ.
3. 2. Діяльність кредитних спілок в Україні.
3. 3. Організація діяльності пенсійних фондів.
4. Економіка Росії

4.   1.  Загальна характеристика

4.   2.  Сучасний стан економіки

4.    3. Статистичні  показники економічного розвитку

5.   Висновки.

6.   Список використаних  джерел.

7.   Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ВСТУП

У роботі розглянуто банківську систему України, небанківські фінансово-кредитні інституції, а також економіку  Росії.

Банківська система України  сьогодні – один із найрозвинутіших  елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну  роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для  структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх  потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва  на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

До кредитної системи входять банки, а також спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими ФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

 

2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА  УКРАЇНИ

2. 1. Суть, будова та функції банківської системи.

 Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

В Законі «Про банки і банківську діяльність» ( березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох  посередницьких операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;
• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• здійснювати розрахунки між клієнтами.

  Комплекс з трьох  базових операцій створює первинну  сферу банківської діяльності, а  фінансовий посередник, що виконує  цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові  посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних  для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового  ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений  ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система –  законодавчо визначена, чітко структурована  сукупність фінансових посередників грошового  ринку, які займаються банківською  діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

• пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
• пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно  відрізняються. Разом з тим є  ряд ознак, які властиві всім банківським  системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться  центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської  системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах до комерційних  належить тільки частина  банків другого рівня. Переважно  це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

Таблиця 1.

Класифікація  комерційних банків.

 

Класифікаційні  ознаки	Види  комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті й закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні ), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, іпотечні, земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі, проблемні, кризові, банкрути

                             

Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реально цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів. 

Отже, банківська система  – це специфічна економічна та організаційно  – правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

• трансформаційну;
• створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
• забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:

• строки грошових капіталів;
• їх розміри;
• фінансові ризики.

Функція створення  грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.

 

2. 2. Фактори впливу  на розвиток банківської системи.

На сьогодні розвиток банківської  системи країни пов’язаний із серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і впливають на формування повноцінних  ринкових засад. На розвиток банківської  системи України впливають різні  фактори. По-перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відсутність обґрунтованої  та загальновизначеної концепції розвитку національної банківської системи  і, звичайно, відсутність досвіду  побудови національної банківської  системи в умовах ринкової економіки.

Крім того, серед економічних  факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень інфляції, нерозвинутість ринків капіталу і нерухомості в країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення  кількості клієнтів банків, повільний  розвиток малих підприємств і  важкий податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають  також організаційні фактори: нечітка  кредитна політика, неможливість передбачити  ризик, нестача кваліфікованих банківських  кадрів, збільшення Національним банком статутного капіталу для комерційних  банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру та ін.).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

До недоліків нормативного регулювання слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для  багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.

Подолання вищезазначених недоліків  сприятиме розширенню та ускладненню  банківського бізнесу, стабілізації банківської  системи країни. Практична роль банківської  системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. В той самий  час ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від  здатності самої банківської  системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного  використання.

Зміст діяльності банківської  системи України розкривається  в її головних напрямках. До таких  напрямків на даному етапі відносяться:

• закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
• здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту (ВВП);
• забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;
• підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;
• стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;
• зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
• стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;
• подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;
• утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримки купівельної спроможності національної валюти;
• покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів та зовнішніх запозичень;
• підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
• продовження забезпечення процесу «дедоларизації» національної економіки шляхом активізації привабливості гривневих активів порівняно зі вкладеннями в активи в іноземній валюті;
• поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
• забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
• ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;
• сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.