Аналіз стану та використання необоротних активів (основних засобів)

Тема  3. Аналіз стану та використання необоротних активів (основних засобів).

 

     1. Економічна сутність основних засобівта його класифікація.

2. Види оцінки і баланси основних засобів.

3. Показники стану і руху основних засобів.

4. Показники використання основних засобів.

1. Економічна сутність основних засобів 
та його класифікація

        Основний капітал, як складова частина вироблених нефінансових активів (див. рис. 1), є важливим елементом  національного багатства, становлячи 62 % його вартості.

Рис. 1. Класифікація активів за економічною сутністю

  Основний  капітал — це такі вироблені активи, які в незмінній натурально-речовій формі протягом тривалого часу (не менш як один рік) використовуються в економіці для виробництва товарів, ринкових та неринкових послуг і, поступово зношуючись, частинами переносять свою вартість на вироблену продукцію.

  У СНР операції всіх секторів економіки  з нефінансовими активами враховуються в рахунку операцій з капіталом.

  Рахунок операцій з капіталом є першим із чотирьох рахунків, що характеризують зміну вартості активів, які належать інституційним одиницям.

  Основна роль рахунку операцій з капіталом  — відображення вартості нефінансових активів, що здобуваються або реалізуються інституційними одиницями-резидентами в процесі операцій, а також змін чистої вартості капіталу, які обумовлені нагромадженням і капітальними трансфертами.

  У рахунку операцій з капіталом  розрізняють такі п’ять видів  змін у величині активів:

• валове нагромадження основного капіталу;
• споживання основного капіталу;
• зміна запасів матеріальних оборотних засобів;
• придбання мінус вибуття цінностей;
• придбання мінус вибуття невироблених нефінансових активів.

  Валове  нагромадження основного  капіталу інституційної одиниці або сектору визначається в основному вартістю придбаних нових або вже наявних як матеріальних, так і нематеріальних елементів основного капіталу за мінусом вартості вибулих. Вибуття не охоплює споживання основного капіталу.

  Споживання  основного капіталу характеризує зміну величини активів і відображає зменшення вартості основного капіталу, що використовуються у виробництві протягом звітного періоду, у результаті фізичного зносу, морального застаріння та ви- 
падкових пошкоджень. Національним стандартом бухгалтерського обліку передбачається визначення споживання основного капіталу як амортизації — систематичного розподілу вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Якщо від валового нагромадження основного капіталу відняти його споживання, отримаємо чисте нагромадження основного капіталу. У рахунку операцій з капіталом чисте нагромадження основного капіталу не виокремлюється в самостійну статтю.

  З правого боку рахунку операцій з  капіталом вирізняється показник, що характеризує зміну чистої вартості капіталу в результаті заощаджень і чистих капітальних трансфертів. Цей показник не є балансуючою статтею. Він дорівнює сумі коштів (з до- 
датним або від’ємним значенням), які можуть бути використані інституційною одиницею або сектором для придбання нефінансових і фінансових активів.

  Координація показників потоків і запасів  здійснюється через систему рахунків, яка закінчується балансом активів  і пасивів (у СНР) або в концентрованішому  і традиційному вигляді — балансами національного багатства як різновиду економічних балансів.

  У вітчизняній практиці розробляється  баланс основних засобів як головна  складова балансу національного  багатства.

  Основний  капітал поділяється на матеріальний і нематеріальний (рис. 2).

Рис. 2. Склад основного  капіталу

  У національній економіці Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 [4, с. 23] визначає матеріальну частину основного капіталу як основні засоби.

  Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, вироблення послуг, здавання в оренду іншим особам та здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

  Основні засоби багаторазово використовуються протягом виробничого циклу, не змінюючи при цьому своєї натурально-речової форми, очікуваний термін корисного використання їх становить понад один рік, а вартість не менше 600 грн.

  Не  належать до основних засобів такі предмети:

• терміном служби меншим за один рік незалежно від їхньої вартості;
• вартістю до 600 грн за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. Граничну вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінювати Міністерство фінансів України.

  Згідно  з податковим законодавством щодо нарахування амортизації основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби тривалий час беруть участь у процесі виробництва, поступово зношуються і, не змінюючи своєї натуральної форми, частинами переносять свою вартість на готовий продукт. Поновлення виробничих основних засобів здійснюється за рахунок інвестицій.

  Виробничі основні засоби створюють необхідні  умови для науково-технічного прогресу як фактора розвитку економіки. Збільшення обсягу виробничих основних засобів, удосконалення їх якісного складу — передумова поліпшення умов праці, підвищення її продуктивності.

  Невиробничі основні засоби (основні засоби житлово-комунальної сфери економіки, освіти, охорони здоров’я, управління тощо) функціонують тривалий час і поступово зношуються, але не беруть участі у виробничому процесі, і тому втрачена ними вартість не переноситься на вироблений продукт. Відтворення втраченої ними вартості здійснюється за рахунок національного доходу, а на підприємстві — завдяки прибутку. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням соціальних умов і підвищенням добробуту населення.

  Соціально-економічне значення основних засобів в економіці  зумовлює необхідність їх усебічного статистичного вивчення. На основі даних бухгалтерського обліку, статистичної звітності статистика вивчає обсяг і склад основних засобів, технічний стан і динаміку, характеризує використання основних засобів і озброєння праці ними, досліджує фактори й виявляє резерви підвищення ефективності використання. Джерелом інформації про основні засоби підприємств є форма статистичної звітності № 11-ОЗ «Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос) за ___рік».

  Основні засоби дуже різноманітні за своїм натурально-предметним складом, призначенням у виробничому процесі. Облік основних засобів здійснюється у вартісному виразі. Це дає можливість визначити загальні обсяги, натурально-речову структуру, оцінити процес відтворення та рівень зносу різних засобів виробництва.

  З метою обліку та аналізу основні  засоби згідно з Єдиною типовою класифікацією поділяються на 16 груп.

1. Основні засоби.
1. Земельні ділянки.
2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
4. Машини та обладнання.
5. Транспортні засоби.
6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
7. Робоча і продуктивна худоба.
8. Багаторічні насадження.
9. Інші основні засоби.
2. Інші необоротні матеріальні активи.
1. Бібліотечні фонди.
2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
3. Тимчасові (нетитульні) споруди.
4. Природні ресурси.
5. Інвентарна тара.
6. Предмети прокату.
7. Інші необоротні матеріальні активи.

  Наведена  класифікація основних засобів конкретизується  для кожної галузі залежно від  натурально-речового складу та їхнього  призначення, але при цьому зберігається можливість приведення цих класифікацій до Єдиної типової.

  Згідно  з класифікацією основних засобів  вивчають їхню структуру (частку окремих  груп у загальній вартості основних засобів) і структурні зрушення. Зміни  у структурі основних засобів за ряд років аналізують на основі лінійного та квадратичного коефіцієнтів структурних зрушень. Динаміка структури засобів праці характеризує зміну пропорцій в економіці та напрям її розвитку.

  У статистичних розробках під час  вивчення складу основних засобів широко використовують їх групування за призначенням, формами власності, видами економічної діяльності, територією.

  В аналізі складу основних засобів  важливе місце посідає визначення частки активних і пасивних засобів праці (технологічна структура) та вивчення зміни співвідношення цих груп протягом ряду років. До активних основних засобів належать такі, що безпосередньо діють на продукт і визначають масштаби виробництва. Насамперед це робочі машини й устаткування. Поділ основних засобів на активні та пасивні деякою мірою умовний. В еко- 
номічній літературі не існує їх чіткого розмежування. В окремих випадках до активних відносять виробничий інструмент та інвентар, транспортні засоби, тобто склад активної частини залежить від специфіки виробництва. Поліпшення структури основних засобів, передусім підвищення питомої ваги їх активної частини, сприяє нарощуванню виробничих потужностей, зростанню виробництва та технічного озброєння праці.

2. Види оцінки 
і баланси основних засобів

        Облік основних засобів  здійснюють у натуральному й вартісному виразі. Вартісна оцінка є узагальнювальною характеристикою різноманітних засобів праці. Оскільки основні засоби мають тривалий термін функціонування, протягом якого змінюються умови їх відтворювання, то це приводить до зміни з плином часу їхньої вартості.

  Існує кілька видів оцінок: за первісною  вартістю, відновною вартістю, ринковою вартістю. Розрахунок проводиться залежно від стану основних засобів у період оцінки у двох варіантах: за повною вартістю і за вартістю з урахуванням зносу (залишковою).

  Повна первісна вартість основних засобів (балансова вартість) — вартість у цінах придбання (введення в дію) з урахуванням усіх транспортних, монтажних та інших витрат, пов’язаних з передаванням прав власності.

  Повна відновна вартість — вартість відтворювання основних засобів у сучасних умовах, тобто з урахуванням зміни цін, що досягається за рахунок щорічних переоцінок основних засобів. У СНР у таблиці А.V.3. Повна послідовність рахунків для сек- 
тору нефінансових корпорацій (продовження) виокремлюється ІІІ.3.2. Рахунок переоцінки.

  Проведення  генеральної переоцінки основних засобів  потребує грошових і трудових затрат. Тому проводиться генеральна інвентаризація основних засобів, під час якої звіряють фактичну наявність об’єктів основних засобів з даними бухгалтерського обліку й визначають фактичну зношеність кожного об’єкта та його відновну вартість.

  Залишкова вартість основних засобів — та частина їхньої вартості, яка не перенесена на виготовлену продукцію; її визначають як різницю між повною вартістю і сумою зносу.

  Ринкова вартість основних засобів — вартість, що спостерігається на ринках активної торгівлі активами, що були вже використані, і за якою окремі види основних засобів може придбати підприємство.

Картонажне  об’єднання в 2000 р. придбало станок для різання паперу за 3 тис. грн. Транспортні витрати на його доставку становили 0,2 тис. грн. У 2003 р. було придбано два аналогічних станки по 3,3 тис. грн за одиницю, витрати на їх доставку становили 0,5 тис. грн. Нарахований знос на все обладнання станом на 31.12.2003 дорівнював  
0,9 тис. грн.

  Вартість  основних засобів станом на 01.01.2004 становитиме, тис. грн: