Аналіз недоліків ринкового механізму

      Загалом можна виділити такі проблеми , які  притаманні ринку України, та потребують необхідності державного втручання  в роботу ринкового механізму:

      а) значна частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується сфера ринкових відносин;

      б) засилля імпортних дешевих товарів (нерідко сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дозволяє вітчизняному ринку виконувати стимулюючу, регулюючу, інтегруючу роль, низку конструктивних функцій;

      в) наявність низки монополістичних підприємств і компаній, що деформують ринок, відсутність дієвого державного регулювання цін на товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку. Така ситуація склалася на ринку енергоносіїв, на транспорті (передусім, залізничному), ринку хлібопродуктів та ін.;

      г) мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться, до того ж, на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів, сприяє існуванню високих відсоткових ставок на кредити (такі кредити надавались наприкінці 2006 р. за ставкою 30 %, що залишається руйнівною для виробників);

      д) доступ до інформації мають представники кланово-номенклатурної еліти, наближені до влади;

      е) наявність незначної кількості малих підприємств, а отже, відсутність вільної конкуренції ринкового середовища та існування немонополістичного сектора економіки;

      є) надмірний податковий прес, який значною  мірою унеможливлює господарювання на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а  тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої цивілізований ринок неможливий;

      ж) брак сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно діючих бірж, комерційних банків тощо;

      з) наявність неефективної системи  економічного, правового та адміністративного  регулювання, зокрема відсутність надійної та стабільної правової бази ринкових реформ, виваженої економічної політики, що робить ринок стихійним, руйнівним щодо народного господарства;

      и) майже повна відсутність інтегрованості у міжнародний поділ праці;

      і) незначна розвиненість ринку робочої сили, свідченням чого є надзвичайно низька ціна на цей специфічний товар, що за умови значного відриву цін на товари широкого вжитку стимулює значний відтік кваліфікованої робочої сили за кордон і робить неповноцінним даний вид ринку (який є одним із найважливіших), що негативно впливає на розвиток ринку товарів широкого вжитку і послуг та інших ринків;

      ї) формуванню цивілізованого ринку в  Україні перешкоджає несприятливий  інвестиційний клімат (за цим показником наша держава посідала у 2007 р. 124 місце у світі), на низьку якість якого впливає, передусім, висока корумпованість (за цим показником Україна займала у 2008 р. шістнадцяте місце у світі). [21]

      Отже, економіці України притаманна ціла низка проблем, які вирішитись за допомогою ринкового саморегулювання нездатні. Тому уряду нашої держави потрібно утвердити цілу низку законів , які б дали змогу вирішити або ж максимально зменшити масштаби проблем, які зараз існують в економіці нашої держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.2. Державне втручання у роботу ринкового механізму в Україні

      Державне  регулювання ринків є надзвичайно  чутливим інструментом, при застосуванні якого негативні наслідки для  підприємництва та конкуренції не завжди компенсуються досягненням позитивної для суспільства мети. Дієве державне регулювання потребує великих витрат на інформаційне та кадрове забезпечення, створення механізмів оперативного реагування на зміни на ринках та зворотного зв’язку. Тобто це дуже дорогий механізм для України, що як засіб підвищення економічної ефективності може використовуватися лише винятково, у випадках, коли конкурентні механізми внаслідок відсутності чи обмеженості самостійно не забезпечують необхідного для суспільства стану ринків, а підвищення ефективності буде суттєвим.

      Особливо в країнах з централізованою економікою і в теперішніх перехідних умовах України, багато людей схильні вважати, що держава може або повинна розв'язувати всі проблеми і виправляти всі недоліки, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства. Вважається, що політика державного регулювання здатна розв'язати будь-які суспільні проблеми: забезпечити необхідні соціальні гарантії та їхній реальний захист, допомагати малозахищеним суспільним верствам, забезпечити достойний рівень пенсій та соціальних виплат, підвищити якість медичного обслуговування та рівень освіти, розв'язати проблему безробіття і т.д. Але таке надмірне покладання на можливість державного регулювання суперечить теорії й практиці функціонування держави та можливостям її управлінських функцій.

      Державне  регулювання грунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і  деяких галузей з державного бюджету і та інші) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо).

      Серед основних засобів державного регулювання  слід виділити:

• законодавчі акти;
• прогнози розвитку народного господарства і кон'юнктури ринку; цільові комплексні програми; ліміти;
• державні замовлення і державні контракти; державні інвестиції;
• держбюджет, бюджетні дотації, субсидії, субвенції, пільги; податки і податкові пільги; державні кредити;
• операції з державними цінними паперами на відкритому ринку; соціально-економічні нормативи; різні галузеві норми і стандарти; норми амортизації;
• система фіксованих, граничних і вільних цін; індексування цін;
• індексування доходів населення; встановлення прожиткового мінімуму і заробітної плати; встановлення єдиної тарифної системи; встановлення заробітної плати «.державних установах; встановлення системи пенсій, стипендій, допомог; ліцензії; митні податки та збори .[21]

      Державне  регулювання ринкової економіки  в Україні здійснюється державними органами. Їх можна розділити на дві великі незалежні групи:

      1)підпорядковані Верховній Раді;

      2)підпорядковані  Кабінету Міністрів.[30]

        Перша група суб'єктів регулювання  утворюється Верховною Радою  України і функціонує в рамках  законодавства України. Передусім  до її складу входять незалежні органи, що керуються тільки законом і при відхиленні їх діяльності від Закону справу вирішує лише суд. це Державна інспекція торгівлі цінними паперами (нагляд за фондовою біржею), Державна інспекція організованого товарного ринку (нагляд за товарною біржею). Державна екологічна інспекція, Державна архітектурно-будівельна інспекція, Державна інспекція організації безпечного ведення робіт в народному господарстві, Державний антимонопольний комітет» Державна податкова інспекція, Державне агентство економічної, екологічної та соціальної безпеки. [32]

      Верховній Раді України безпосередньо підпорядковуються  Національний банк України, Міністерство статистики. Головне архівне управління національної безпеки. Фонд державного майна. До органів, які підпорядковуються Кабінету Міністрів, належать міністерства і державні комітети (див. рис.4). Вони виконують функції щодо захисту держави та особи і державного регулювання економіки, в тому числі економічного регулювання, управління державно-моно­полістичним комплексом товарів і послуг, розвитку соціальної інфраструктури, сприяння розвитку ринкових відносин.

      Розглянемо  об’єкти державного регулювання економіки (ДРЕ). Об'єкти державного регулювання економіки - це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

      Основні об'єкти ДРЕ :

• економічний цикл;
• секторальна, галузева і регіональна структура господарства;
• умови накопичення капіталу;
• зайнятість;
• грошовий обіг;
• платіжний баланс;
• ціни;
• умови конкуренції;
• соціальні відношення, соціальне забезпечення;
• підготовка і перепідготовка кадрів;
• навколишнє середовище;
• зовнішньоекономічні зв'язки.[25]

      Особлива  увага ДРЕ приділяє грошовому  обігу. Основний напрямок регулювання  грошового обороту – це боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для економіки.

      Стан  платіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни. В усіх країнах із ринковим господарством  держава постійно здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливи на експорт  і імпорт, прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь у міжнародній економічній інтеграції.

      Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки  докорінно  змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж  створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

      Система державного управління в Україні  сьогодні в багатьох випадках зводиться до проявів особистої самодіяльності окремих посадових осіб високого рангу. На жаль, не береться до уваги той факт, що сучасні суспільні проблеми є нечіткими й непридатними для адекватного визначення, системними й взаємозалежними, тому для їх розв'язання необхідні науково-обгрунтовані й практично вивірені адміністративні методи й підходи. В теорії і практиці державного регулювання в умовах ринкових відносин сформувалося два полярних підходи до розуміння спроможностей ринку й держави врегульовувати проблеми формування й розвитку господарських відносин

      Головною  перешкодою, що гальмує розвиток малого бізнесу в Україні, є адміністративно-командні принципи, які залишаються домінуючими  в системі державного регулювання.

      Державне  регулювання намагаються використати в своїх інтересах ті, хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, в тому числі, й у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цього процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень і діють відповідно до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного капіталу.

      Уряд  України з метою досягнення політичних цілей нерідко здійснює регулювання  всупереч вектору економічного розвитку. А це знижує ефективність державного регулювання, робить його непослідовним, деструктивним, а подекуди просто згубним для розвитку окремих секторів національної економіки.

      Саме  державне регулювання підприємництва супроводжується великими фінансовими  витратами. Хоча воно є не лише економічним  феноменом, причому не тільки в їхній організаційній гармонізації, але й також у аспекті використання державних ресурсів та ініціатив на користь підприємницьких структур або їхніх груп. Не тільки господарчі суб'єкти є об'єктом впливу з боку держави, але, що головне, сама держава стає об'єктом впливу з боку малого і середнього бізнесу.

      Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.