Акціонерні товариства

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціо­нера. Стаття 4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає по­діл акцій на класи або види.

Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їх власникам однакове за обсягом пра­во майнової участі в товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких вхо­дять до обов'язкових реквізитів акції. Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних акцій має на увазі спеціальні пра­вила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоря­джаються ними (продають, передають, відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язано вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона підлягає передачі, передача здійс­нюється шляхом іменного індосаменту. Іменний індосамент - це передато­чний запис особи, якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі. Цей запис посвідчує перехід права участі до акціоне­ра-покупця акції. Акції на пред'явника на відміну від іменних обертають­ся вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фік­сує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій. З розвит­ком акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово витісняються акціями на пред'явника, які є об'єктом купівлі - продажу на фондовій біржі.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами май­нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права приві­лейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товарист­ва. Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не ли­ше з фонду дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію ви­явиться нижчим від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріо­ритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних акти­вів товариства, яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом привілейо­вані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що зали­шилась після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розпо­діляється у вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства. Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик, пов’язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надаєть­ся право обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що небули випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції мо­же додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного това­риства і рік виплати дивідендів.

Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість, визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну, ринкову та балансову вартості.

Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного  товариства. Для даного типу господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного  товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли створюється акціонерне  товариство, воно визначає свій статутний фонд, а також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість. Тобто вартість, яка не залежить від будь – яких факторів впливу, окрім вибору емітента.

Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:

НВА=СФ/ЗКА

Де НВА – номінальна вартість однієї акції

      СФ – розмір статутного фонду

     ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.

Під емісійною вартістю  акцій розуміють ціну, за якою акції продаються покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне  товариство може здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.

Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне  товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним   товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій.

Під ринковою вартістю розуміють ціну, яка складається при обігу акцій на ринку. Ринкова вартість не є фіксованою за розміром, навпаки вона повинна бути мінливою, оскільки зміни в ринковій вартості акцій являють собою одну із причин, за яких виникає рух акцій від одних інвесторів до інших.

Якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а товариство  - здатним сплачувати дивіденди.

Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності акціонерного  товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство зможе працювати прибутково, а значить – і сплачувати дивіденди.

Балансова вартість акцій являє собою вартість, яка розраховується за балансовими документами емітента. Умовно її визначають як вартість одного паю майна емітента, який припадає на одну акцію, якби емітент підлягав ліквідації у дану мить. Тобто в розрахунок приймається балансова вартість майна та коштів емітента, включаючи нерозподілені прибутки минулих років.

Акція є неподі­льною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права че­рез одного з них, або через спільного представника.

Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті, або шляхом передачі майна (у випадках передбачених статутом товариства). Незалежно від форми внесеного вкла­ду вартість акції виражається в національній валюті. Стаття 26 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" визначає наступне. Діяльністю по ви­пуску та обігу цінних паперів визнається посередницька діяльність по ви­пуску та обігу цінних паперів, здійснювана акціонерними товариствами, а також банками, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними па­перами становлять виключний вид їх діяльності (надалі торговці цінними паперами). Вони вправі здійснювати такі види діяльності по обігу цінних паперів:

Комісійну діяльність по цінних паперах - купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

Комерційна діяльність - купівля - продаж цінних паперів, що        здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Стаття 29 цього ж Закону визначає, що при прийнятті доручення на купі­влю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних папе­рів. Він також зобов'язаний подавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені правилами біржі. Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами визначає Державна комісія з цінних паперів та фондо­вого ринку за погодженням з Міністерством фінансів України та Націо­нальним банком України. Оподаткування доходів по цінних паперах здій­снюється згідно з законодавством України.

З.З.ОТРИМАННЯ ДОХОДІВ І ПРИБУТКУ

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток това­риства. Правовий режим прибутку охоплює і поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання товариства щодо сплати подат­ків з прибутку та механізм їх здійснення; права товариства щодо викори­стання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показни­ком фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку това­риств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавс­тві вживається термін "балансовий прибуток", під яким розуміють за­гальну суму прибутку товариства від усіх видів діяльності за звітний пері­од, отриману як на території України, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі прибуток від основних фондів, нематеріальних активі, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) опера­цій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.

Стосовно ж прибутку акціонерного товариства то він утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені зако­нодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибу­ток, який залишається, надходить у повне розпорядження акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються фонди АТ. Ви­ди, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства та цілі, на які використовується прибуток.

3.4.ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА

Фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється на підставі виробничих, фінансових та інших планів, які розробляються Виконавчим органом та затверджуються Радою.

Фінансовий рік товариства співпадає з календарним роком. Това­риство самостійно розпоряджається виготовленою продукцією, роботами та послугами, отриманим прибутком. Комерційна діяльність товариства проводиться на підставі договорів (контрактів) з замовниками та споживачами.     Грошові надходження товариства використовуються на відшкодування витрат, сплату обов'язкових платежів і відрахувань.

Прибуток, який залишився у розпорядженні товариства, направля­ється на створення фондів:

-         резервного (страхового);

-         дивідендів;

-    виробничого розвитку;

-    розвитку персоналу;

-    участі персоналу в прибутках акціонерного  товариства ;

Розміри відрахувань від прибутку в фонди щорічно визначаються Вищим органом.

Прибуток товариства, за вирахуванням сум по взаємовідносинах із державним та місцевими бюджетами, сум, які заправляються на форму­вання та поновлення фондів, інших витрат, затверджених Вищим органом, підлягає розподілу серед учасників. Прибуток товариства розподіляється серед учасників щорічно пропорційно кількості акцій, якими вони воло­діють.

3.5. РОЗПОДІЛ МАЙНА ТА ПРИБУТКУ У ФОНДИ ТОВАРИСТВА,

Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним  цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допу­скається. Тобто фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їх цільового при­значення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Серед фондів товариства, передусім, слід виділити СТАТУТНИЙ ФОНД. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Згідно з статтями 13 та 24 Закону "Про господарські товариства", статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою статтею 24 Закону "Про господарські товариства" встанов­лено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі став­ки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному ро­зумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативно регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення. Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема, шляхом випуску но­вих акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери корис­туються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску пе­ред іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збіль­шення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фон­ду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного фонду товариства” (стаття40 Закону ”Про господарські товариства”). Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фон­ду неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення про змен­шення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збіль­шення. Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає на май­нові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язано відш­кодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. По­рядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд.