Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкува

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує  текст.

Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову  можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше  утримується в пам'яті. Писати слід на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, конспекту або розгорнутого плану виступу.

Репетиція являє собою  проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба  знайти таку позу, у якій ви почуваєте  себе легко і зручно, і постаратися  її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити насуплені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на кожну хвилину виступу приходиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблено, то в момент зустрічі зі слухачами говорить буде триматися впевнено.

 

2.1.1. Способи  виступу з промовою

 

Існує три способи вимови мови:

 

• Читання тексту;
• Відтворення по пам'яті із читанням окремих фрагментів (з опорою на текст);
• Вільна імпровізація (експромт).

 

Читають такі промови, від  тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.

Решта види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити  хід викладу, знайти потрібну цифру  і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає  можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість заздалегідь підготувати  текст.

Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати  експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними  навичками.

Після виступи говорить часто  відповідає на питання слухачів, полемізує  з ними. Така форма спілкування  вимагає від оратора швидкої  реакції, доброзичливості, володіння  гумором. Відповідь доповідача призначається  не тільки питаю але і всім присутнім.

Методика ораторського мистецтва  рекомендує не поспішати з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання  правильно зрозуміли; відповідати  лаконічно, ясно і по суті, не давати необгрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обгрунтування ваших припущень.

 

2.2. Встановлення  контакту з аудиторією 

 

Самий вищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, посмішки, сміх, оплески), "робоча" тиша в залі. Контакт - величина змінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і нестійким в різні фрагменти проголошення промови.

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий  звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

 

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5 - 7 секунд.

 

Як б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Його необхідно підтримувати за допомогою  наступних ораторських прийомів:

 

• Питально-відповідь прийом. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.
• Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.
• Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: "Чому?", що стимулює їх пізнавальну активність.
• Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.
• Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.
• Показ практичної значимості інформації.
• Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.
• Короткий відступ від теми дає можливість слухачам "відпочити".
• Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом "тихий голос ").

 

Дієвим засобом контакту є спеціальні слова і вирази, які  забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, зауважимо, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо та ін), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перераховані мовні засоби контакту допомагають подолати "бар'єр", служать об'єднанню оратора зі слухачами.

 

2.3. Поза, жести, міміка оратора 

 

Поза, жести, міміка - приналежність індивідуального стилю. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить по слухового каналу, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мова на 25% сприймається зоровим шляхом.

Оратор повинен домогтися  відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює  слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений виступаючий змінює позу. Крок вперед у потрібний момент підсилює значимість того чи іншого місця  промови, допомагає зосередити на ньому  увагу. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість "відпочити" і потім переходить до іншого положення  промови. Не варто ходити, рухатися в сторони під час виступу.

Майстерність оратора  виявляється в посиленні впливу жестом, мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця і викликає іронію, ворожість. Від жестів значимих, котрі сприяють успіху промови, необхідно відрізняти безглузді, механічні (струшування головою, поправлення волосся, одягу, вертіння ручки і ін). Стверджують, що кращий і самий жест той, який не помічають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом промови.

 

В ораторському мистецтві  використовуються:

 

• Ритмічні жести. Вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення і прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при проголошенні фрази "Говорить, що воду цідить".
• Емоційні передають відтінки почуттів (стиснутий кулак, овально?? рух руки, "відрубує" фразу рука).
• Вказівні рекомендується використовувати в дуже рідких випадках, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати.
• Образотворчі наочно представляють предмет, показують його (наприклад, кручені сходи).
• Символічні несуть певну інформацію. До цієї групи відносяться жест категоричності (відмахування пальцями правої руки), жест протиставлення (руки виконують в повітрі рух "там і тут"), жест роз'єднання (долоні розкриваються в різні сторони), жест узагальнення (овальний рух двома руками одночасно), жест об'єднання (пальці чи долоні рук з'єднуються).

 

Про важливість жестикуляції, говорить той факт, що в риториках, починаючи з античних часів, їй присвячувалися спеціальні розділи.

Основним показником почуттів мовця є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, здатна передати гаму переживань: радість  і скорботу, сумнів, іронію, рішучість ... Вираз обличчя повинен відповідати  характеру мови. У хорошого оратора, як зауважував А. Ф. Коні, "обличчя  говорить разом з мовою ". Обличчя  і весь зовнішній вигляд виступаючого повинні виражати доброзичливе і  навіть дружнє ставлення. Аудиторія  не любить сердитих чи байдужих.

 

2.4. Аналіз  ораторської мови 

 

Після ораторського виступу  необхідний аналіз. Перш за все для  того, щоб знайти, виділити і врахувати  допущені недоліки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Список літератури

 

1. Головаха Є. І., Паніна Н. В. Психологія людського взаєморозуміння .-., 1989.

 

2. Дружиніна Г. А., Чайка Г. Л. Шляхи формування професійних якостей лектора. Лекційна пропаганда: питання теорії, організації та методики. - К., 1989.

 

3. Леонтьєв А. А. Психологія спілкування. - М., 1997.

 

4. Психологія та етика ділового спілкування/Під ред. В. Н. Лавриненко. - М., 1997.

 

5. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://posibnyky.vntu.edu.ua/et_/32.htm