Роль бізнес-розвідки в забезпеченні ефективної діяльності підприємства на ринку

Таке поняття, як "ділова розвідка", з'явилося в Китаї в середині 80-х років завдяки деяким фахівцям в області аналізу інформації. Незабаром з’явилися контакти й спілкування з рядом міжнародних організацій, які займалися діловою розвідкою. З 1991 по 1994 рік Північним науково-дослідним інститутом науково-технічної інформації (Пекін) було проведено широкомасштабне дослідження того, що відбувається у світі інформаційних досліджень і розвідки. Результатом був звіт, у якому містилися пропозиції про створення ділової розвідки. Президент Спілка професіоналів ділової розвідки (SCIP) Японії Дзуро Накагава відвідав Китай в 1993 році й прочитав лекцію з питань ділової розвідки китайським дослідникам і фахівцям з інформації й розвідки.

Науково-дослідний інститут науково-технічної інформації Шанхю першим у Китаї почав проводити систематичні дослідження й роботи в області ділової розвідки. Інститут провів моніторинг конкурентного середовища для автомобільної промисловості Шанхая, що, по суті, було першим такого роду дослідженням, виконаним при фінансовій підтримці уряду. Після цього на ділову розвідку почали звертати увагу усе більше інститутів й університетів. В 1995 році було утворено Спілка ділової розвідки Китаю (SCIP), що швидко стало провідною установою: у нього ввійшли консалтингові фірми, вчені, різні підприємства, дослідницькі інститути й т.д.

Ділова розвідка в Китаї як в своїй дослідницькій, так і практичній частині, привертає широку увагу й активно підтримується інформаційно-консалтинговими підприємствами. Основні принципи цього полягають в наступному.

Аналіз "Цинбао" (розвідка або інформація по-китайському) був протягом тривалого часу основною роботою китайських організацій, що займаються науково-технічною інформацією й розвідкою. Ця робота здійснила значний внесок у науковий прогрес, економічне планування й соціальний розвиток Китаю. Вона більше 40 років також відігравала роль першопрохідника, з моменту заснування Науково-технічної інформаційної системи в 1956 році. Китайська Державна комісія з науки й технології дала визначення аналізу "Цинбао" як "обробки інформації вглиб", яка здійснюється людьми з "накопичувальним мисленням"

Сфера інформаційно-консалтингових послуг у Китаї почала стрімко розширюватися з 1980-х років. Багато фірм як основна форма надання таких послуг обрали ділову розвідку. Наприклад, Пекінська корпорація стратегічного консалтингу "Сино-Гейт" і консалтинговий центр Шанхайського НДІ науково-технічної інформації розглядають ділову розвідку як провідну галузь бізнесу. Методи ділової розвідки, такі, так моніторинг   технологій, ранні попередження про зміни конкурентного середовища, дослідження ринку, аналіз конкурента, формулювання стратегій й ін., представлені на ринку з метою задовольнити швидко зростаючий попит. Муніципальна адміністрація Пекіна, зокрема, дуже жваво усвідомила важливість ділової розвідки для посилення конкурентноздатності підприємств: вона організувала "Пекінський проект демонстрації можливостей ділової    розвідки" і запросила фахівців з ділової розвідки допомогти ряду підприємств створити власні служби.

Для забезпечення теоретичної підтримки практики ділової розвідки СДРК активно організовувало дослідження й удосконалювало міжнародні зв'язки. Китайські дослідники з інформації й розвідки перевели основні роботи Майкла Портера ("Стратегія конкуренції", "Перевага в конкуренції" й "Державна перевага в конкуренції"), що вийшли після 1988 року. Багато сучасних методів конкурентного аналізу, такі, як еталонні тести й методи (матричні методи компаній Boston Consulting Group й General Electric), SWOT-аналіз (сила, слабість, можливості й загрози), методики моніторингу навколишнього середовища, та ін. були представлені в Китаї в 1990-х роках. Перша національна конференція з питань ділової розвідки була проведена в Пекіні в 1994 році. Вона називалася "Національний симпозіум з питань ділової розвідки й розвитку підприємств" і фінансувалася Спілкою науково-технічної інформації Китаю.

Основними тематиками конференції були: роль ділової розвідки в розвитку підприємств і ринкової конкуренції, теорія й методики ділової розвідки, створення й керівництво ділової розвідки компанії, стратегія підвищення конкурентноздатності й т.п. Конференція виявилася важливою віхою розвитку китайської консалтингової індустрії й ділової розвідки.

В 1996 році СДРК провело свою першу незалежну щорічну конференцію. Темою конференції була: "Ділова розвідка й консалтингова індустрія". На конференції широко обговорювалися питання умов, перешкод і стратегій розвитку. На секційних засіданнях були представлені приватні приклади успішних операцій. Предметом гарячого обговорення з'явилося також використання сучасних технологій. Спілка ділової розвідки Китаю фінансувала проведення другої щорічної конференції в 1997 році. Дискусії й доповіді були присвячені переважно обговоренню таких питань, як: інформаційні мережі, захист комерційної таємниці,  інформаційні системи, ділова розвідка й конкурентноздатність та ін.

Для того, щоб розширити сферу академічних досліджень і практики ділової розвідки, СДРК і кілька інших інформаційних асоціацій спільно видали книгу "Ринкова конкуренція й ділова розвідка".

Успішна практика ділової розвідки базується як на добре навчених професіоналах, так і на відповідним чином підготовлених клієнтах: відповідно, найбільш терміновими потребами є систематичне навчання й поширення знань з ділової розвідки. У Китаї виникли офіційні методи навчання діловій розвідці з метою підготувати кваліфікованих професіоналів. Перші матеріали з навчання були підготовлені Шанхайським науково-дослідним  науково-технічної інформації в 1992 року. Перший курс з ділової розвідки був створений у Науково-технічному університеті Нанкіна, на факультеті керування й інформації, в 1995 році. В 1997 році СДРК виступила спонсором симпозіуму "Практика ділової розвідки на підприємствах", що сприяло розумінню використання мережі Інтернет для ділової розвідки; обговорювалися також наступні питання: "Патентний аналіз і конкуренція", "Системи ділової розвідки й внутрішні мережі", "Питання законодавства в ринковій конкуренції", наводилися приклади.

Більше 30 університетів Китаю ввели спеціальність "Ділова розвідка" у свої навчальні плани, як окремої дисципліни.

Швидкий ріст китайської економіки спричинив розвиток цілої консалтингової індустрії. Розцвітає національний ринок інформації, те ж саме стосується й розвитку ринку технологій.

У Китаї налічується близько 20000 працюючих в області "Цинбао" і близько  мільйону працівників інформаційної сфери. Багато хто з них працюють в області ділової розвідки. Важливою стороною діяльності СДРК є підготовка й виховання клієнтів. СДРК вирішує ці завдання за допомогою створення національного навчального центра ділової розвідки. Спілка буде також сприяє офіційному навчанню ділової розвідки в університетах.

Китайський ринок зі значним населенням залучає іноземних інвесторів із усього світу. Люта боротьба за цей ринок ведеться між США, Японією, Німеччиною й іншими розвиненими країнами. СДРК зацікавлено в співробітництві з іноземними партнерами в таких сферах, як, приміром, навчання методам ділової розвідки, керування системами ділової розвідки і т.п.

Отже говорячи про  Китай, можна сказати, що успішна практика ділової розвідки цієї країни базується як на добре навчених професіоналах, так і на відповідним чином підготовлених клієнтах: відповідно, найбільш терміновими потребами є систематичне навчання й поширення знань з ділової розвідки.

3.3 Особливості бізнес-розвідки у Японії

Конкурентна розвідка дуже популярна в Азії. Як зброю конкурентної боротьби з розвиненими західними країнами, її активно використовують Китай, Південна Корея, В'єтнам, Таїланд, Сінгапур, Гонконг й, звичайно, Японія -  як найбільш розвинена країна цього регіону. Конкурентна розвідка в цій країні культивується на найвищому державному рівні. Давно створені та прекрасно діють організовані системи конкурентної розвідки - як на корпоративному, так і на державному рівнях. Так, наприклад, уряд Японії ще в 1957 р. організував науково-технологічний інформаційний центр, який щорічно аналізує 11 000 фінансових журналів (у т.ч. 7000 закордонних) та розсилає японським банкам і корпораціям 15 000 детальних звітів й 500 000 коротких резюме. З 1950-х років японський уряд щорічно спонсорує ділові закордонні поїздки більш ніж 10 000 японських бізнесменів, не останньою метою яких є збір комерційної інформації.

Державна розвідка Японії діє під прикриттям міністерства міжнародної торгівлі й промисловості (MITI - Ministry of International Trade and Industry) та Японської зовнішньоторговельної організації «JETRO» (Japan External Trade Organization). Обидві організації передають зібрану інформацію японській промисловості.

JETRO - організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі. Скорочення утворене з початкових букв англійської назви організації - Japan External Trade Organization. Створена в 1958 р., штаб-квартира знаходиться в Токіо. Має 28 регіональних відділень у найбільших містах країни й 77 представництв в 57 країнах світу. Персонал - близько 1200 співробітників. Організаційно «JETRO» структурована в 13 департаментів, що мають по кілька відділів, і «групи з розгляду іноземних претензій до японського ринку». Департаменти економічної інформації, закордонних досліджень й інформаційних послуг об'єднані в Центр міжнародної економіки й зовнішньоторговельної інформації. Крім цього в «JETRO» існує інститут «членів», що нараховує понад 5800 японських фірм й філій інофірм у Японії, що користуються переважним правом одержання інформаційних послуг в обмін на сплату членських внесків, які стали одним із джерел позабюджетного фінансування. «JETRO» виступає як сполучна ланка між Міністерством зовнішньої торгівлі й промисловості та різних корпорацій. У той же час вона є великим дослідницьким центром, що здійснює збір й обробку закордонної економічної інформації. Навколо «JETRO» групуються всілякі консультативні органи, наприклад Асоціація консультативних фірм машинобудування й будівництва, Центр з розвитку торгівлі, туризму й інвестицій у Південно-Східній Азії й т.п.

Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МЗТП, до 06.01.2001р.) утворене в 1949 р. Штат постійних службовців - 12,6 тис. чоловік (у т.ч. 9,9 тис. чоловік в центральному апараті). Основні підрозділи розташовані в Токіо, однак, є ряд регіональних підрозділів в Японії й розгалуженій міжнародній мережі в рамках представництв державних і напівдержавних організацій у більшості країн світу. МЗТП відіграє ключову роль у плануванні й здійсненні структурної перебудови економіки Японії убік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення імпорту при одночасному зростанні закордонних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентноздатної інформаційно-ємної економіки. У міру росту економіки країни й зміцнення позицій японських фірм МЗТП стали все більше схилятися до використання економічних і напівадміністративних (рекомендаційних) методів керування в тісному співробітництві з діловим світом країни. МЗТП зв'язане складною системою взаємин з діловими колами країни, слугує координатором і виразником їх узагальнених довгострокових інтересів. Ці взаємини містять у собі особисті зв'язки (багато колишніх працівників міністерства працюють радниками на великих фірмах), внутрішньопартійні й внутрішньопарламентські зв'язки, постійний обмін інформацією з організаціями ділових кіл й узаконену систему «рад» і комісій - дорадчих органів при міністрі й керівниках ряду підрозділів МЗТП. При МЗТП діють 35 таких постійних дорадчих органів, до складу яких входять численні комісії й підкомісії по окремих питаннях. Як правило, рекомендації, розроблені такими радами, лягають в основу планів та практичної політики МЗТП і найчастіше, в остаточному підсумку, уряду Японії .

Полювання за чужими таємницями активно ведеться на корпоративному рівні, де таким шляхом одержують 40% інформації про технічні досягнення європейців та американців. Недержавні японські корпорації будуються за принципом родини. І займає в ній посаду, відповідно до своїх здатностей. Хто прибиральник, а хто й голова ради директорів. У такій делікатній роботі, як конкурентна розвідка використання принципу сімейності особливо ефективно. Можливо, тому будь-який японець трохи розвідник, готовий представити керівництву звіт про отриману навіть під час відпочинку інформацію. Характерною рисою японських менеджерів є активне читання спеціальної літератури. Одним із джерел інформації про конкурентів для них є власні видання різних компаній - квартальні звіти, рекламні анонси, наукові статті та інше.

Витрати на розвідку становлять у середньому 1,5% торговельного обороту великих концернів. Так, у фірмі "NEC" інформаційною роботою в 80-х роках постійно займалися 250 чоловік. У фірмі "Mitsubishi" 30 чоловік займаються патентами, 50 чоловік займаються тільки технологією й т.д.

Не випадково саме в Японії народився бенчмаркінг. Цей напрямок конкурентного аналізу  виник на стику менеджменту, маркетингу й конкурентної розвідки наприкінці 1950-х років. Піку ж світової популярності він досяг лише в 1990-х. Бенчмаркінг являє собою продукт еволюційного розвитку концепції конкурентноздатності, що припускає розробку програм поліпшення якості продукції. В основі бенчмаркінга лежить порівняння продукту конкурента, або якої-небудь його частини, із продуктом компанії, що проводить аналіз, з метою підвищення конкурентноздатності останнього. Причому відбувається все відкрито та легально (це й відрізняє бенчмаркінг від промислового шпигунства). Конкуренти можуть домовитися про обмін досвідом на взаємовигідних умовах, розкривши один одному деякі виробничі секрети. Зародився бенчмаркінг в умовах післявоєнної розрухи. Японці вирішили не філософствувати на тему "як нам облаштувати Японію", а поїхали вчитися до американців, своїх недавніх ворогів, між іншим. Трохи пізніше в Японії з'явилася приказка: "Американці ліс валять, а ми з нього будуємо будинки", що прозоро натякає на те, що американці роблять всю чорну роботу, а японці користуються її плодами.

На конкурентну розвідку Японії великий вплив робить східна культура, що виражається в наступних підходах до роботи з інформацією:

• упор у роботі робиться на неформальні відносини з партнером;

• відзначається високий рівень бюрократизму на державному рівні. Наприклад, отримана інформація може довго пролежати в тому або іншому відомстві без руху. Крім того, держсектор характеризується високим ступенем централізації інформаційних ресурсів;