Про підприємства

кожен найманий робітник точно  знає свої виробничі функції і  виконує  їх  із

властивою йому вмілістю.

      Друга форма  характерна  для  японо-американської   системи  організації

праці, коли кожен найманий  робітник  зацікавлений  не  тільки  в  належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним  результатом діяльності підприємницької  структури.  Ця  форма  залучення  працівника, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш  привабливою  як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.

      Форма   залучення  найманого  робітника   в   інтерес   підприємницької

структури залежить від використовуваної підприємцем  системи  оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:тверда гарантована заробітна плата,тверда гарантована заробітна плата з щомісячною (щоквартальною чи  щорічною премією),відрядна заробітна плата (з використанням коефіцієнта ефективності.),відрядно-преміальна заробітна плата, тарифна заробітна плата, погодинна заробітна плата.

      Правда, усі  ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес  фірми.  Для  працівника  в  такій ситуації головне — виконати  належним  чином  свої  обов'язки  а  який  буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього  не так важливо.

      Для залучення  працівника в комерційний інтерес  фірми важливо  створити таку ситуацію,  коли  працівник  одночасно  буде  зацікавлений  як  у  своїх особистих результатах, так і в  результатах  колективної  діяльності.  Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним  засобом  — установленням прийнятного рівня заробітної плати.

 

                  

                      2. 3 Види підприємницької діяльності.

 

      Підприємництво  як  особлива   форма   економічної   активності   може

здійснюватися як  у  державному,  так  і  в  приватному  секторі  економіки.

Відповідно  до   цього   розрізняють:   а)   підприємництво   державне;   б) підприємництво частка.

      Державне  підприємництво є форма здійснення  економічної активності  від імені  підприємства,  заснованого:  а)  державними  органами  керування,  що уповноважені  (відповідно  до  чинного  законодавства)  керувати   державним майном (державне підприємство), або  б)  органами  місцевого  самоврядування (муніципальне підприємство).  Власність такого  роду  підприємств є форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини  бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких  підприємств  виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки  майном,  що знаходиться  в  їхній  власності   (ні   держава   не   відповідає   по   їх зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави).

      Приватне  підприємництво є форма здійснення  економічної активності  від

імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого)  чи  підприємця (якщо така діяльність  здійснюється  без наймання  робочої сили,  у формі індивідуальної трудової діяльності).

      Звичайно, кожний з цих видів — державне і  приватне  підприємництво—

має свої відмітні ознаки, але  основні принципи їхнього здійснення  багато  в

чому збігаються. І в  тому і в іншому  випадку  здійснення  такої  діяльності

припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний  підхід,  прагнення

до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів  підприємництва.

      У  залежності  від  змісту  підприємництва   як   форми   ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку  (підприємницького  доходу)  і  її

зв'язку з основними  стадіями  відтворювального  процесу  розрізняють  різні

види  підприємництва:  виробниче,  комерційне,   фінансове,   посередницьке, страхове.

      Підприємництво   називається   виробничим,   якщо   сам    підприємець

безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети  праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності  для наступного продажу споживачам,  покупцям,  торговим  організаціям.  У  такий спосіб  функція  виробництва  в  цьому  виді   підприємництва   -   основна, визначальна.

      Підприємницька  діяльність,  зв'язана  з   безпосереднім   виробництвом

товарів, може носити:

      1)традиціоналістичний  характер (традиціоналістське підприємництво),

      2)  інноваційний  характер  (інноваційна  підприємницька   діяльність, інноваційне підприємництво).

      Підприємництво  в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання  на  ринок  традиційних  чи інноваційних товарів. Практика підприємницької  діяльності  в  будь-якій  її формі містить у собі інноваційний процес.  Розподіл  типів,  що  приводиться вище, підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що  виробництво і  постачання  на   ринок   традиційних   товарів   здійснюється   також   з використанням якихось нових методів чи прийомів,  зв'язаних  з  організацією виробництва,  технічними   елементами   виробництва   чи   змінами   якісних характеристик виробленого товару.

      У комерційному  підприємництві підприємець виступає  в ролі  комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані  ним  в  інших  осіб,  споживачу, покупцю.  У  такому  підприємництві  фактором  є  сам  товар,   а   прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за  ціною,  що  перевищує  ціную придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах,  то торгово-комерційне підприємництво не слід  називати  спекуляцією  і  на  цій підставі  засуджувати.   Тільки   коли   спостерігається   протизаконна,   з порушенням  правил  торгівлі перепродажу,  можна  говорити  про  заборонну, злочинну спекуляцію.

      Посередницьке  - підприємництво, у якому підприємець  сам не робить і не

продає товар, а виступає в ролі посередника,  що  звязує  гнізда  в  процесі

товарного обміну, у товарно-грошових операціях.  Головна  задача  і  предмет

підприємницької  діяльності  посередника  -  з'єднати  дві   зацікавлені   у взаємній угоді сторони. Так що є підстави  затверджувати,  що  посередництво складається в наданні послуг  кожної  з  цих  сторін.  За  надання  подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток.

      Фінансове  підприємництво є особлива форма  комерційного підприємництва,у якому  як предмет купівлі-продажу виступають  гроші і цінні папери,  продані підприємцем покупцю чи надані йому в кредит.

      Страхове  підприємництво  полягає  в   тому,  що  підприємець  гарантує

страхувальнику  майна,  цінності,  життя  за  визначену  плату   компенсацію

можливого збитку в результаті непередбаченого  нещастя.  Страхування  майна, здоров'я, життя є особлива форма  фінансово-кредитного  підприємництва,  яка полягає  в  тому  що  підприємець  одержує  страховий   внесок,   виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що  імовірність  виникнення таких  обставин  невелика,  та  частина  внесків,  що  залишилася,  утворить підприємницький доход.

      Суспільне  розуміння проблеми підприємництва  зводиться до того,  що,  з

одного  боку,  пріоритетне   значення   має   перший   тип   підприємницької

діяльності, оскільки суспільне  багатство (як узагальнений підсумок  рівня  і

якості життя кожного  члена суспільства) залежить  від  стану  справ  саме  в

сфері матеріального виробництва, науково-технічних  і  сервісних  послуг.  З

іншого боку, такі  суспільні  відносини  до  цього  типу  підприємництва  на

практиці не носить  дійсно  пріоритетного  характеру  —  суспільство  сприяє

розвитку і другому  типу  підприємницької  діяльності,  тобто  посередництва.

Чому? Насамперед тому,  що  рівень  і  якість  життя,  зручність  і  комфорт

кожного члена суспільства  в чималому ступені залежать від  рівня  розвитку  в суспільстві посередницької сфери (зручна для покупця  організація  торгівлі,реклама, доставка товарів на будинок, замовлення товару поштою,  телефону  і т.д.);  теж  саме  відноситься   і   до   споживачів   товарів   виробничого призначення.

      Але таке  суспільне сприйняття посередницької  діяльності не є єдиною  й

основною причиною. Головне  полягає в іншому —  посередницька  підприємницька діяльність, її наявність і ускладнення до розумних меж веде:

      1) до збільшення  продуктивності праці безпосередніх  виробників товарів

на основі поглиблення  спеціалізації;

      2) до прискорення  темпів оборотності (кругообігу) капіталу;

      3) до насичення  товарних ринків до об'єктивно   необхідних  розмірів  і

функціонуванню  безпосередніх  товаровиробників  відповідно   до   інтересів

кінцевих споживачів (оскільки посередник спеціалізується головним  чином  на вивченні споживчого попиту і замовленні чи придбанні тільки тієї  продукції, споживчий інтерес до якої він  уже  виявив;  будь-яку  продукцію,  вироблену безпосереднім  товаровиробником,  він  здобувати  не   буде).   Як   показує практика, у  нашій  країні  посередницькому  і  комерційному  підприємництву належить  велика  частка,  ніж  іншим  видам   діяльності,   тому   доцільно зупинитися на посередницькому підприємництві детальніше.

      Ринок, як  відомо, являє собою місце зустрічі  двох  основних  суб'єктів економічних (господарських) відносин. А раз це  так,  то  на  ринку  повинні бути присутнім самі виробник і споживач, чи ж їхні представники.

      Особи (юридичні  або фізичні), що представляють  інтереси  виробника  чи

споживача (а часто і  діючі від їхнього  імені),  але  самими  не  є  такими, називаються посередниками.

      Підприємницька  активність у сфері посередництва  дозволяє  сполучити  в

самі   стислі   строки   економічні   інтереси   виробника   і    споживача. Посередництво, з погляду виробника,  підвищує  ступінь  ефективності  роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити  свою  активність  тільки  на самім виробництві, передаючи посереднику функції  по  просуванню  товару  до споживача. Крім того, включення посередника у  відносини  між  виробником  і споживачем  істотно  скорочує  термін  оборотності  капіталу,  а   виходить, підвищує прибутковість виробництва.

      Підприємницька  діяльність у посередництві здійснюється  завжди в якійсь

конкретній формі. Найпоширенішою формою посередництва є  агентування,  тобто такий тип відносин, у яких агент  виступає  посередником  між  виробником  і споживачем.

      Агент —  особа, що діє від імені і   в  інтересах  виробника   товару  чи споживача. Особа, в інтересах  і  від  імені  якої  діє  агент,  називається принципалом. Принципалом може бути як  власник  товару,  що  доручає  агенту продати  його,  так  і  споживач  товару,  що  доручає  агенту  купити   цей необхідний товар.

      Таким чином,  посередництво за участю агента, на ринку включає взаємини вже не двох, а трьох суб'єктів.

     Типи агентів

      Розрізняють  кілька типів агентів:

      1) агенти  виробників;

      2) повноважні  агенти по збуту;

      3) агенти  з закупівлі.

      Агенти  виробників (представники виробників) —  представляють  інтереси двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів.

      Повноважні  агенти по збуту одержують  право на збут усієї  продукції   і

являють собою як  би  відділ  збуту,  але  не  входять  у  структуру  фірми-

виробника, а взаємодіють  з нею на договірних умовах.

      Агенти  з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

      Брокерство

      Брокер  — посередник  при  заключенні  угод,  який  спеціалізується   по

визначеним видам товарів  чи послуг, діє з доручення і  за  рахунок  клієнтів,

одержуючи  від  них  спеціальну   винагорода.   Відноситься   до   категорії

професійних ділових посередників.

      Комісія

      Іноді   агент   виступає   як   оптовика-комісіонера,   що   самостійно розпоряджається товаром,  приймаючи  його  на  комісію.  Комісіонер  діє  на

основі  договору  комісії,  що  укладається  між  комісіонером  (агентом)  і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.

      Комісійні  операції  —  це  різновид  торгово-посередницьких  операцій,

чинених  однією  стороною   (комісіонером)   з   доручення   іншої   сторони

(комітента) від свого  імені, але  за  рахунок   комітента.  Відносини  сторін регулюються договором комісії.

      Комісіонер  — посередник, фізична  чи  юридична  особа,  що  робить  за

визначену винагороду (комісійна  винагорода) угоди на користь  і  за  рахунок

комітента, але від свого  імені.

      Комітент  —  особа  (звичайно  виробник  чи  власник  товару),  що  дає

доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд  угод  від імені останнього, але за рахунок комітента.

 

       2.4 Умови існування підприємництва та його становлення в Україні

 

Для появи такого суспільного  феномена, як підприємництво, а тим  більше для перетворення його в основну  організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для  країн з ринковою економікою існують  загальні умови розвитку підприємництва: