Про підприємства

 

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       ІІ Сутність і види підприємництва.

 

                       2.1. Визначення підприємництва.

 

      На сьогоднішній  день у світі не  існує   загальноприйнятого  визначення

підприємництва.  Американський  учений,  професор  Роберт  Хизрич   визначає "підприємництво як процес  створення чогось  нового,  що  має вартість,  а підприємця — як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили,  бере на себе весь фінансовий,  психологічний  і  соціальний  ризик,  одержуючи  в нагороду гроші і  задоволення  досягнутим".  В  американській  навчальній  і науковій  літературі  дається  безліч  інших  визначень,  що  характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної,  психологічної, управлінської й інших точок зору.

      Кэмпбелл  Макконнелл і Стэнли Брю у  своїй  книзі  розкривають   значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:

1. Підприємець бере на  себе ініціативу з'єднання ресурсів  землі, капіталу  і

праці в єдиний процес виробництва  чи товару послуги. Виконуючи роль свічі запалювання  і  каталізатора,  підприємець  одночасно  є  рушійною  силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для  здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

2. Підприємець бере  на  себе  важку  задачу  прийняття   основних  рішень   процесі  ведення бізнесу, тобто ті нерутинні  рішення, що і визначають курс

діяльності підприємства.

3.  Підприємець  -  це  новатор,  особа,  що  прагне  вводити  в  побут   на  комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і  навіть нові форми організації  бізнесу.

4. Підприємець - це людин,  що  йде  на  ризик.  Це  випливає  з  ретельного

вивчення інших трьох  його функцій. У капіталістичній  системі     підприємцю прибуток не  гарантований.  Винагородою  за  витрачений  час,  зусилля  і здібності можуть виявитися привабливі   прибутки  або  збитки  і  зрештою  банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки  своїм  часом,  працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами своїми  власними,  а також коштами компаньйонів чи акціонерів.

      Ні  за  рубежем,  ні  в  нас  поки  ще  не  створена  загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба  в  такій  теорії  давно  вже

стала дуже важливою. "Три  хвилі" розвитку теорії підприємницької  функції  — так умовно можна  охарактеризувати  розвиток  процесу  наукового  осмислення практики підприємництва.

      "Перша  хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією

уваги на несенні підприємцем  ризику. "Друга хвиля"  у  науковому  осмисленні підприємництва  зв'язана  з  виділенням  інноваційності  як  його   основної відмітної  риси.  "Третя  хвиля"  відрізняється   зосередженням   уваги   на особливих особистісних якостях  підприємця  (здатність  реагувати  на  зміни економічної і  суспільної  ситуації,  самостійність  у  виборі  і  прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей)  і  на  ролі  підприємництва  як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.

      Сучасний  етап розвитку теорії підприємницької  функції  можна  віднести

до  "четвертої  хвилі",  поява  якої  зв'язується  з  переносом  акценту  на управлінський аспект в аналізі дій підприємця,  а  отже  —  з  переходом  на

міждисциплінарний рівень аналізу  проблем підприємництва.

      Підприємництво  — це особливий вид економічної  активності (під який  ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку),  що  заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й  інноваційній  підприємницькій ідеї.

      Економічна  активність являє собою форму  участі індивіда в  суспільному

виробництві  і  спосіб  одержання  фінансових   засобів   для   забезпечення

життєдіяльності його самого  і  членів  його  родини.  Такою  формою  участі

індивіда  в  суспільному  виробництві  є  один   суспільний   функціональний

обов'язок чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:

      • власника  яких-небудь об'єктів, нерухомості  і т.д., що приносять йому постійний  і  гарантований  доход  (власник  підприємства  чи  будинку,   що

здається в оренду, і  т.д.);

      • найманого  робітника, що продає свою робочу  силу  (токар  на  заводі,

вчитель у школі і т.д.);

      • індивідуального  виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від

реалізації своїх добутків, або водій, що використовує  автомобіль  у  якості

таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);

      • державного  чи муніципального службовця;

      • менеджера  (керуючий чужим підприємством);

      • пенсіонера  (пасивна  форма  участі  в  суспільному  виробництві   як наслідок минулої активності);

      •  чи  учня  студента  (як  підготовчий   етап  до  участі  в  майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);

      • безробітного (як вимушена форма  неучасті  чи  припинення  участі  в

суспільному виробництві);

      Підприємництво  характеризується обов'язковою   наявністю  інноваційного моменту, — будь те виробництво нового товару, зміна  профілю  чи  діяльності підстава нового підприємства. Нова система керування  виробництвом,  якістю, упровадження нових методів організації або виробництва  нових  технологій  — це теж інноваційні моменти.

 

                     2.2 Суб'єкти підприємницької діяльності.

 

      Основним  суб'єктом підприємницької  активності  виступає  підприємець.

Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у  будь-якому  випадку  він змушений взаємодіяти  зі  споживачем  як  основним  його  контрагентом,  а  також   з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або  супротивник. І  споживач   і   держава   також   відносяться   до   категорії   суб'єктів підприємницької  активності,  як  і  найманий  робітник   (якщо,   звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво  не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру). В взаєминах підприємця  і споживача підприємець   відноситься   до категорії активного  суб'єкта,  а  споживачу  властива,  насамперед  пассивна роль. При аналізі сторони  цих  взаємин  споживач  виконує  роль  індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому  все  те,  що  складає  предмет

діяльності підприємця, має  право на реалізацію тільки у  випадку  позитивної

експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і  виступає як готовність останнього придбати  той  чи  інший  товар.  Підприємець,  при плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином  не  може  ігнорувати настрій, бажання, інтереси, чекання, оцінки споживача.

      У підприємця  в умовах ринкової системи   відносин  немає  іншого  шляху

впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його  інтересами.  Однак  така

ситуація зовсім не означає,  що  підприємець  зобов'язаний  діяти  тільки  в

строгій  відповідності  з   уже   виявленими   інтересами   споживача.   Сам

підприємець може  формувати  попит  споживача,  створювати  нові  купівельні потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати відеомагнітофон,  коли  він ще не вироблявся, а тільки готувався  до  виробництва?).  До  цього  саме  і зводиться положення про два способи організації підприємницької  активності: на основі виявленого інтересу споживача чи  на  основі  "нав'язування"  йому нового товару.

      Таким   чином,  метою  підприємця  виступає  необхідність   "завоювати'

споживача, створити коло власних  споживачів.

      Основними  засобами впливу підприємця на  споживача виступають  наступні фактори:

      • новизна  товару і його відповідність  інтересу споживача;

      • якість;

      • ціна, приступність товару;

      • ступінь  універсальності товару;

      • зовнішній  вигляд і упакування;

      •  позитивні   відмітні  характеристики  товару   від   товарів   інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

     • можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

      • відповідність  загальноприйнятим чи державним  стандартам;

      • престижність  і привабливість реклами товару  і т.д.

      Висновок, який можна було б зробити  з розглянутої проблеми,  зводиться

до наступного: якщо  з  погляду  суспільного  виробництва  саме  підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то  з  погляду  самого  підприємницького процесу,  його  змісту  й  ефективності  активну  роль  грає   споживач,   і підприємець не може ігнорувати цей факт.

      Роль держави  як суб'єкта підприємницького  процесу може бути  різною  в

залежності від суспільних умов, ситуації, що  складається  в  сфері  ділової

активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

      У залежності  від конкретної ситуації держава  може бути:

      •  гальмом   розвитку   підприємництва,   коли   воно   створює   вкрай несприятливу обстановку для розвитку  підприємництва  або  навіть  забороняє його;

      • стороннім  спостерігачем, коли держава   пряма  не  протидіє  розвитку

підприємництва, але в  той же час і не сприяє цьому  розвитку;

      • прискорювачем  підприємницького процесу, коли  держава веде  постійний і активний пошук  заходів  для  залучення  в  підприємницький  процес  нових економічних  агентів  (нерідко  така   цілеспрямована   діяльність   держави викликає  "вибух"  підприємницької  активності   і   приводить   до   "буму"підприємництва).

            Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

      По-перше,  держава бере на  себе  освітні   функції,  тобто  функції   по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів

      По-друге,  держава  підтримує  у   фінансовому  відношенні  тільки   но

вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.

      По-третє,  держава  звичайно  бере  на  себе  функції  створення   для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

      Найманий  робітник як реалізатор ідей  підприємця також  відноситься   до

групи  суб'єктів  підприємницького  процесу.   Саме   від   нього   залежить

ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

      Відомо,  що  кожному  економічному  суб'єкту  властиві   свої   власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то  частина  їхніх

планів збігається (чим  вище прибуток, тим вище заробітна  плата),  а  частина

носить полярно протилежний  характер (підприємець не зацікавлений  у  високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У  таких  випадках  сторонни змушені йти на пошук  компромісних  варіантів,  що,  узагалі  ж,  і  складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

      У  рамках  таких  взаємин  підприємець   позначає  для  себе  визначені проблеми у своїй  повсякденній  діяльності  і  намагається  дозволити  їх  з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

      Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації  і необхідного  рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:

      • підготовка  таких кадрів на власній інформаційній  і  фінансовій  базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);

      • залучення  кадрів, зайнятих в  інших   підприємницьких  чи  виробничих

структурах, для  чого  потрібно  створення  для  працівників  кращих,  більш

привабливих .

      Іншою проблемою  виступає необхідність залучення  найманого робітника  в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

      • залучення  найманого робітника у виробничий  інтерес  підприємницької

структури;

      • залучення  найманого робітника в комерційний  інтерес фірми.

      Перша форма  властива  європейській  системі   організації  праці,  коли