Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

Досвід засвідчує, що індивідуальне  відтворення підприємств (як і суспільне  відтворення) може бути позначене періодами  значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній  науці позначають ще як кон'юнктурні цикли. Рух індивідуального відтворення  підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів. У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання, тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження.

Індивідуальне відтворення  розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці  та оборотних - предметів її) супроводжується  їхнім зношенням, використанням  і заміщенням у вартісній та натуральній  формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить  вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції  має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників. Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - головний і єдиний спосіб досягнення прибутку.

За довгу історію свого  існування західна економічна наука  розробила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення  виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удосконалення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують  маркетингу, і власне маркетинг (50-і  роки XX ст.); соціально-економічного маркетингу (70-і роки XX ст.). Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринкових елементів регулювання виробничого  процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво, вибір ринку і  його сегментів, структура, організація  маркетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно  від обсягу ринкової діяльності підприємства. Концепція маркетингу - це орієнтована  на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий  попиту межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва  виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва  з можливостями реалізації товарів  і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системи  управління підприємством та формування організаційної структури виробництва.               

Стратегія маркетингу - це прогнозування  довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача  та ринку збуту товарів, стратегічне  планування, планування маркетингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий  контроль. Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань, планів розвитку і стратегію  зростання. Узагальнення досвіду маркетингової  діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про  те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї  мети, яка виходить із загальних  завдань компанії, стимулює координацію  зусиль різних функціональних напрямів. План маркетингу - це тактика ринкової діяльності.     

Підприємства розробляють  довгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою  гнучку програму дій і розробляються  щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному. Невід'ємною  рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці  є підприємництво.

В умовах ринкової економіки підприємництво дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо[13,267].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

3.1.Проблеми розвитку цивілізованого  підприємництва в Україні.

Створення умов становлення  та розвитку національного підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки  України. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування  і взаємодія великих, середніх, малих  і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки  дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму  в економіці тощо.

Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в  Україні є наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність  товаровиробників і дієздатність товарно-грошового  механізму; розвиненість фінансово-кредитної  системи; послідовність і стабільність економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва, сформованість  економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницької  діяльності.

Стає очевидним, що саме державі  належить провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва та малого бізнесу. Завдяки  підтримці та особистому контролю з  боку Президента України питанням дерегулювання та розвитку підприємництва сьогодні приділяється значна увага. Внесені значні позитивні зміни у Закон України «Про підприємництво», які були ухвалені Верховною Радою України у грудні 1997р.

Важливим заходом щодо вдосконалення державної підтримки  малого та середнього бізнесу в 1998 р. стало підписання Президентом України  указів «Про державну підтримку малого підприємництва» (травень 1998 р.), «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької  діяльності» (лютий 1998 р.). Це основні  документи у низці законодавчих актів, спрямованих на покращання економічних  умов функціонування малого та середнього бізнесу.

Виняткове значення в системі  законів щодо дерегулювання підприємницької діяльності та стимулювання її легалізації має спрощення процедури оподаткування як підприємців — фізичних осіб, так і малих підприємств.

З прийняттям Верховною Радою  України Закону «Про внесення змін та доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про прибутковий  податок з громадян» запроваджено єдиний фіксований податок на доходи підприємців — фізичних осіб.

Розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від надання  йому фінансової допомоги. В умовах складної економічної ситуації в  країні та проблем з наповненням  Державного та місцевих бюджетів фінансова  підтримка підприємництва здійснюється недостатньо.

Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних  та малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невеликі обсяги господарської  діяльності деякі малі підприємства не можуть залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних працівників  з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі в пошуку інвесторів і отриманні  кредитів, формуванні клієнтури.

Негативно впливають на розвиток дрібного і малого бізнесу такі стримуючі  фактори, як загальний спад виробництва, зростання цін, низький рівень платоспроможності  населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва з боку державних органів виконавчої влади, корупція, рекет тощо.

Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують  розвиток дрібного і малого підприємництва в Україні, є:

• недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва в цілому;

• високі податки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку;

• недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств;

• відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності дріб¬них і малих підприємств;

• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

• недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

• відсутність стимулів для інвестицій;

• психологічне не сприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

На наш погляд, основними  напрямками подальшого розвитку дрібного та малого підприємництва в Україні  в найближчій перспективі є:

1)формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку дрібного та малого бізнесу;

2)удосконалення фінансово-кредитної підтримки;

3)забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов для розвитку дрібних і малих підприємств;

4)інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

5)стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів дрібного і малого підприємництва.

Формування відповідної  законодавчої бази розвитку дрібного і малого підприємництва передбачає встановлення правових гарантій для  забезпечення свободи та захисту  приватної власності; знищення правових суперечностей та скасування положень, що стримують розвиток приватної  ініціативи; створення більш сприятливого податкового, інвестиційного, цінового режимів для суб’єктів дрібного та малого підприємництва; впорядкування  механізму державного регулювання  та контролю підприємницької діяльності, подолання тіньового підприємництва.

Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах  суспільства. Адже, щоб отримувати більший  прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про  науково-технічний прогрес, якість товару як виробничого призначення, так і особистого споживання, а  також його здешевлення. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов’язується з постачання на ринок якісних  і дешевих товарів.[14, 224]

Підприємництво – один із важливих чинників соціально –  економічного прогресу. Тому суспільство  зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку  у таких основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2)надання підприємцю статусу комерсанта; 3)створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.[8,12].

 

 

3.2. Роль підприємництва в соціально-економічному розвитку суспільства.

  В умовах ринкової трансформації економіки України розвиток підприємництва, зокрема малого бізнесу, має стати одним із найважливіших чинників соціально-економічного зростання. Усвідомлюючи новаторську роль підприємництва, держава надає йому всебічної підтримки.

В Україні прийняті та діють  ряд нормативних актів, які заклали  підґрунтя для формування і розвитку підприємництва. Згідно з цими нормативними актами, державна підтримка підприємництва спрямована на створення сприятливих  організаційних та економічних умов для його розвитку. Це - надання підприємцям  земельних ділянок; передання державного майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності; сприяння підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовці кадрів; здійснення первісного облаштування неосвоєних територій  об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям  у порядку, передбаченому законом; стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння нових  видів продукції і послуг та інші види допомоги.

Для забезпечення розвитку вільного підприємництва в Україні  законодавчо визначено права, обов'язки та відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, яка зорієнтована на ефективне господарювання. Підприємництво несумісне з господарською некомпетентністю, втратами, безвідповідальністю, невиконанням прийнятих зобов'язань і договорів з контрагентами.

Особливо негативним явищем стало те, що значна кількість зареєстрованих малих підприємств не діє, а більша частина діючих займається такими швидко прибутковими видами господарської  діяльності, як торгівля та посередницькі  послуги. Це пояснюється тим, що суб'єкти малого підприємництва розвиваються в  умовах несприятливого інвестиційного клімату, що робить невигідним довгострокові виробничі вкладання.

Світова практика розвитку та захисту підприємництва свідчить, що доступним джерелом фінансування малого бізнесу є надання урядом гарантій повернення позик у разі неплатоспроможності малих підприємств. Це зменшує кредитні ризики і усуває головну перешкоду на шляху надання  позик суб'єктам малого підприємництва, особливо початківцям малого бізнесу. Але для цього необхідні відповідні кредитні ресурси банків. На жаль, кредитні ресурси в Україні для малого підприємництва дуже обмежені. Для  більшості суб'єктів підприємницької  діяльності банківський кредит залишається  недоступним через надто високі процентні ставки.Це пояснюється тим, що в національній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів.