Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

 

 

Об’єктом дослідження  є порядок господарювання та суть підприємств в Україні, фірми, юридичні особи та інші суб’єкти ринкової економіки.

Для досягнення мети в ході написання роботи необхідно виконати ряд завдань: проаналізувати суть підприємництва, його форми та види, визначити ознаки, функції та суть підприємств в  Україні, розглянути проблеми розвитку підприємництва.

Базисом аналізу прибутковості  підприємництва є загальні способи пізнання такі, як аналіз – метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні цілого поняття на складові, виділенні його окремих частин, зв’язку між ними; синтез – з’єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції ( спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції – спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО, ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

1.1.Сутність, функції  підприємництва

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів  ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є невід'ємною  ознакою ринку, його обов'язковим  атрибутом. Немає підприємців —  немає ринку, і навпаки. Поняття  «підприємництво» надзвичайно широке. Це зумовлено тим, що воно відображує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього формувалося  впродовж тривалого історичного  періоду, змінювалося під впливом  базисних та надбудовних інституцій, психології людей [1, 110].

У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання  і людей, і держави. Підставою  для виникнення та розвитку підприємництва виступає така форма організації  виробництва товарі в і послуг, яка здійснюється тими, кому належать фактори виробництва. Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об'єктивно  обумовлену форму реалізації власності  і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником  засобів виробництва, може, здійснивши найм робочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організувати процес виробництва, керувати цим процесом або доручати керівництво  якомусь іншому працівнику, привласнювати  результати цього виробництва і  розпоряджатись на свій розсуд тією часткою  прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету [2, 178].

Як відомо,термін «підприємництво» ввів у науковий обіг англійський  економіст Річард Кантільйон (1680-1734) під час дослідження формування капіталістичної системи господарювання. Підприємництво, на його думку, пов’язане з ризиком, прийняттям рішень в умовах невизначеності. Він зазначав, що в економічному середовищі з’явився новий прошарок людей,які на власний ризик здійснюють ринковий обмін з метою отримання продукту, здатні передбачати та мають бажання брати на себе ризик.[3,21].

Щоб більш суттєво зрозуміти  сутність поняття «підприємництво», слід розглянути декілька визначень  цього терміну.

У Законі України «Про підприємництво»  зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з  виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг та заняття  торгівлею з метою отримання  прибутку.

Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність [4, 364].

В.Сизоненко,проаналізувавши  цілий ряд видань про підприємницьку діяльність, наводить таке визначення : «Підприємництво – розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищами його функціювання»

[5, 50].

 Найбільш влучно завдання підприємців і їх функції висловив відомий австрійський економіст першої половини XX ст. Йозеф Шумпетер: «Завдання підприємців — реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному змісті — через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів або колишніх товарів, але новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції — аж до реорганізації попередньої і створення нової галузі промисловості» [6, 199].

Суб’єктами підприємницької  діяльності, або, по-іншому, підприємцями, можуть бути:

- Фізичні особи-громадяни України та інших держав;

- Юридичні особи всіх форм власності.

Держава гарантує свободу  підприємництва і його державну підтримку. Це означає, що підприємці мають право  без обмежень самостійно приймати рішення  і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.

Свобода підприємництва виявляється  у :

-вільному виборі видів підприємницької діяльності;

-вільному залучені до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

-самостійному формуванні програми діяльності;

-вільному виборі постачальників та споживачів;

-вільному найму робітників;

-вільному розпоряджанні прибутком, що залишається після виплати обов’язкових платежів, встановлених законодавством [7,69].

У загальному випадку підприємництво виконує такі три основні функції:

• ресурсну–мобілізація капіталу (фінансів), трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;
• організаторську - організація виробництва, матеріально-технічного забезпечення і збуту, маркетингу, реклами;
• творчу - новаторство, генерація і використання ідей та ініціативи, вміння ризикувати.[7,70]

Важливо усвідомлювати, що підприємництво завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами.

     До цих принципів належать:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах;
• залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програми діяльності;
• вільне наймання працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діляьності;
• використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Отже, можна стверджувати, що підприємницька діяльність – праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату і господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.[8,11]

 

1.2.Форми і види підприємництва

Види підприємницької  діяльності класифікують за кількома ознаками, а саме:

• залежно від змісту діяльності;
• за формою власності;
• за величиною.

Залежно від змісту розрізняють  такі види підприємницької діяльності:

Виробниче підприємництво —  діяльність, пов'язана безпосередньо  з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому  функція виробництва стає для  підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче  підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва  є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в  сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних  витрат.

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами  з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар  користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20—30 % від витрат.

Фінансове підприємництво пов'язане  з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу  фінансових ресурсів з одержанням процентів. Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.

Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого  сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у  товарно-грошових операціях. Головна  мета такого підприємця — знайти й  звести дві заінтересовані в цій  акції сторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми  спеціалізуються також на наданні  інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [4, 369].

Основною складовою підприємницької  сфери є фірма.

Фірма — це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти  й ресурси для виробництва  товару або послуги з метою  отримання прибутку.

Фірми класифікують за різними  ознаками. Головними з них є  дві: форма власності й величина фірми.

За формою власності розрізняють  три види фірм.

Індивідуальним підприємництвом  називається бізнес, власником якого  є одна особа. Власник індивідуального  бізнесу одночасно виступає у  функції менеджера. Він несе повну  майнову відповідальність.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Індивідуальний підприємець  працює від свого імені і на свій ризик. Він має право:

• створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

• придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

• наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків; здійснювати операції з валютою.

Він може також виступати  як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від  інших агентів ринкової економіки, — це прибуток, котрий він отримує  як різницю між витратами на задоволення  попиту і ціною, яку покупець сплачує  за відповідний товар.

Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють  дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять  підприємство юридичною особою, є:

а) створення та реєстрація його згідно з законом;

б) самостійна майнова відповідальність;

в) участь від власного імені  в господарському обороті;

г) власний розрахунковий рахунок у банку [4, 370].

Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької  діяльності як одна юридична особа. Право  на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників  корпорацій називають держателями  акцій, а саму корпорацію — акціонерним товариством.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.

Власний капітал складається  із засобів, отриманих від випуску  та реалізації акцій і облігацій  та резервного капіталу, який утворюється  в результаті відрахувань від  прибутку та інвестування у виробництво. Позичений капітал утворюється  за рахунок банківського кредиту  та коштів, отриманих від випуску  облігацій. У США, наприклад, власний  капітал однієї з наймогутніших  у світі корпорацій «General motors» в середині 90-х років становив приблизно 70 млрд. дол., позичений — близько 55 млрд., прибуток — 4,2 млрд. дол.

 За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих).

Багаторічний досвід країн  Європи, США і Японії свідчить про  те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять  собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу  стали система франчайзингу (від  англ. franchise — пільговий) та венчурного (від англ. venture — ризикувати) підприємництва.