Особливості підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві

• індивідуальні;
• сімейні;
• приватні;
• колективні;
• державні;
• спільні.

   Фізична особа-підприємець - це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинного законодавства місцеві органи влади повинні дати йому дозвіл для заняття конкретним бізнесом.

   Юридична  особа - це підприємство, яке веде самостійний  баланс, має розрахунковий рахунок в банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо.

   Не  допускаються до заняття підприємницькою  діяльністю такі категорії громадян:

• військовослужбовців;
• службових осіб органів прокуратури, суду;
• державної безпеки;
• внутрішніх справ;
• державного арбітражу;
• державного нотаріату;
• а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

   Не  можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість  за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також - недієздатні громадяни.

   Державне  регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих і  непрямих методів. Прямі методи - це застосування адміністративних заходів, юридичних норм. Непрямі - це використання різних економічних важелів (ставок, податків, мита, цін, пільг тощо).

   З кожним роком правова база України удосконалюється. Прийнято ряд Законів, законодавчих та нормативних актів, які повинні  сприяти розвитку малого бізнесу, впорядкувати систему реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Внесено низку змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення відповідальності за протиправні дії, які завдають збитків суб'єктам підприємництва, що передбачає не тільки адміністративну відповідальність посадових осіб, а й шляхи відшкодування збитків.

   Прийняті  постанови та укази дали можливість в новій Конституції України  законодавче закріпити приватну власність, її пріоритетність та недоторканність, а також рівність прав усіх суб'єктів підприємництва, а це в свою чергу змушує державу все більше уваги приділяти розвитку малого бізнесу. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 7. Фермерське господарство

   Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні  засади створення та діяльності фермерських господарств.

   Фермерське  господарство - це форма підприємницької  діяльності громадян із створенням юридичної  особи, які виявили бажання виробляти  товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією  з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

   Фермерство  як вид підприємницької діяльності ґрунтується на таких принципах:

• добровільність створення господарств;
• самостійне формування програми діяльності, вільний вибір її видів,   партнерів та форм взаємовідносин з ними;
• право вільного найму працівників;
• забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію;
• вільне розпорядження доходом після внесення платежів, передбачених законом;
• самостійне встановлення цін на вироблену продукцію відповідно до законодавства.

   Як  і кожний підприємець, фермерське господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній —  виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних.

   Власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення має право використовувати  її для вирощування сільськогосподарської продукції як для потреб своєї сім'ї, так і на продаж. Для цього йому потрібно створити особисте селянське чи фермерське господарство або заснувати інше сільськогосподарське підприємство.

   Створення фермерського господарства

Фермерське господарство:

• може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї;
• має своє найменування, печатку і штамп;
• діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

   Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють

у ньому за трудовим договором (контрактом).

     Головою фермерського господарства є його засновник (або інша визначена в статуті  особа), що набуває такі повноваження:

• представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону;                  
• укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України;                      
• може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

   Фермерське  господарство та його члени мають  право:      

• продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку,
• самостійно господарювати на землі;
• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
• на відшкодування збитків;
• споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди
• реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт      
• інші права.                                              

   Фермерські  господарства, у власності яких є  земельні ділянки, надані їм для ведення  фермерського господарства зобов'язані:

• забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;                                                      
• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
• сплачувати податки та збори;
• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
• не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
• надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;
• дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;
• дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель;
• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

   До  складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської дальності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах що не заборонене законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права

(в тому числі  на інтелектуальну власність), грошові  кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

     Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства. передаються  йому на визначений у статуті термін.  
 
 

Висновки:

     На  основі вищевикладеного матеріалу, можна зробити висновок, що франчайзинг  – це особлива форма організації  бізнесу, що дозволяє розвиватися малим  підприємствам та збільшує обсяги реалізації великих фірм.

     Найбільш  ефективним, на мою думку, для підприємств України є діловий франчайзинг, що передбачає надання дозволу франчайзі не тільки реалізовувати, але й виробляти продукцію материнської компанії, використовуючи при цьому її торгову марку. Хоча, через недосконалість цієї системи, у нас більш поширеним є виробничий франчайзинг, що передбачає дозвіл франчайзі лише на виробництво продукції франчайзера.

     Роль  і місце кредитних відносин у  національній економіці залежить від  стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

     Підприємство  є основною ланкою народного господарства, самостійним господарюючим суб’єктом, який забезпечує виробництво товарів  і послуг, здійснює науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою привласнення прибутку.

     Капітал як чинник виробництва має свої особливості. Він є похідним чинником, економічне застосування якого — результат  процесу виробництва. Отож у характеристиці капіталу винятково важливим визначенням є те, що за суттю він — похідний (вторинний) чинник виробництва. А тому капітал розглядається як накопичена (минула) праця, або, як на цьому часто наголошується, накопичене багатство, що утворює необхідні умови виробничого процесу.

     Акціонерні  товариства – основна форма організації  великих, середніх і частини малих  підприємств, власність яких формується шляхом злиття капіталів засновником  компанії, а також випуску цінних паперів та їх продажу. Комплексно сутність акціонерних компаній розкривається у суперечливому поєднанні позитивних та негативних сторін.

     Підводячи підсумки, я зробила такий висновок, що підприємництво – це особливий  вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог.

     По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

     По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі  виробництва чи товарів, послуг, ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства.

     По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства.

     Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Господарський кодекс України
2. Закон України «Про акціонерні товариства»
3. Закон України «Про інвестиційну діяльність»
4. Виноградська А.М. Основи  підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероб. і допов. – К.: Кондор, 2005. – 544 с.
5. Донець Л.І., Романенко Н.Г. Основи  підприємництва: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 320 с.
6. Малік М.Й., Зіновчук В.В., Лупенко Ю.О. та ін. Основи аграрного   підприємництва/За ред. М.Й. Маліка. – К.: Інститут аграрної економіки, 2001. – 582 с.
7. Мочерний С.В. та ін. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000, - 864 с.
8. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001