Особливості підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві

     Кредитні  відносини поєднують у собі дві  підсистеми:

     1) кредитно-грошові відносини;

     2) кредитно-товарні відносини.

     У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі.

     Роль  і місце кредитних відносин у  національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

     Слід  розрізняти грошові відносини, фінансові  відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням, вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

     Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових відносин.

     Кредитні  відносини мають поворотний і  відплатний характер. Розподільчі й  перерозподільчі процеси в економіці  відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з  відтворенням позичкового капіталу.

     Кредитні  відносини виникають і діють  між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом  надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі  позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку, метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

     До  групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Принципи та функції  кредиту

     Кредит  — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини  між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси:

     1) акумуляцію тимчасово вільних  грошових коштів;

     2) вкладення, або розміщення, цих  коштів.

     В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

     Найкраще  суть кредиту проявляється у принципах кредитування:

1. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу;
2. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий відсоток;
3. Цільовий характер кредиту. Банк ніколи не видає кредит, якщо не знає на що будуть витрачені гроші;
4. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення яких вони мають бути повернені;
5. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати вартість майна позичальника.

     Кредитні  відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах.

     Розрізняють такі форми кредиту:

• Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу;
• Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик;
• Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики;
• Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка);
• Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру;
• Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо;
• Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

     Необхідність  кредитних відносин пов'язана з  об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

     Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту.

     Кредитування  — це кредитний процес, що включає  сукупність механізмів реалізації кредитних  відносин. Юридичною основою системи  кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної із сторін. Одночасно суб'єкти кредитних відносин володіють й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов. 
 
 
 
 

Розділ 3. Підприємство, його визначення та суть

     Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

     Підприємства  можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

     Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

     Підприємство  є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки  в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

     Підприємство  не має у своєму складі інших юридичних  осіб.

     Будь-яке  підприємство як юридична особа визначається за такими ознаками:

     - Організаційна єдність. Підприємство — це відповідним чином організована господарська діяльність із певною структурою управління і визначеними принципами внутрішньої побудови.

     - Відокремлення майна. Будь-яке підприємство має власні верстати, устаткування, машини, технологічні пристрої, матеріали, паливо тощо, якими володіє, розпоряджається і користується у виробничому процесі.

     - Майнова відповідальність. Підприємство несе юридичну та економічну відповідальність за своїми обов'язками перед постачальниками, споживачами і державою.

     - Підприємство має право звертатися до суду від свого імені й у власних інтересах із позовами, вимагати відшкодування своїх збитків, якщо вони заподіяні іншим підприємством, або скасування рішень державних органів влади у разі їх незаконного характеру. 

     В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

     Сутність  підприємства найповніше виявляється в  принципах його діяльності, а саме:

     Як  самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.

     Принцип самоокупності затрат вимагає точного  обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

     Суть  принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й  у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

       Принцип матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

     Усі ці принципи безпосередньо мають  забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві. 

Підприємства  виконують ряд  функцій, основні  з них такі:

• економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;
• соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;
• екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

   Найбільший  вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо.

   За  формами власності можна виділити такі види підприємств:           державні, колективні, приватні, спільні.

    За  характером економічної діяльності  підприємства поділяються на: виробничі,  торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі,  науково-дослідні тощо.

   Відповідно  до господарського обсягу і кількості  його працівників, незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на:      великі, середні та малі.

    В  ефективно діючій економіці завжди  органічно поєднано в оптимальній  кількості малі, середні та великі  підприємства. У сукупності вони  краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.

   Також можна класифікувати підприємства за масштабами:                 масового, серійного та індивідуального  виробництва.

   З точки зору доходності (прибутковості) виділяються:                   

• прибуткові (високорентабельні),
• малоприбуткові (малорентабельні),
• збиткові (нерентабельні) підприємства.

   Будь-яке  підприємство як організаційно-правову  форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.