Характеристика діяльності підприємства

      З погляду неоінституціоналізму, не існує  фіксованого пучка правочинностей і у зв’язку з цим, немає  абсолютних переваг одного виду фірм перед всіма іншими; кожна форма  власності має свій набір трансакційних  витрат, які за певних умов можуть перетворювати її в найефективнішу. 

2.2 Проблема оцінки  трансакційних витрат 

      Як  відомо, сучасна неокласична доктрина базується на двох принципах —  максимізації і конкурентній рівновазі. Можливими обмеженнями конкурентної рівноваги й ефективного розподілу, згідно з економічною теорією, є неподільність благ,  неможливість привласнення всього корисного ефекту, а також провали ринку, серед яких недосконала конкуренція, соціальні витрати, необхідність виробництва суспільних благ або досягнення суспільних пріоритетів (справедливість, рівність і т. п.),  зовнішні ефекти, невизначеність за часом та інформацією, а також ризики.

      Провали ринків і  зовнішні ефекти  (market failures and externalities), зазвичай, вважають найвагомішими  причинами не­можливості досягнення ефективного розподілу ресурсів та благ. Проте існують точки зору, які тлумачать причини недосконалості ринків інакше.

      Одна з таких точок зору — існування специфічних  трансакційних витрат. Скажімо, для К. Ерроу поняття провалів ринків не є чимось абсолютним, оскільки залежить від способу економічної організації (наприклад, у централізованій плановій економіці деякі ринки не можуть діяти за визначенням). Тому Ерроу пропонує оперувати універсальнішим поняттям, яке заважає утворенню або взагалі блокує утворення ринків — трансакційними витратами .

        "В ціновій системі,— пише  Ерроу,— трансакційні витрати  вбивають клин між цінами продавців  і цінами покупців, а тому спричиняють  втрати і шкодять, з точки  зору традиційної економічної  теорії, суспільному добробуту".

        Ерроу вважає, що аналіз трансакційних  витрат у різних умовах і різних економічних системах має стати основною темою досліджень у галузі економіки добробуту, зокрема, теорії розподілу ресурсів. Крім того, проблема трансакційних итрат може мати фундаментальне значення при оцінюванні порівняльних переваг різних економічних систем.

      Як  бачимо, Ерроу прагне звести систему обмежень ефективного розподілу до єдиного теоретичного фундаменту, який можна порівняти за його масштабами з самими принципами теорії економіки добробуту. Саме тому визначення, яке Ерроу дає трансакційним витратам, набуває аксіоматичної універсальної форми. "Під трансакційними витратами,— пише він,— як правило (хоч і не завжди) розуміють витрати експлуатації економічної системи" .

      Вперше  концепцію трансакційних витрат розроблено в працях Дж. Коммонса і Р. Коуза, які сконцентрували увагу економічної теорії на трансакціях. При цьому розуміння трансакційних витрат варіює від вузьких визначень, що пов'язують ці витрати з окремими видами економічної діяльності, до широких, що підкреслюють інституційну природу явища.

      Так, Дж. Джоунс і С Хілл визначають трансакційні витрати як витрати на переговори, моніторинг і виконання угод, які дозволяють сторонам дійти згоди. У. Ніколсон, автор одного з найвідоміших підручників з мікроекономіки, розглядає експліцитні трансакційні витрати у формі плати за послуги посередників та імпліцитні трансакційні витрати у формі витрат пошуку і збору інформації.

      Алчіан  у своїй роботі пише, що трансакційні витрати виникають, оскільки існують проблеми спілкування, обробки інформації, дотримання умов договору, нечіткі визначення прав тощо. Існує й розуміння трансакційних витрат як психологічних витрат прийняття рішень та укладання самої угоди.

      Перераховані  вище підходи прагнуть зв'язати трансакційні витрати з певними діями і затратами, які виникають у процесі укладання угоди. Зовсім

іншу  логіку демонструють представники інституційних шкіл.  Так, С. Чанг розуміє під трансакційними витратами будь-які інституційні витрати, котрі виникають у "будь-якій економіці, яку орга нізовано не за Вальрасом".

        Тому для Чанга моделлю економіки, "перевантаженої" трансакційними витратами, є планова економіка комуністичного типу. Для представників інституційних шкіл "трансакційні витрати є еквівалентом тертя в механічних системах". Наприклад, Я. Корнаі прямо використовує термін "тертя" для опису факторів, які заважають оперативному укладанню угод між економічними агентами.

      Слід  зазначити, що неокласична економічна теорія передбачає існування лише одного виду витрат — виробничих. Тому визнання того, що трансакційні витрати існують, потребує зміни постулатів неокласики.

      Підхід  теорії трансакційних витрат пов'язаний зі зміною неокласичного постулату, згідно з яким витрат на отримання інформації немає, а індивіди

володіють повним обсягом інформації. Найважливішим моментом тут є припущення того, що існують витрати з ідентифікації продавців та цін —

інформаційних витрат. Число продавців і покупців на ринку, ступінь однорідності товару, тривалість їхньої присутності на ринку, географічна протяжність ринку будуть основними факторами, що визначатимуть величину трансакційних витрат.  Модель раціонального вибору при цьому не змінюється, однак у ній з'являється додаткова умова: витрати на пошук додаткової інформації про угоду повинні зрівноважуватися очікуваним граничним доходом від отриманої інформації.

      Наступний крок в аналізі трансакційних  витрат передбачає, що всі трансакційні витрати можна вивести з інформаційних. "Трансакційні витрати так чи інакше пов'язані з витратами отримання інформації про обмін". Зворотне твердження не буде правильним. Співвідношення між трансакцій-ними й інформаційними витратами показано на рис. 2.1.

Рисунок 2.1  - Співвідношення між інформаційними та трансакційними витратами 

      Проте одразу слід зазначити, що поняття інформаційних  витрат займає своє місце в неокласичній доктрині завдяки Дж. Стіглеру. Тому на думку деяких економістів поєднання трансакційних витрат з інформаційними не є коректним.

      Одним з основоположників теорії трансакційних витрат є Р. Коуз. Проте одразу зазначимо, що Коуз прагне відокремити їх від інституційних витрат: "Якщо б мені запропонували зобразити економічну систему, в якій не існує трансакційних витрат, то я б назвав абсолютно комуністичне суспільство... [В ринковій системі] Покупці і продавці мають знаходити один одного; покупці повинні вивчити те, що продавці можуть їм запропонувати, а продавці — що покупці хочуть придбати; обидві сторони мусять вивчити ціни, за якими інша сторона погодиться здійснювати операціїсторони повинні вести переговори, вироблятиконтракти, забезпечувати їх виконання і так далі, Створюватимуться ринки і з'являтимуться спеціалісти — дилери і брокери — для забезпечення процесу обміну. Саме витрати такої діяльності я називаю трансакційними витратами."

      Різноманітність підходів до аналізу трансакційних витрат є об'єктом жорсткої критики. Наприклад, М. Олсон вважає, що на даний момент існує занадто багато "шкіл трансакційних витрат", які досить вільно користуються цим терміном.  Він пише, що багато економістів "змішує в одну купу всі вади ринку під загальною назвою «трансакційні витрати»".

      Основоположником  сучасної "економіки трансакційних  витрат" вважають О. Вільямсона.

      Для пояснення своєї концепції він використовує передумови обмеженої раціональності й опортунізму. Дані передумови необхідні йому для обґрунтування центрального питання теорії трансакційних витрат — "виробляти чи купувати." (Фірма відмовляється від купівлі товару на користь власного виробництва даного товару, коли витрати виробництва є нижчими, ніж витрати купівлі на ринку, і коли фірма не впевнена, що продавець дотримуватиметься умов контракту.)

      Особливе  місце в теорії Вільямсона займає поняття специфіки активів, які важко перепрофілювати на виробництво нового товару, їх використання потребує додаткових гарантій збуту готової продукції. Чим виразнішою є специфіка готової продукції, тим ефективнішою є організація її виробництва всередині фірми, і навпаки, типову продукцію дешевше купувати на відкритому ринку.

      Існує п'ять форм специфіки активів — за розташуванням, за фізичним носієм, за людським капіталом, у формі дискретних інвестицій та у формі

торговельної  марки.

Та, незважаючи на те, що серед різноманітних "шкіл трансакційних витрат" теорія Вільямсона займає завжди почесне центральне місце, її підхід також не вважають вдалим.

      Вільямсон не зміг надати кількісної характеристики поняттю специфіки активів, вельми нечіткими є в його теорії і витрати ринку. Але головна вада концепції Вільямсона — його методологічна основа, тобто припущення. Якщо припущення опортунізму використовують в економічній теорії бодай частково, то припущення обмеженої раціональності суперечить основним припущенням неокласичної теорії.

Вільямсон сам акцентує увагу на несумісності його теорії з неокласичною доктриною. Багато його послідовників сприймають цю несумісність як дану, і навіть не прагнуть знайти місце трансакційним витратам у системі понять і категорій неокласичної школи.

      Відповідно, найвдалішими визначеннями трансакційних витрат є визначення, які використовують поняття права власності  (property right).

      Одне  з них вперше сформулював Д. Ален. Для нього трансакційні витрати — це витрати встановлення і забезпечення права власності. Інспекція, примус, охорона й вимір — всі ці елементи стосуються проблеми захисту прав власності. Якщо право власності є захищеним і його дотримуються в будь-якому випадку, то трансакційні витрати дорівнюють нулеві.

      Якщо  ж виникає потреба захищати або  відвойовувати право власності, виникають і трансакційні витрати. Якщо трансакційні витрати є занадто високими, то право власності ніколи не буде встановлено і його ніколи не дотримуватимуться.

      Однак, актуальнішим для українських реалій є інше визначення, яке ми можемо знайти у Демшеця. Він вважає, що трансакційні витрати — це витра­

ти, які  виникають у результаті передачі права власності. Цей підхід є актуальним для України, особливо якщо зважати на процеси перерозподілу власності, що відбуваються сьогодні. Цікавим є той факт, що таке визначення трансакційних витрат передбачає нульові витрати за функціонування планової державної економіки, коли вся економіка країни є однією великою фірмою.

      Чому  ж виникають трансакційні витрати? В рамках теорії немає одностайності щодо пояснення природи трансакційних витрат. Відомо, принаймні три варіанти пояснення того, звідки і чому при виконанні угоди виникають трансакційні витрати: підхід теорії трансакційних витрат, підхід теорії суспільного вибору і підхід теорії угод.

      Теорія  трансакційних витрат висуває на передній план те, що ринок інформації погано розвинений, а цінові сигнали  спотворені внаслідок високої монополізації ринку і структурних диспропорцій. Теорія суспільного вибору акцентує на незавершеності формування ринку, на розмірах національного ринку і великій кількості його учасників.

        Теорія угод пояснює високий рівень трансакційних витрат нестабільністю співвідношень різних угод і їх фрагментацією.  Як бачимо, будь-який підхід можна застосувати для пояснення того, що трансакційні витрати виникають при економічній діяльності в Україні. Ми можемо говорити як про поганий стан розвитку інформаційного ринку, так і про незавершеність формування ринків в Україні.

      Трансакційні витрати є значними як за великої, так і за малої кількості учасників обміну. За умови обмеженості кола потенційних учасників угоди зростає їхня взаємна залежність у прийнятті рішень, а передбачені для обміну права перетворюються у специфічний актив.

      Специфічні  активи важко продати або знайти для них альтернативне використання.  Володіння специфічними активами створює стимули для опортуністичної поведінки. Отже, трансакційні витрати є високими у двох випадках: коли важко знайти заміну учасникам угоди (їх кількість є обмеженою) і коли учасників угоди є багато (рис. 2.2).