Отчет по практике в СГПП “Дорошів”

В нашому випадку він досягає 0,33 і має негативну тенденцію.

Фінансова стійкість є  важливою передумовою успішного  ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб’єкта, є його візитною карткою. Тому підприємству необхідно постійно дбати про фінансову стійкість, вживати заходів для її зміцнення.

Слід зазначити, що досягається  фінансова стійкість налагодженням  ритмічної й ефективної роботи підприємства, завдяки вмілому управлінню виробничими  фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють: розроблення економічно обгрунтованого бізнес-плану і його невід’ємної складової — фінансового плану; контроль і аналіз виконання бізнес-плану, зокрема фінансового плану; вжиття конкретних заходів щодо фінансово-господарської стабілізації.

У контексті фінансової стійкості  фінансовому плануванню має відводитися  особлива роль, оскільки воно пов’язане з ресурсним чинником — формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув’язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стійкості підприємства.

Щоб досягти поставленої мети, підприємству необхідно: визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності; оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення. визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства;

• розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників;
• контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану.

У процесі розроблення  фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати:

• доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання;
• потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання;
• джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень;
• величину і напрями використання коштів соціального спрямування;
• баланс активів і пасивів на кінець планового періоду.

На першому етапі необхідно  розробити план доходів, витрат і  прибутку з тим, щоб упевнитися в  економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого  прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися  у напрямах діяльності.

На другому етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові  передумови виконання прогнозованих  обсягів діяльності. Для цього  доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу  в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів — з другого. Слід зауважити, що структура джерел має  бути не довільною, а такою, що забезпечить  підприємству платоспроможність, кредитоспроможність  і ліквідність поточних зобов’язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов’язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив.

На третьому етапі необхідно  визначити джерела фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об’єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів.

Четвертий етап пов’язаний із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити успішне виконання показників бізнес-плану і фінансового плану зокрема, необхідно приділити належну увагу персоналу підприємства, його соціальному захисту, оскільки матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політики підприємства великою мірою залежить прогрес на підприємстві, трудова дисципліна і кадрова стабільність. Тому підприємству доцільно виробити систему матеріального заохочення, поєднати її з результатами праці та кінцевими фінансовими результатами підприємства, визначити джерела фінансування, скласти кошторис та забезпечити прозорість і гласність використання коштів.

На завершальному етапі  необхідно скласти прогнозний баланс активів і пасивів підприємства на кінець планового періоду, визначити  структурні зміни, які відбудуться  за умов виконання фінансового плану, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства, розрахувати очікувані  показники, за якими оцінюється фінансова  стабільність, пронести їх порівняльний аналіз за останні 3 — 5 періодів, з тим щоб запобігти можливому погіршенню фінансового стану підприємства.

Із сказаного випливає, що кожний етап потребує певних економічно обґрунтованих розрахунків. Слід зазначити, що комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб’єкта господарювання шляхом максимального використання внутрішніх важелів ресурсного забезпечення кругообігу виробничих фондів, підвищення фондовіддачі і рентабельності активів, забезпечення високої ліквідності боргових зобов’язань

Підвищення ефективності діяльності підприємства можливе за рахунок прискорення обертання ресурсів і скорочення періоду їх обороту.

Збільшення числа обертів  можливе шляхом скорочення періоду  виробництва або скорочення періоду  обігу.

Скорочення періоду виробництва  потребує вдосконалення технології, модернізації і автоматизації виробництва. Показники стану основних фондів показали, що зростає їх зношеність, відповідно зменшується придатність, процеси оновлення і вибуття відбуваються все повільніше.

Показники ефективності використання показали низьку рентабельність основних фондів, проте спостерігається певне підвищення фондовіддачі у підсумку за три роки на 121%.

За результатами аналізу  підприємству необхідно підрахувати  резерви підвищення фондовіддачі та збільшення наданих послуг.

Підвищення фондовіддачі можливо за рахунок:

• збільшення продуктивності обладнання;
• збільшення активної частини основних виробничих фондів; 
• зниження вартості одиниці обладнання;            
• збільшення продуктивності праці робітника;
• збільшення амортизації основних фондів.

Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:

• збільшення екстенсивного завантаження;
• підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне  завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним  фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності, практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів  екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а  підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату пов’язане зі значними інвестиціями, проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з  дискретним виробництвом кількість  невикористовуваного протягом доби устаткування нерідко сягає 15% – 20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10% – 15% робочого часу.

Це спричиняється:

• неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць;
• незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування;
• браком робітників тих чи інших професій;
• перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Значному поліпшенню екстенсивного  завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного  устаткування та організація завдяки  цьому повноцінної двозмінної роботи.

Вирішальне значення для  підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого  та технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно  високого технічного рівня виробництва  на підприємствах треба щорічно  замінювати 4% – 6% і модернізувати 6% – 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання  робіт або надання виробничих послуг.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах  можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації  виробництва, що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування.

Досить істотні резерви  ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів можна  реалізувати з допомогою освоєння у стислі терміни проектних показників, уведення в дію нових технологічних  агрегатів, ліній, устаткування.

Скорочення періоду обігу потребує більш ефективного і раціонального використання ресурсів, прискорення документооброту і розрахунків.

Чим швидше обертаються ресурси  підприємства, тим менший обсяг їх потрвібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективніше діяльність підприємства.

На основі проведеного  аналізу дебіторської і кредиторської  заборгованості СГПП “Дорошів”, можна внести наступні пропозиції щодо зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни.

Перш за все підприємству необхідно розробити комплекс заходів  щодо посилення контролю за здійсненням  розрахунково-платіжних операцій. Зокрема, посилити контроль за платіжною дисципліною  з метою зниження кредиторської і дебіторської заборгованості та покращення розрахункової ситуації, що складається.

Для зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості на підприємстві, з метою покращення фінансового стану підприємства та підвищення його платоспроможності  необхідно мобілізувати грошові  оборотні активи та вжити заходи адміністративного  та загальногосподарського характеру  щодо до неакуратних покупців, посилити контроль за платіжною дисципліною  на підприємстві, забезпечити строгий  контроль за дотриманням договірних зобов’язань та дотриманням фінансової дисципліни. Крім того, доцільно впровадити на підприємстві засоби обчислювальної техніки, ПЕОМ, АРМ бухгалтера, які сприяють автоматизації процесів щодо відбору платежів строк сплати яких настав або настає найближчим часом.

Проведені розрахунки та аналіз грошових потоків свідчить, що рух  грошових потоків впливає на платоспроможність підприємства, і зв’язок між даними показниками є міцний. Адже за умови надмірного відтоку грошових коштів порівняно з їх отриманням, на підприємстві виникає дефіцитний грошовий потік, як на підприємстві, що аналізується, це автоматично зменшує суму грошових коштів на рахунках (найліквідніші активи підприємства), відтак знижується рівень платоспроможності підприємства. Якщо така тенденція зберігається довгий час — підприємство може стати банкрутом.

Як бачимо, з проведеного вище аналізу СГПП “Дорошів” за останні роки є платоспроможним, проте з нестійким фінансовим станом, оскільки значення показників стійкості не відповідають оптимальним. Проте хочеться звернути увагу на те, що показники фінансового стану є низькими і не відповідають значенням нормальної діяльності у зв’язку із фінансовою кризою, що розпочалась у 2008 році. Тобто, враховуючи це, можна з впевненістю сказати, що дане підприємство не є в кризовому стані.