Інтелектуальна еліта сучасного суспільства особливості формування та діяльнісний потенціал

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА  
 
 
 

Михайльова  Катерина Геннадіївна 
 
 
 

УДК 316.343-058.237 (043.3) 
 
 
 
 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА  ЕЛІТА СУЧАСНОГО  СУСПІЛЬСТВА: ОСОБЛИВОСТІ  ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСНИЙ  ПОТЕНЦІАЛ 
 
 
 

Спеціальність 22.00.01 – теорія та історія соціології 
 
 
 
 
 
 

Автореферат

дисертації  на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук 
 
 
 
 
 
 
 

Харків  – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота  виконана в Харківському гуманітарному  університеті «Народна   українська академія», Міністерство освіти і науки України 

Науковий  консультант:   доктор історичних наук, професор

Астахова  Валентина Іларіонівна,

Харківський гуманітарний університет 

«Народна  українська академія», ректор

Офіційні  опоненти:  доктор соціологічних наук, професор

Герасіна Людмила Миколаївна,

Національна  юридична   академія   України   імені  Ярослава Мудрого, професор кафедри  соціології та політології

 

доктор  історичних наук, професор

Городяненко Віктор Георгійович,

Дніпропетровський національний університет,  завідувач кафедри теорії та історії соціології 

доктор  соціологічних наук, професор

Пилипенко Валерій Євгенович,

Інститут  соціології НАН України, головний      науковий співробітник 
 
 

      Захист  відбудеться «___» ____________ 2008 року о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському      національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків,     пл. Свободи, 4, ауд. 2-49. 
 

      З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою:     61077, м. Харків, пл. Свободи, 4. 
 

      Автореферат розісланий «___» ____________ 2008 року 
 
 

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради       І. І. Шеремет 

 

      ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ 

     Актуальність теми. Сучасні суспільства переживають складні трансформаційні процеси, пов’язані з новим етапом розвитку цивілізації. Соціологи у зв’язку з цим свідчать про п’ять основних принципів, що визначають своєрідність «сучасності»: індивідуалізм, диференціацію, раціональність (з її апофеозом розуму), економізм та експансивність. Ці принципи відображають можливості й обмеження особистості в сучасному світі та окреслюють контури середовища, яке висуває особливі вимоги до індивіда і має форму виклику. Одним із найважливіших проявів цього виклику, що безпосередньо стосується всіх соціальних суб’єктів, є інтелектуалізація.

     Дана  тенденція детермінує зростання  можливостей використання творчого потенціалу особистості. Разом із тим, інтелектуалізація суспільного  розвитку виводить на перший план нові соціальні сили, що має принципове значення для сучасних суспільств.

     Зазначені тенденції зародились у другій половині ХХ століття і сьогодні стають чинниками, стимулюючими активізацію пошуків  відповідей на поставлені світовим розвитком питання. Завдяки цьому сучасні процеси трансформацій приводять до посилення позицій постіндустріального суспільства, в якому провідне місце належить інформації і знанням. Уже сьогодні інформаційний ресурс і знання стають провідними в життєвих стратегіях і соціальних практиках соціальних суб’єктів.

     Однак, кажучи про такого роду ресурси, необхідно  звернути увагу не тільки на їх можливості задовольняти соціальні та індивідуальні  потреби. Питання максимального  виграшу для особистості, суспільства і держави лежить сьогодні     в площині джерела продукування знань – інтелекту. Такий підхід обумовлює перехід на новий рівень розуміння сучасної соціокультурної динаміки.

           У такому контексті, на думку П. Сорокіна, немає потреби  говорити про те, що інтелект є найбільш важливою умовою існування, виживання й успіху як індивіда, так і соціальної групи.

     Значущість  інтелектуальних ресурсів зростає  і на макро-, і на мезо-, і на мікрорівні соціального простору. Так, інтелект розглядається сьогодні і як чинник конкуренції в умовах глобалізації, і як чинник посилення та захисту національних інтересів, перш за все у сфері інтелектуального потенціалу, і як новий принципово значущий ресурс сучасної робочої сили тощо. Взагалі нова матриця сучасного світу, розширення можливостей соціальних суб’єктів актуалізують питання переосмислення вигід та ризиків, які несе інтелект як один із ключових ресурсів сучасного суспільства.

     Інтелектуальні  ресурси особистості і суспільства  стають сьогодні як засобом адаптації  до соціальних умов, що змінюються, так і засобом їх розвитку. Адже        в постіндустріальному суспільстві, де домінують нові технології і канали комунікації, формуються нові принципи соціальної взаємодії, зростають вимоги до соціальних суб’єктів, до їх рівня відповідальності за ухвалювані рішення, які,          у свою чергу, ускладнюються.

     Природним є й те, що не всі соціальні  суб’єкти однаково володіють найбільш затребуваними в суспільстві  нового типу ресурсами, що конструює  ще одну            з сучасних ліній соціальної нерівності. Даний факт стає наслідком дії як чинників, пов’язаних із самою особистістю або групою (задатків, мотивації, характеру діяльності тощо), так і тих, які детерміновані об’єктивними умовами їх життєдіяльності. Через це особливий інтерес становлять ті групи, в яких максимально сконцентровано інтелектуальні та знаннєві ресурси і які, більш того, не просто володіють ними, а й самі їх виробляють, орієнтуючись при цьому на «вигоди» соціального характеру. У даному випадку йдеться про інтелектуальну еліту, яка існує в будь-якому суспільстві, визначає його потенціал і, відповідно, місце у світовій спільноті.

     Сьогодні  ця група розглядається як така, яка через зміну ключових характеристик  суспільства займає визначальне  місце в його життєдіяльності. Саме дана група володіє потенціалом пошуку ефективних шляхів адаптації до трансформацій, що відбуваються, і адекватного позиціонування себе в матриці цивілізаційних змін, що формується. З розвитком цієї групи пов’язуються різнорівневі рішеннявід особистісного до соцієтального – які мають принципове значення в сучасному світі, оскільки саме вони визначають успішність суспільств  у цілому і особистості в них.

     Однак дана група займає неоднозначне становище  в системі соціальної стратифікації  і соціальної взаємодії в цілому. Це визначається ситуативним контекстом її взаємодії з іншими соціальними суб’єктами, що зумовлює їх взаємну орієнтацію в соціальному полі. Міра орієнтованості на інших дозволяє нам, услід за такими вченими, як І. Гофман, Е. Гідденс, М. Хайдеггер, говорити про факти присутності, співприсутності та соціальної інтеграції інтелектуальної еліти             в сучасному суспільстві. У даному аспекті важливим вбачається вивчення специфіки позиціонування інтелектуальної еліти в даному полі.

     Розгляд ролі інтелектуальної еліти вимагає  аналізу і розуміння особливостей її формування. У зв’язку з цим  інтересу набувають дослідження соціального інституту освіти. Даний інститут завжди розглядався як такий, що має особливе значення для особистості, суспільства і держави. Разом із тим, сама освіта набула сьогодні ряд нових рис і характеристик, які виявилися як відповідь на вимоги соціального середовища постіндустріального суспільства, що змінюються. Освітній рівень підготовки населення розглядається сьогодні дослідниками як одна з характеристик «якості населення», яка, у свою чергу, визначає загальний потенціал суспільства. Особливої значущості в його структурі у зв’язку з актуалізацією ресурсів знання та інтелекту набуває інтелектуальний потенціал. Значною мірою можна говорити про те, що він стає критерієм позиціонування країн у загальній матриці світу.

     Для України зазначене коло питань має особливе значення, оскільки в умовах трансформаційних змін сучасного українського соціального простору проблеми формування інтелектуальної еліти і розвитку інтелектуального потенціалу суспільства значно загострюються. Сьогодні ми спостерігаємо дефіцит інтелекту   в різних сферах суспільного життя, його низьку затребуваність.

     Поряд із цим, концептуальні розробки щодо інтелектуальної еліти мають несистемний, нарізний характер, що обмежує пошук наукових та практичних рішень шляхів розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства.

     Рівень  наукової розробленості  проблеми. Процеси, що відбуваються в сучасному світі, які ми зазначили вище, розглядалися багатьма вченими. Наприклад, питанням формування нових рис сучасних суспільств присвячені роботи У. Бека,  
Д. Белла, П. Бергера, З. Бжезінського, І. Валлерстайна, Т. Веблена, Е. Гідденса,  
Дж. Гелбрейта, П. Друкера, Г. Кана, М. Кастельса, А. Мартінеллі, М. Платнера,  
К. Поланьї, К. Субірі, Г. Терборна, О. Тоффлера, А. Турена, Ж. Фурастьє, П. Штомпки та інших. Саме цими вченими були запропоновані схеми принципових соціальних перетворень у суспільствах, що ведуть до зміни їх типу, які спираються на відмінності  
в ключових інститутах і чинниках розвитку соціальних систем.

     У рамках цього напряму досліджень важливим вбачається акцентування уваги на нових рушійних силах життєдіяльності сучасних суспільств – знаннях, інформації, інтелекті, які визначають не тільки особливості цих суспільств,             а й потенціал їх розвитку. У даному випадку особливий інтерес становлять саме інтелектуальні процеси в соціумі. Їх вивчали Д. Белл, Ж. Еллюль, Г. Кан,  
І. Лакатос, Дж. Нейсбіт, О. Тоффлер, Ж. Фурастьє та ін. Слід зазначити, що дослідження інтелектуальних процесів у суспільстві тривалий час здійснювалося   в руслі соціології знання (П. Бергер, Е. Дюркгейм, Ф. Знанецький, Н. Луман,          Р. Мертон, К. Маннгейм, П. Сорокін, М. Шелер, В. Штарк та ін.).

     Нові  рушійні сили постіндустріальних суспільств визначаються як такі лише в системі різних ресурсів, які мають (або можуть мати) у своєму розпорядженні соціальні суб’єкти і на основі яких формуються різного роду капітали. Значний доробок у їх вивчення, а також у вивчення ролі інтелектуальних ресурсів зробили Б. Барбер, П. Бурдьє, Д. Граскі, К. Девіс, У. Мур, Т. Парсонс, І. Селені, Д. Трейман, П. Штомпка та інші вчені, визначивши основи вивчення суспільств з погляду накопичуваних у них ресурсів і ролі різних соціальних інститутів у їх формуванні.

     Однією  з ознак нового типу суспільства, що є наслідком перерозподілу місця  
і ролі різних ресурсів і соціальних інститутів у ньому, є зміни в соціальній структурі соціуму. У контексті даного напряму можна виділити дуже важливий сектор наукового знання, що пов’язаний з такими перетвореннями, які визначаються володінням ключовими ресурсами і виводять на лідируючі позиції в соціальній структурі ті або інші групи. Перш за все, це концепції меритократії та технократії. Ці концепції звертають особливу увагу на новий стан суспільства і нові групи в ньому, чия роль значно змінюється в нових умовах суспільного розвитку. Досить часто як такі розглядаються елітні групи. Їх вивченням активно займались: Г. Моска, В. Парето, які заклали основи елітистського аналізу; К. Фон Бейме, М. Бердяєв, Дж. Бернхем,  
Ла Валет,  А. Гелен, Р. Дарендорф, Р. Міхельс, В. Ропке, К. Цу Сольмс, Г. Шредер  
та інші, що розвинули ідеї елітизму в рамках макіавеллістського і ціннісного підходів;  
Р. Арон, В. Гаттсмен, Е. Гольтманн, Р. Даль, С. Келлер, Г. Лассуел, С. Нейдел, Д. Рісмен,  
Л. Уорнер, О. Штаммер та інші, що розробляли концепції плюралізму еліт; П. Бахрах, Т. Дай, П. Дрейцель, Л. Зіглер, М. Йодл, С. Ліпсет, Ф. Нашольд, Д. Хіглі, Е. Етціоні-Халеві та інші, що працювали в рамках теорії демократичного елітизму та елітарної демократії.