Фінансова діяльність страхової організації

а) "Не втручатися" - ця форма реагування передбачається у тих випадках, коли розмір відхилень значно нижчий за встановлений критичний критерій;

б)  "ліквідувати    відхилення"  -  така  система дій  передбачає розробку  заходів  щодо  забезпечення  виконання  нормативних  або  планових  показників;

в)  "змінити  систему  нормативних  або  планових  показників"  - така  система дій  застосовується у  тих  випадках, коли  виконання  встановлених  нормативних  або  планових  показників  нереальне;

- вияв резервів нормалізації діяльності й підвищення її ефективності.

Процес  реалізації  цього  принципу  пов'язаний  із  використанням алгоритму  "ліквідувати  відхилення";

- обґрунтування пропозицій щодо зміни окремих цільових нормативів і показників.

Організація  контролю має  ґрунтуватися на  засадах  побудови  системи  моніторингу  за  повнотою досягнення  цілей  стратегії  управління страховою  організацією. Основною метою розробки  системи моніторингу є своєчасне  виявлення  відхилень  фактичних  показників  від  передбачуваних, виявлення  причин, які  генерують  ці  відхилення  і  розробка пропозицій щодо  коригування  окремих  напрямів  управління  з  метою нормалізації  показників.

Проведені  дослідження дають  змогу  зробити  висновок, що  організація  управління  фінансовою  стійкістю у  страхових  організаціях допоможе  зміцнити  рівень  їхнього  фінансового  стану, створити  ефективне  підґрунтя для  системи  заходів  антикризової  політики управління   страховиком у  складних  умовах  періоду  ринкової  трансформації  економічного  механізму  України.

ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО  СТАНУ СТРАХОВОЇ  ОРГАНІЗАЦІЇ

2. 1. Джерела  формування  прибутків.

Основними    складниками  фінансів  страховика  являються  активи. До  них  відносяться  основні  кошти, обігові  кошти, інвестиції, нематеріальні  активи, акціонерний  капітал, капітальні  витрати, текучі витрати, прибуток.

Грошовий оборот  страховика  включає  в  себе  два  відносно  самостійних  грошових  потоків, обіг  коштів, забезпечуючий  страховий  захист і  обіг  коштів, зв'язаний з  організацією  страхової  справи. При  цьому перший  потік  проходить  два  етапи: на  першому  етапі  формуються  і розподіляється  фонд  страхових  резервів; на другому  етапі  частина коштів  страхових  резервів  інвестується  з  метою  отримання  прибутку.

“Страхова  організація  може  мати доходи  від  страхових  операцій, доходи  від  інвестиційної діяльності, а  також  і  другі  нестрахові доходи.”[1]

Доходи  від  страхових  операцій формуються  на  основі  страхових  премій, які  отримує  страховик. Вона  представляє  собою  ціну  продажі  страхової  послуги. Основою  обчислення  страхової  премії  являється страховий  тариф. Жорстке  цільове  розходування  страхових  премій дає можливість  забезпечити  формування  страхових  резервів, запасних  фондів  в  достатніх  розмірах.

Крім  цього  згідно  Закону  України  "Про  страхування"  в  склад доходів  від  проведення  страхування  включаються:

І)  зароблені  страхові  премії  по договорах  страхування  і  перестрахування;

2)  комісійні  премії  за  перестрахування;

3)  частка  від  страхових  сум  і  страхових  відхилень, заплаченими перестраховщиками;

4)  повернення  суми  із  централізованих  страхових резервних фондів;

5)  повернення  суми  технічних  резервів.

Валовим  доходом  страховика  від  страхової  діяльності  рахується сума  отриманих  (нарахованих)  на  протязі  звітного  періоду  (наприклад, календарного  року)  валових  внесків  по  договорам  страхування  і, за вирахуванням  суми  внесків, переданих  в  перестрахування, суми  повернених  страхувальникам  і  премій, одержаних  від  філіалів  не  маючих статусу  юридичної  особи. Доходи  від  інвестиційної діяльності  можуть бути  використані  як  на  компенсацію  збитків  від  страхових  операцій, так  і  на  розвиток  страхової  справи, в  інвестиційних  цілях. Таким чином  підтримується  нормальна  рентабельність  діяльності  страховика при низькій  ціні  на  страхову  послугу. Крім  страхових  премій  і  доходів  від  інвестиційної діяльності, страхова  організація  може  мати також  доходи  від  надання  різного  роду  послуг, зв'язаних  перш  за  все з агентуванням  Інших  страховиків, з  проведенням  робіт  по  риск — менеджменту, з  консультаціями  і  т. д.

Витрати  страховика  формуються  в  процесі  розприділення  страхового  фонду   і  назначаються  на  погашення  зобов'язань  перед    страховником  і  фінансуванням діяльності  страхової  діяльності. В  зв'язку  з цим  в  страховій  справі  прийнята  наступна  класифікація  витрат: витрати на  виплату  страхових  відшкодувань  і  страхових  сум; відчислення  в  запасні  фонди  і  резерви  внесків, відрахування  в  технічні  резерви, відмінні  від  резервів  незароблених  премій, у  випадках  і  на умовах, передбачених  актами  чинного  законодавства, витрати  на  ведення  страхування  та  інші  витрати. Разом  всі  ці  витрати  представляють  собою  собівартість  страхових  операцій.

Собівартість  у  страховій  справі  -  явище  особливе, яке  має  свою специфіку  в  порівнянні  з  іншими  галузями  економіки. Обіг  коштів  страхової  організації  має  ризиковий характер. Страховик, беручи  на  себе  страхову  відповідальність  по  даному  договору, тільки  приблизно  знає, в  яку  суму  йому  обійдеться  надання тієї  чи  Іншої  страхової  послуги.

Витрати  на  ведення  справи  страхової  розділяються  на  аквізіценні, інкасові, ліквідаційні   і  управлінські.

Прибуток  страхової  організації  являється  основною  метою. Однак, страховик  не  може  прагнути до  одержання  великого  прибутку  від страхових  операцій, оскільки  цим  би  порушився  принцип  еквівалентності  взаємовідношення  страховика  і  страховщика.

Фінансовий  результат  страхових  операцій  страховика  визначається шляхом різниці  його  фактичних доходів  і  витрат. При  підведенні підсумків  господарської  діяльності  страховика фінансовий результат визначають  за рік.

Фінансовий  результат  включає  два  елемента: прибуток  (збиток) страховика  і  приріст  (або  відтік)  резерву  внесків.

Прибуток  від  страхових  операцій  представляє  собою різницю між ціною  поданих  страхових  послуг  і   їх  собівартістю.

Фактичний  прибуток  від  страхових  операцій  включає:

І)  прибуток  у  тарифах;

2)  економію  з  витрат  на  ведення  страхової  справи;

3)  економію  на управлінських  витратах, яка  є  тоді  коли  їхні темпи  зростання  відстають  від  темпів  зростання  страхових  платежів.

Показником рівня доходності, який  визначається  як  відношення річної  суми  прибутку  до  річної  суми  премій  по  будь-якому  виду  страхування  або  страхових  операцій в  цілому, називається  рентабельністю    страхових  операцій.

Рівень  рентабельності  показує, який  прибуток  отримує  страховик  з  кожної  гривні  страхових  платежів. Цей  показник  ув'язує  розмір прибутку  як  джерела  фінансових  ресурсів  з  обсягом робіт  із  формування страхового  фонду.

2.      2. Управління  ризиками у  фінансовій діяльності страхових  організацій.

Управління  ризиком  визначається  як  ціленаправлений  пошук  і організацію роботи  по  зниженню  ступеня  ризику, одержанню  і  збільшенню доходу.

Процес  управління ризиком можна  розділити на  такі  етапи:

-  ідентифікація  підтвердженого  ризику;

-  оцінка ризиків;

-  вибір  методів  управління  ризиком  і  застосування  їх.

Рішення  задачі  ідентифікації  ризику  розбивається  на дві  частини:

І)  виявлення  ризику, тобто  виявлення  того, що  підлягає  небезпеки, ризику. Застосовуються  наступні  методики: організаційна  схема, бухгалтерські  і   інші  звіти, схеми  потоків, аналіз  "вхід-вихід";

2)  ідентифікація  діючих  причин  і  ризиків, проводячих  до  подібного  результату. Застосовуються  методики:

- контрольні  списки, при  розборці  яких  необхідно  обстежити об'єкт, оскільки  тільки  на  місці  можна  провірити  виконання  стандартів  технічного  обслуговування  і  зберігання  будівель;

-  аналіз  подій, які  можуть  визвати  проблеми  в  бізнесі.

Оцінка  ризику  -  це  визначення  кількісним  або  якісним  способом ступені  ризику. На  цьому  етапі  оцінюється  можливість  збитків  від конкретного  ризику  і  аналізується  або  розраховується  відповідний розмір  збитку.

Розрізняють  якісну  і  кількісну  оцінку  ризику  і  “відносну  оцінку ризику”[1]  на  основі  аналізу  фінансового  стану  підприємства.

При  якісній оцінці  визначають  можливі  види  ризику, а  також  фактори, впливаючі  на  рівень  ризику  при  виконанні  відповідного  виду діяльності. Завжди, якісний  аналіз  підприємницького  ризику  приводять на  стадії  розробки  бізнес-плану.

Серед  підходів  до  кількісної  оцінки  ризику  виділяють  наступні: статистичний метод  оцінки, метод  експертних  оцінок, використання аналогів.

Відносна  оцінка  ризику  на  основі  аналізу  фінансового  стану підприємства  -  один  із  самих  доступних  в  даний  час  методів  ризику для  підприємницьких  структур. Фінансовий  стан  фірми  -  це  комплексне поняття, характеризуючи  системою  абсолютних  і  відносних  показників, відображаючи  розміщення  і  використання  фінансових  ресурсів  підприємства. Аналіз  даних  показників  дозволяє  оцінити  фінансову  стійкість  фірми, яка  в  свою чергу  являється  критерієм  оцінки  ризику. Залежність  між  фінансовою  стійкістю  підприємства  і  ризиком  прямопропорційна: як  тільки  підприємство  становиться  фінансово  нестійким  -  виникає  ризик  банкрутства. Аналіз  фінансового  стану  підприємства  являється  одним  із  елементів  попередження  банкрутства на  самих  ранніх  стадіях.

Вибір  методів  управління  ризиком  і   їх  застосування  проводиться на даних  оцінки  ризику. Серед  способів  управління  ризиками  виділяють дві  групи  -  організаційно-технічні   і  фінансово-договірні  способи.

До  організаційно-технічних  відносяться  способи  уникнення  ризиків  і  способи  зменшення  ризиків. Спосіб  уникнення ризиків  заключається  в  обмеженні  збитку.

Способи  зменшення  ризиків  націлені  на  зменшення  або  неймовірності  збитків. З  цією  метою  використовують  такі  методи:

-  організаційні  способи  (розділення, об'єднання, диверсифікація);

- технічні  способи;

-  навчання  і  тренування  персоналу;

-  комбінований  спосіб.

Розділення  ризиків, як  правило, здійснюється  за  рахунок  розділення  активів  підприємства. Активи  можуть  бути  розділені  шляхом: фізичного  розділення  самих активів, розділення  активів  по  вартості. При  об'єднанні  ризику  можливий ризик  ділиться між декількома суб'єктами  економіки.

Диверсифікація - спосіб розділення активів (інвестицій) з послідуючим об'єднанням ризиків. Метод деверсифікації позволяє знизити виробничі, комерційні і інвестиційні ризики.

Технічні  способи  включають  процедурні  способи  і  технічні.

Процедурні  способи  можуть  включати: планування  і  підготовку дублюючих  виробничих  потужностей, планування  міроприємств  на  випадок  аварії, ліквідацію  слабких  структурних  місць. Необхідність  навчання  і  тренування  персоналу  обумовлена  тим, що  людський фактор нерідко  повинен  появі  ризикових  ситуацій.

При  комбінованому  способі  здійснюється  комплексне  одночасне використання  всіх  або  частки  із  перелічених  вище  способів. Складається  план  міроприємств, відповідний  часу  реалізації діяльності або  конкретного  проекту.

Друга  група  способів  управління  ризиками  визначається  як  фінансово-договірні  способи. Вони  включають: способи  самостійного  протиріччя  ризику, способи  передачі  ризику, страхування  ризиків.

Способи  самостійного  протиріччя  ризику  заключаються у  фінансуванні  збитків  за рахунок  своїх  коштів. До  таких  способів  відносяться: здійснення  спеціального  внутрішнього  фонду, організація  галузевої страхової  компанії, фінансування  ризику  із  текучого  бюджету.

Передача ризику  здійснюється  укладенням контрактів  таких  типів: будівельних  (всі  ризики, зв'язані  з  будівництвом, бере  на  себе будівельна  фірма), орендних; контрактів  на  збереження  і  перевезення вантажів; контрактів  продажі, обслуговування, забезпечення; договорів факторингу; біржових  договорів.

Страхування  ризиків  відносяться до  методу  передачі  ризику  з допомогою  заключення  контракту  і  найбільше  близько  відповідає  ідеальним умовам.  Для  організації  процесу  менеджменту  ризиків  здійснюється  повний управлінський  цикл, який  включає  шість  етапів: визначення  цілі, ідентифікація  (виявлення) ризику, оцінка  ризику, вибір  метода управління  ризиком, застосування  вибраного  метода, оцінка результатів.

На  етапі  оцінки  результатів  аналізується  ступінь  досягнення поставленої  цілі   і  виясняється  кутність  відхилення, а  також  пропонується  корекція  цілі   і  повторення  циклу управління.