Аналіз використання земельних ресурсів підприємства (на матеріалах СВК "Україна" Зміївського району Харківської області)

Зараз   колективні   сільськогосподарські   підприємства  реструктуризовані  в  нові агроформування ринкового типу – селянські (фермерські) господарства, господарські товариства, приватні підприємства, виробничі сільськогосподарські кооперативи.

В. А. Романова [11] зазначає, що для досягнення необхідного рівня  ефективності   використання   сільськогосподарських   земель   в   умовах   подальшого реформування земельних відносин необхідно забезпечити  господарське самовизначення селян  з формою господарювання за умови  пріоритетного збереження цілісності земельних і майнових комплексів реформованих господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на основі оренди.

Як  вказує  В. Г.  Андрійчук [12],   підприємства   і  ринкова  економіка  в  цілому можуть   динамічно   розвиватися   за   умови   факторної   мобільності.   Вона   характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції – ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Проте, слід зазначити, що один з головних виробничих ресурсів у  сільському господарстві – землю  – не можна ототожнювати з основними  засобами  в  інших  галузях  національної  економіки.  А. Г. Мартин [13]  вказує,  що,  крім постійності  місцезнаходження, земля характеризується незамінністю та просторовою  обмеженістю.  Тобто  сільськогосподарське  підприємство змушене користуватися лише тими земельними ділянками, які становлять його просторовий базис. Крім того, використання земельних ресурсів з  огляду на можливість отримання максимального  прибутку тільки у короткостроковій перспективі призведе до суттєвого погіршення якісних показників ґрунтів.

Як зазначає М. В. Зубець [14], господарські структури формуються на приватній власності на землю  та майно у поєднанні з індивідуальними, сімейними і колективними   формами   організації   виробництва.   Аналіз   ефективності   використання земельних ресурсів різними господарськими формуваннями показав, що результат  перебуває у прямій залежності від  ставлення до землі, до її удобрення. Система земельних відносин, що сформувалася в нашій країні на виключній державній  власності на землю, не сприяла зацікавленості у запобіганні процесам деградації родючості ґрунтів.

Одним із важливих чинників формування і раціонального використання земельно-ресурсного   потенціалу   сільськогосподарського   виробництва,   вважає В. М. Трегобчук [15], є дотримання оптимальної структури посівних площ. Така структура повинна передбачати не лише певний набір різних культур, їх співвідношення та чергування, а й враховувати особливості ґрунтів, природно-кліматичні умови господарювання.   Незважаючи   на   перманентні   застереження   як   у  науковій літературі, так і в регламентаційних правових актах щодо збереження у процесі реструктуризації колективних господарств освоєних у минулому сівозмін, певна трансформація їх все ж неминуча.

Використання  ресурсного  потенціалу  нерозривно  пов’язане  з використанням  землі,  що  зумовлює  посилення  антропогенного навантаження  на  неї,  активізацію  деградаційних  процесів,  зменшення  родючості  ґрунтів,  а  це,  як значає В.Є. Тітова [16] спричиняє  зниження  ефективності  використання земельних ресурсів.

Ефективне використання земельних  ресурсів має винятково важливе  значення для сталого розвитку аграрного  сектора України. О.Ю.Єрмаков  та А.В. Кравченко [17] говорять про те, що цьому має бути підпорядковане реформування земельних відносин, на основі якого здійснено перехід до різних форм власності на землю, запроваджено платне землекористування тощо. Проте в державі поки що не вирішено проблему забезпечення раціонального та екологобезпечного використання земельних ресурсів. Протягом останніх років значно зменшилась кількість внесення мінеральних та органічних добрив, що негативно впливає на якість ґрунтів, а зрештою, на ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств.

 Проблема ефективного  використання земель сільськогосподарського  призначення в Україні дедалі  більше ускладнюється. Сьогодні  це має різні аспекти, головними  з яких  Топіха І.Н. [18] називає економічний, організаційний та екологічний. Рівень використання земель в Україні нині настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки, котрі відповідним чином, безперечно, позначаться на загальному рівні продовольчої безпеки країни, здоров’ї нації тощо.

 Сучасний стан земельних  відносин у сфері сільськогосподарського  виробництва є наслідком земельної  реформи, у результаті якої  значна частина угідь внаслідок  реформування сільськогосподарських  підприємств на засадах приватної  власності на землю, була передана  у приватну власність членам  цих підприємств, після чого  процес реформування земельних  відносин дещо призупинився.  Хоч з моменту прийняття Постанови Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу”  [19] пройшло вже достатньо часу, протягом якого було розроблено і введено в дію велику кількість принципово нових положень, пов’язаних з удосконаленням та розвитком системи земельних відносин на селі, Лисюк О. [20] наголошує – проведена у цьому питанні робота поки що не сприяла посиленню стимулювання праці та забезпеченню на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

О.Л. Бєсєда [21] вважає, що вирішення проблеми ефективного використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах вимагає дотримання таких принципів: рівноправність всіх форм власності на землю; платність землекористування; цільове, раціональне та екологобезпечне використання земель.

Підвищення зацікавленості власників землі і землекористувачів  у збереженні і підвищенні родючості  сільськогосподарських угідь, ефективності цільового використання земельних  ресурсів потребує розробки системи  економічного стимулювання використання і охорони земель, яка б забезпечила  товаровиробникам сільськогосподарської  продукції гарантії справедливого  її розподілу і розпоряджання  нею.

 Вважаємо, що сталий  розвиток сільського господарства  та оптимізація землекористування  забезпечать раціональне використання  земельних ресурсів сприятимуть  підвищенню ефективності господарювання  у сільськогосподарських підприємствах.

На відміну від суспільних відносин земля в її природно-продуктивному  та територіальному значенні є універсальним  фактором суспільного відтворення  і виконує багато важливих функцій  життєзабезпечення людини, в результаті чого в земельні відносини залучене все суспільство. Тому, як зазначає Ж. А. Кононенко [22], позитивне вирішення питань землекористування сприятиме не тільки поліпшенню соціально-економічних умов життя народу, але, що більш важливо – його культурному та духовному оновленню.

Підвищення  ефективності  використання  земельних  ресурсів  можливе  за  умови  впровадження  чіткої  системи  заходів,  а  саме Медведев  В. В. [23] пропонує такі: дотримання  науково  обґрунтованих  систем  ведення землеробства  і, зокрема,  дотримання  сівозмін;  удосконалення  системи  використання  і внесення  мінеральних  та  органічних  добрив;  виконання природоохоронних,  комплексно-меліоративних,  протиерозійних  заходів.

Для  цього  потрібна  відповідна  державна  програма  заходів  щодо ефективного  використання  земельних  ресурсів  сільськогосподарськими товаровиробниками: виділення коштів державного або місцевого бюджету  громадянам  та  юридичним  особам  для  відновлення  попереднього  стану земель, порушених не з їх вини; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або  поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; безкоштовно  надавати  інформацію  про  науково  обґрунтовану  протиерозійну організацію  території новоствореним сільськогосподарським  формуванням [24];  Гуторов  О.І. [25]  пропонує також звільнити  від  податків  ту  частину  прибутків  аграрних товаровиробників, яку вони спрямовують на проведення заходів з охорони земель; застосовувати заохочувальні ціни та надбавки на екологічно чисту продукцію  землеробства.  Також  важливо,  щоб  кожне сільгосппідприємство за умови наявності в нього орних земель понад 100 га  мало  свій  екологічний  паспорт,  що  містить  інформацію  про  стан земельного  фонду  даного  господарства,  фактичні  площі  деградованих земель,  розробку  природоохоронних  заходів  для  їх  рекультивації  із зазначенням обсягів, термінів виконання, матеріальних і ресурсних витрат та очікуваного екологічного ефекту.

Оцінку   ефективності  використання земельних ресурсів сільськогосподарських  підприємств І.В. Гнидюк [26] пропонує починати   з   дослідження   природно-економічних   умов   його   функціонування.  Для цього   необхідна   повна   інформація   про   кліматичні   умови (температурний режим, волого забезпечення та ін.). Потрібно вивчити дані про якісний склад ґрунтового покриву, визначити структуру посівних площ (ріллі, сіножаті, пасовища тощо). Це важливо як для характеристики існуючого стану використання земельних ресурсів, так і для планування подальшого розвитку підприємства.

У цьому контексті важливого  значення набуває природна ефективність земельних ресурсів. Характерною  особливістю даного виду ефективності є те, що якщо екологічна та технологічна ефективність безпосередньо залежать від економічної,   тобто   від   здійснення   додаткових   вкладень   екологічного   та технологічного   спрямування,   джерелами   яких   виступає   економічний   ефект, створений   у   процесі   економічної   діяльності   підприємств,   то   природна   від зазначених факторів не залежить.

На   думку   В.   Андрійчука [27],   природна   ефективність   земельних   ресурсів залежить   від   їх   природної   родючості,   розташування   земельних   ділянок стосовно ринків збуту і придбання ресурсів, їх конфігурації і рельєфу, клімату. Саме тому, природна ефективність безпосередньо  впливає на економічну ефективність використання земельних ресурсів.

В.   Андрійчук [27]   вважає,   що   економічна   ефективність   –   надзвичайно  багатогранне і містке поняття з  різними формами вияву. Вчений наголошує, що це зумовлене тим, що, по-перше, при  її визначенні ресурси і результати можуть бути   подані   у   вартісній   або   натуральній   формах;   по-друге,   ресурси   в розрахунках можуть братися як сукупні, так і окремі їх елементи; по-третє, в розрахунках   ефективності   залежно   від   поставленої   мети   правомірно використовувати різні види кінцевих результатів, що істотно відрізняються між собою за економічним змістом.

В. Андрійчук [28] наголошує, що про економічну ефективність використання землі   судять   на   основі   системи   натуральних   і   вартісних   показників.   До натуральних   показників  відносять:   урожайність   сільськогосподарських  культур;   виробництво   окремих   видів   тваринницької   продукції   на   100   га. відповідних земельних  угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських  угідь, свинарства – на ріллю, птахівництва – на площу   зернових).   До  вартісних   показників  відносять:   виробництво   валової  продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах  реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на га сільськогосподарських  угідь.

Натуральні   показники   характеризують   продуктивність   лише   певної частини сільськогосподарських  угідь, а вартісні – всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на га фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських  угідь, в якій відображена їх економічна   родючість.   У   першому   випадку   можна   судити   про   фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому – об'єктивно   оцінити   результати   господарювання.   Дана   методика   може   бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних  рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують неоднакові за якістю землі.

На думку Тітової В. [29], аналіз стану використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств складається з: визначення складу та структури сільськогосподарських угідь (загальна земельна площа; площа ріллі, сінокосів, пасовищ, багаторічних насаджень; наявності зрошуваних чи осушених земель); визначення складу та структури посівних площ (площі посіву зернових та зернобобових, технічних, кормових та інших культур).

Також важливим є визначення рівня інтенсивності використання земельних угідь. Для цього розраховують:

- ступінь господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

- показник рівня розораності, що визначається як частка від ділення площі ріллі на загальну земельну площу сільськогосподарських угідь підприємства;

- питому вагу інтенсивних культур.

Показники економічної ефективності використання земельних ресурсів сільськогосподарських  підприємств, в основному, базуються  на розрахунках, пов’язаних із площами  сільськогосподарьких угіддь чи ріллі,  і поділяються на натуральні та вартісні. Для їх розрахунку необхідно мати ряд вихідних даних.

Отже можна говорити про те, що дослідженню даного питання було присвячено багато наукових праць вітчизняних вчених, думки яких є досить різноманітними.

Контроль за використанням  і охороною земель здійснюється спеціально уповноваженими державними органами. Використання земельних ресурсів, регулюється  нормативними актами, екологічним, адміністративним, цивільним, фінансовим та кримінальним правом.

Ефективне використання земельних  ресурсів має вагоме значення для  сталого розвитку аграрного сектору  України. Підвищення родючості сільськогосподарських  угідь, ефективність використання земельних  ресурсів потребує розробки системи економічного стимулювання і охорони земель, яка б забезпечила товаровиробникам сільськогосподарської продукції гарантії справедливого її розподілу і розпорядження нею.