Аналіз ефективності використання капіталу підприємства

     Практичне використання даних теорій дозволило  виробити три підходи до формування дивідендної політики – консервативний, помірний (компромісний) і агресивний. Кожному з цих підходів відповідає визначений тип дивідендної політики (таблиця 1.2). 

     Таблиця 1.2

     Основні типи дивідендної  політики акціонерного товариства

 

     Консервативний  підхід розкриває такі варіанти типів  дивідендної політики:

• Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку повинна бути спрямована на реалізацію таких проектів, бо вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного прибутку) власників. Перевагою політики даного типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду, при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції. Перевагою даної політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного прибутку незалежно від різноманітних обставин, визначає стабільність котирування акцій на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв’язок із фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв’язку з чим у періоди несприятливої кон’юнктури і низького розміру формованого прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків стабільний розмір дивідендних виплат установлюється звичайно на низькому рівні, тому даний тип дивідендної політики належить до категорії консервативної, що мінімізує ризик зниження фінансової стійкості підприємства через недостатні темпи приросту власного капіталу.
• Помірний підхід розкриває такий тип дивідендної політики, як політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди або політика «екстра-дивіденда». Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі й тісних зв’язках з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон’юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає найбільший ефект на підприємствах із нестабільним у динаміці розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.
• Агресивний підхід розкриває такі варіанти типів дивідендної політики: 1. Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат щодо суми прибутку або нормативу розподілу прибутку на споживчу і капіталізовану її частини. Перевагою даної політики є простота її формування і тісний зв’язок із розміром формованого прибутку. Основним недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, яка обумовлена нестабільністю суми прибутку, що формується. Ця нестабільність «сигналізує» про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства. Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не цікавить інвесторів акціонерів, що уникають ризику. Тільки зрілі компанії зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики даного типу. Якщо розмір прибутку суттєво варіює в динаміці, ця політика генерує високу загрозу банкрутства.
• Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, в твердо установленому відсотку приросту до їх розміру у попередньому періоді. Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії та формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні та постійне зростання фінансової напруги. Якщо темп росту коефіцієнта дивідендних виплат зростає, тобто якщо фонд дивідендних виплат росте швидше, ніж сума прибутку, то інвестиційна активність підприємства скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються. Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально розквітаючі акціонерні компанії. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, вона є вірним шляхом до банкрутства.

     Важливим  етапом формування дивідендної політики є вибір форм виплати дивідендів. Основними з таких форм є:

• Виплати дивідендів готівкою (чеками). Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.
• Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам дивідендні виплати знову емітувати в акції. Вона має інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в наступному періоді. Акціонери, що вважають за краще поточний прибуток, можуть продати в цих цілях додаткові акції на ринку.
• Автоматичне реінвестування. Дана форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору – одержати дивіденди готівкою або реінвестувати їх у додаткові акції. У цьому випадку акціонер вкладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду.

     Викуп акцій компанією. Він розглядається  як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому  ринку частину акцій, що вільно обертаються. Це дозволяє автоматично збільшувати  розмір прибутку на одну акцію, що залишилася і підвищувати коефіцієнт дивідендних  виплат у наступному періоді. Така форма  використання дивідендів потребує згоди  акціонерів. 
 
 
 
 
 

     Розділ  2. Аналіз та оцінка ефективності формування власного капіталу підприємства

     2.1 Організаційно-економічна  характеристика підприємства  ВАТ «Електромашина» 

     Пiдприємство засноване в 1868 роцi як паровозно-ремонтнi майстернi. З 1969 року – спецiалiзується  на виробництвi електричних машин  постiйного струму. З 1996 року перетворено  у вiдкрите акцiонерне товариство «Електромашина».

     Відкрите  акціонерне товариство «Електромашина»  засновано відповідно до рішення  Регіонального відділення Фонду  державного майна України від 5 лютого 1996 року №131-П шляхом перетворення державного підприємства «Електромашина» у  відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 1994 року №699/94 та Постанови Кабінету, Міністрів України №686 від 7 грудня 1992 року «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства».

     Метою діяльності товариства, відповідно до його статуту, є всебічне забезпечення народного господарства та населення  у продукції, що виробляється ним, на базі повного та ефективного використання виробничого та кадрового потенціалу, прискорення науково-технічного прогресу і впровадження його досягнень, підвищення якості продукції (робіт, послуг), зниження затрат на виробництво, підвищення експортного  потенціалу, та одержання на цій  основі прибутку, що забезпечує зростання  добробуту акціонерів та членів трудового  колективу товариства.

     Предметом діяльності товариства є незаборонені законодавством України види виробничо-господарської  діяльності на основі використання існуючого  науково-технічного та виробничого  потенціалу.

     Основними видами виробничо-господарської діяльності підприємства є:

     – промислове виробництво і реалізація електричних машин постійного і змінного струму, вибухо-безпечного електрообладнання для гірничих електровозів;

     – товарів народного споживання з правом використання у виробництві дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, та прекурсорів;

     – наукові, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, виконання пускових та налагоджувальних робіт;

     – розроблення і впровадження принципово нових прогресивних видів техніки, технологій та матеріалів, включаючи засоби захисту навколишнього природного середовища, вивчення кон'юнктури ринку;

     – проведення робіт, пов'язаних з автоматизацією технологічних процесів, функціонуванням електромашино-будівельного комплексу як на території України, так і за кордоном;

     – ремонт та сервісно-технічне обслуговування електромашино-будівельного обладнання.

     Основна діяльність підприємства, якою ВАТ  «Електромашина» 
займається вже майже 50 років, – розробка та виробництво електричних 
машин постійного струму від 0,37 до 315 кВт будь-якого конструктивного 
та кліматичного виконання, краново-металургійних електродвигунів, 
обладнання для рудникових тягових, контактних та акумуляторних 
електровозів, рудникової апаратури, екскаваторних, насосів вібраційних побутових.

     ВАТ «Електромашина» – сучасне підприємство, єдине в галузі за видами та призначенням продукції, яка випускається. Основні  види діяльності за кодами КВЕД наведені у таблиці 2.1. 

     Таблиця 2.1

       Основні види діяльності за кодами КВЕД

 

     З 2008 року ВАТ «Електромашина» входить до складу Концерну «Електромеханічні заводи KLG», м. Санкт-Петербург – однієї з компаній, що найбільш динамічно розвиваються в електротехнічній галузі промисловості.

     Офіційним торговим представником ВАТ «Електромашина»  в Україні, 
Білорусі та странах Балтії є ТОВ «ТД «Електричні машини».

     На  ВАТ «Електромашина» виробляють:

     – електричнi машини постiйного струму серiй 4П, 5П;

     – спецiальнi електричнi машини морського виконання серiї ПМ;

     – допомiжне елетрообладання для магiстральних i маневрових тепловозiв,

     – товари народного вжитку (електронасоси «Струмок», «Водограй», «Гном»).

     Вся продукцiя підприємства конкурентноспроможна на ринку України та країн СНД. 

     2.2. Оцінка ефективності використання власного капіталу підприємства ВАТ «Електромашина» 

     Аналіз  фінансового стану підприємства здійснюється з метою визначення ефективності використання ресурсів підприємства та трудового потенціалу і можливих резервів підвищення рентабельності підприємства.

     Виконаємо рорахунки показників ліквідності  підприємства ВАТ «Електромашина»  за формулами, наведеними у таблиці 2.6 на підставі даних балансу товариства, наведеному у додатку. 
 
 
 

     Таблиця 2.2

       Розрахунки показників  ліквідності ВАТ  «Електромашина»

 

     Товариство  має низький показник абсолютної ліквідності, тому що має невелику кількість  грошових коштів на рахунках, але досить високий показник поточної ліквідності. Збільшився за 2010 рік і коефіцієнт ліквідної платоспроможності, що вказує що більша частина позикових засобів вкладена у оборотні активи товариства, які мають середню ліквідність.

     Виконаємо розрахунки фінансової стійкості підприємства ВАТ «Електромашина» за формулами, наведеними в таблиці 2.7 на підставі даних балансу товариства, наведеному у додатку А.

     Таблиця 2.3

     Розрахунки  коефіцієнтів фінансової стійкості ВАТ  «Електромашина»

     Аналіз  коефіцієнтів фінансової стійкості  показує, що збільшився коефіцієнт автономії  підприємства за рахунок збільшення питомої ваги власних коштів у  структурі капіталу підприємства. Коефіцієнт фінансової стійкості зменшився  та складає 0,816. Такі зміни відбулися  завдяки тому, що товариство отримало додаткові короткострокові кредити, чим зменшило свою фінансову стійкість.

     Отже, товариство зменшило обсяги виробництва  та реалізації продукції, але це надало змогу збільшити рентабельність виробництва, отримати прибутки та збільшити  власний капітал. Товариство має  достатній фінансовий та майновий потенціал  для успішної господарської діяльності, подальшого розвитку та нарощування  власного капіталу. 
 
 
 

     Розділ  3. Шляхи вдосконалення структури та ефективності використання власного капіталу підприємств