Зовнішня і внутрішня звітність підприємства

     Зазвичай, внутрішні звіти розроблюють та складають у відповідності зі стандартним для даного підприємства форматом. їх простіше роздруковувати, підшивати у папки, доставляти користувачам, читати та зберігати. З таких звітів легше зробити слайди для групового перегляду за допомогою комп'ютера та демонструвати їх на екрані. Все більшого розповсюдження у сучасних інформаційних технологіях отримує графічний та діаграмний способи надання даних управлінського обліку та звітності. Груповий перегляд та обговорення даних управлінської звітності досить розповсюджені серед вищого управлінського персоналу компанії, для перегляду на зборах директорів та при інших формах корпоративного управління.

     У розумних межах звітні таблиці повинні  супроводжуватись пояснювальним текстом з аналітичними висновками та рекомендаціями. Пояснення до звітних таблиць суттєво підвищують цінність наданих даних для управління.

     Різноманітність функцій, що виконуються окремими підрозділами підприємства визначає склад та зміст  інформації, що включаються до внутрішньої  бухгалтерської звітності.

     Наприклад, звіти про результати діяльності складаються за кожним видом діяльності підприємства. Наявність таких або аналогічних звітів необхідна практично на будь-якому підприємстві, тому наведений перелік управлінських звітів можна вважати стандартним.

     Проте для вирішення завдань конкретного  підприємства вище перерахованих форм звітності може бути недостатньо. Типові додаткові звіти, які можуть знадобитися, - це узагальнені, представлені в табличній або графічній формі дані, наприклад, по групах товарів, які реалізуються, за видами виробництв.

     Внутрішня звітність про операційну діяльність:

1. Постачання (Звіт про запаси сировини; Звіт про розмір та якість сировини; Звіт про кредиторську заборгованість; Звіт про закупівлю)
2. виробництво (Звіт про виробничі потужності; Звіт про рівень резервних запасів; Звіт про витрати виробництва; Звіт про незавершене виробництво)
3. Збут (Звіт про запаси готової продукції; Звіт про продаж; Звіт про дебіторську заборгованість; Звіт про бартерні операції)

     Внутрішня звітність підприємств за видами діяльності:

1. Інвестиційна діяльність (Звіт про рух основних засобів; Звіт про рух нематеріальних активів; Звіт про довгострокові фінансові інвестиції; Звіт про заплановані капітальні інвестиції)
2. Фінансова діяльність (Звіт про нараховані і сплачені дивіденди; Звіт про залучений капітал; Звіт про стан розрахунків за позиками; Звіт про управління грошовими коштами)

     Форми звітів залежать від їх змісту, призначення  та напрямів використання інформації. Наприклад, якщо асортимент продукції невеликий та звіт про продаж складається щоденно, в двох примірниках (перший передається керівнику, а другий - в бухгалтерію, де інформація звіту щоденно заноситься в комп'ютер і у всі накопичувальні регістри обліку, а потім автоматично робляться проводки), то його форма може бути довільною та мати будь-яке нагромадження даних - за день їх накопичується не дуже багато, й інформація стає зручною для сприйняття. 

    2.4. Шляхи удосконалення  внутрішньої звітності  підприємства

    На початкових етапах розвитку суспільного виробництва, за відсутності державного регулювання економічних процесів на підприємствах, бухгалтерський облік повністю виконував безпосереднє інформаційне забезпечення керівництва окремими підприємствами. У цих умовах звітність можна було розглядати як один з елементів бухгалтерського обліку, який є завершальним в його організації.

    Науково-технічний прогрес, а у ХХ ст. – і науково-технічна революція в більшості країн забезпечили різке зростання обсягів виробництва, яке почало розвиватися високими темпами. Необхідним стало застосування державного регулювання економічних процесів у виробництві, оскільки відсутність такого регулювання призводить до кризових явищ. У зв’язку з цим гостро постала проблема інформації про розвиток виробництва. Таку інформацію, як відомо, забезпечує лише звітність. Отже, роль і значення звітності зросли, вона стала важливим засобом забезпечення обґрунтованості регулювання виробництва. Це визначило її самостійну роль і значення, які вимагають пристосування бухгалтерського обліку до вимог звітності. Проте дотепер серед учених переважає думка, що облік безпосередньо забезпечує менеджерів господарської організації спеціально систематизованою інформацією про процеси та результати її діяльності, призначеною для планування, контролю і прийняття обґрунтованих управлінських рішень, хоча загальновизнаною є  внутрішня звітність [32, c.46].

    Підкреслено, що методологічною основою повноти звітності є інформаційна й управлінська функції обліку, які забезпечують, з одного боку, органічне формування показників, необхідних для управління галуззю, а з іншого – зворотний вплив управлінської діяльності на організацію звітності та її облікове забезпечення. Це означає, що формування показників звітності повинно здійснюватись в тому обсязі, який повною мірою відповідає потребам управління сількогосподарським виробництвом. Недопустимим повинно бути введення такої звітності, яка є не лише зайвою, а й утруднює управлінську діяльність внаслідок великої кількості різнобічних характеристик виробничих процесів. У результаті облікове забезпечення звітності або надто ускладнюється, або ж виникає розрив між звітністю та її обліковим забезпеченням. Визначальність звітності щодо її облікового забезпечення  повинна враховуватись як при організації документообороту, так і при розробці та затвердженні макетів документації, наявних у них реквізитів.

    «Методика формування і використання даних управлінського обліку для складання звітності сільськогосподарських підприємств» характеризує суть внутрішньої і статистичної звітності, методику її облікового забезпечення з використанням даних управлінського обліку.

    Важливим сегментом внутрішньої і статистичної звітності є інформація про витрати виробництва, які характеризують ефективність управлінської діяльності на підприємстві в цілому, оскільки відображають сукупні затрати живої й уречевленої праці, тобто поєднання основних засобів, сировини та матеріалів за допомогою праці робітників підприємства. Раціональність такого поєднання залежить від якості управлінських рішень. Таким чином, у витратах виробництва віддзеркалюється рівень управлінського обліку та внутрішньої звітності на підприємстві, оскільки вся діяльність менеджерів центрів відповідальності спрямована в остаточному підсумку на мінімізацію затрат живої й уречевленої праці. Необхідну ж інформацію для прийняття обґрунтованих рішень менеджерів центрів відповідальності про доцільність витрачання сировини й матеріалів, праці робітників, використання машин і механізмів, інших основних засобів забезпечує внутрішня звітність, сформована за даними управлінського обліку.

    Цінність її для використання можлива за умови, що вона конкретизована, адже управлінська діяльність ефективна лише у випадках, коли менеджери отримують вичерпну звітну інформацію про взаємозв’язок витрат за кожним елементом (а не за сукупністю “матеріальні витрати” чи інших груп, як це спостерігається у фінансовому обліку) з виробництвом конкретних видів (найменувань) продукції (робіт, послуг).

    Немає потреби дублювати у звітності показники виробництва продукції рослинництва і тваринництва, як це здійснюється тепер, коли вони наво-дяться в цілому за рік відповідно у “Звіті про збір урожаю сільськогосподарських культур” ф. №29 сг, “Звіті про стан тваринництва” ф. №24 та паралельно в “Основних показниках діяльності сільгосппідприємств” ф.№50 сг [33, c.210].

    Встановлені статті бухгалтерського обліку витрат виробництва не узгоджуються з їх переліком, наведеним у звітності, тому доводиться робити копіткі вибірки даних для складання розділу 2 “Елементи операційних витрат”, що входить до “Звіту про фінансові результати” ф. № 2, або  розділу 2 “Затрати на основне виробництво” статистичного звіту “Основні економічні показники діяльності сільськогосподарських підприємств” ф. № 50 с.-г.

    Зокрема, як окремі статті виділяються засоби захисту рослин і тварин, інші витрати на утримання основних засобів у той час, коли для складання звітності це не потрібно. Водночас в обліку витрат виробництва немає окремої статті “Амортизація основних засобів”, яка вказується у звітності як елемент операційних витрат. Не збігається зміст статті “Паливо та мастильні матеріали” з елементами у звітності, бо тут треба вказувати окремо нафтопродукти, електроенергію та власне паливо.

    Це ж саме стосується статті “Добрива”, оскільки у звітності необхідно окремо обліковувати органічні добрива (гній) та мінеральні добрива  як самостійний елемент.

    Тому для приведення облікового забезпечення звітності про витрати виробництва до змісту звітності, слід переглянути діючі методичні рекомендації з планування обліку та калькулювання собівартості продукції і встановити статті, ідентичні змісту звітності про елементи операційних витрат.

    За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку  16 “Витрати” адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Їх не відображають і за дебетом субрахунків 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”, 903 “Собівартість реалізованих робіт і послуг”. Таким чином, ні виробнича, ні собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) за повними витратами виробництва у фінансовому обліку не визначається.

    З метою обґрунтованості управлінських рішень необхідно впорядкувати зміст звітності, оскільки як надмірно деталізована статистична й податкова звітність, так і надто узагальнена фінансова цього не забезпечують, а зумовлюють лише хаотичний і несистемний характер використання наявної в ній інформації.

    При організації звітності сільськогосподарських підприємств необхідно забезпечувати її адекватність тим процесам, що відбуваються в галузі, та відповідність науково обґрунтованим запитам користувачів. Такий підхід дозволяє сформувати оптимальну систему звітних показників за всіма видами звітності [32, c.48].

    Конкретніше, обмежимось міркуваннями щодо удосконалення внутрішньої звітності з наявності і руху матеріальних ресурсів, які використовуються в різних галузях. Основною формою такої звітності є Звіт про рух матеріальних цінностей (див. Додаток 6), зміст інформації в якому носить досить статистичний характер. Вважаємо, що форма звіту була б більш динамічною і ефективною, якби мала повніше наповнення інформацією якісного змісту. Зокрема, для цілей управління важливо знати не лише залишки запасів продукції для прийняття рішення щодо її використання (реалізація, посів, переробка, тощо), але й важливо знати, яка продукція, а особливо запаси, є так званою неліквідною; які виробничі запаси є застарілими за строками їх зберігання на складах та не використовуються у виробництві. Така інформація потрібна для розробки заходів з реалізації невикористовуваних запасів або їх використання з врахуванням залишкового ресурсу. За показниками надходження запасів, продукції, інших товарно-матеріальних цінностей важливою є інформація про виконання договорів за кількісними показниками, строками постачання, тощо. За напрямами використання виробничих запасів (насіння, добрива, паливо-мастильні матеріали, тощо) важливо зазначати їх використання не лише за фактом, а й за нормами (лімітами), зазначаючи відхилення від нормативних показників. Враховуючи те, що Звіт про рух матеріальних цінностей є досить громіздким за наявності великої номенклатури ресурсів, вважаємо, що розширювати затверджену форму наведеними вище якісними показниками не є доцільним [20, c.311] .  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ 

    Проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів, такими даними є фінансова (зовнішня) та внутрішня звітність підприємства. До фінансової звітності відносяться: баланс (Форма №1), Звіт про фінансові результати (Форма №2), Звіт про рух грошових коштів (Форма №3), Звіт про власний капітал (Форма №4), Примітки до річної фінансової звітності (Форма №5).

      Важливо розрізняти за суттю та змістом основні розділи балансу: оборотні активи, необоротні активи, короткострокові зобов’язання, довгострокові зобов’язання, власний капітал.

    Крім  основних форм фінансової звітності, передбачається доповнити також додатками до звітності. Вони потрібні, щоб надати користувачам детальнішу аналітичну інформацію стосовно окремих статей звітності, а також додаткову інформацію для поглибленого розкриття фінансової і господарської політики підприємства. Питання змісту додатків до звітності здебільшого вирішується національним законодавством та національними стандартами обліку. Проте багато позицій може вирішуватися в міжнародному масштабі.

    Склад внутрішньої звітності підприємство обирає самостійно. Перш ніж запровадити будь-яку форму внутрішньої звітності рекомендуємо підприємствам довести можливість одержання даного документа, визначити джерела необхідної інформації, проаналізувати сам факт наявності такої інформації. Необхідно впорядкувати документообіг та сформувати правильні документопотоки. Всі однорідні документи повинні бути зосереджені в структурному відділі (бухгалтерії, плановому відділі та ін.). Підприємству необхідна достовірна і оперативна інформація, тому досить важливим параметром, який впливає на результативність всієї системи, є встановлення періодичності представлення форм внутрішньої звітності керівній ланці. Вирішення даного питання є прерогативою адміністрації підприємства, яка в залежності від інформаційних потреб та технічних можливостей для її підготовки встановлює звітні періоди.

    Побудова  внутрішньої звітності, крім того, дасть  змогу удосконалити наявний документообіг  на підприємстві, оптимізувати показники діяльності окремих підрозділів та підприємства загалом і таким чином підвищити прибуток. Отже, внутрішня звітність є важливим джерелом якісної економічної інформації для керівників підприємств у визначенні засобів для досягнення більш високих результатів діяльності.