Зміст та застосування теорії попиту

Для товарів нижчої категорії коефіцієнт еластичності, навпроти, буде величиною негативної. Це зв'язано з тим, що зміни величин доходу і попиту відбуваються тут у протилежному напрямку. Збільшення доходу приведе до скорочення попиту отже, і Показник еластичності попиту за доходом буде дорівнює нулеві для товарів, споживання яких не відчутно до зміни доходу (випадок, що відповідає вертикальній кривій Енгеля). Дійсно, у цій ситуації або але тому що споживання цього типу благ не зміниться зі зміною доходу споживача. Виходить,

Поняття еластичності попиту по доходу є корисним для проведення ще одного істотного розходження – між предметам розкоші і предметам першої необхідності. Помітимо, що і ті й інші належать до категорії нормальних благ. Ці товари були розглянуті в третьому розділі. Як ви пам'ятаєте, частка споживчих витрат, що приходяться на предмети розкоші, збільшується з ростом доходу. Відповідно, частка споживчих витрат, що приходиться на предмети першої необхідності, з ростом доходу зменшується. Це відбиває той факт, що багаті люди витрачають більше своїх доходів на предмети розкоші, чим бідні; а бідні витрачають велику частину своїх доходів на предмети першої необхідності, чим багаті.[11, ст. 62]

 

РОЗДІЛ ІІІ. УЖИВАННЯ ТЕОРІЇ ПОПИТУ НА ПРАКТИЦІ

 
      3.1.Зміна споживчого  виграшу 

Проблема формування попиту розглядалася з точки зору реакції споживача на зміни цін на товари і послуги. Існує, проте, ще один аспект споживчої поведінки, пов'язаний з відповіддю на запитання: скільки він буде згоден заплатити за додаткову одиницю товару, котра вже є у нього в певній кількості?

 Припустимо, певний суб'єкт звик включати до свого обіднього меню яблука. Кількість споживаних ним яблук буде залежати від їхньої ціни. Наприклад, при ціні 2 грн. за яблуко він купуватиме 10 яблук на місяць. В інші дні він братиме на десерт компот чи морозиво. Крива попиту показує, що 2 грн.— це максимум, який він платитиме за десяте яблуко. Якщо ціна підніметься до 2 грн. 20 коп., то споживач замінить десяте яблуко іншим видом десерту, але не відмовиться від них зовсім. Хоча 2 грн.— це максимум, який він готовий платити за десяте яблуко, за дев'яте він згоден платити 2 грн. 20 коп. Так само за восьме він згоден заплатити 2 грн. 40 коп., за сьоме — 2 грн. 60 коп. і т. ін. Висота кривої попиту в кожній точці, показана на графіку (рис. 15.9) заштрихованими стовпцями, відбиває той максимум, що суб'єкт готовий платити за кожну споживану одиницю.

                               

Цей максимум зменшується  в міру зростання споживаної кількості  відповідно до принципу спадної граничної  корисності.

  На графіку відбиті ті максимальні ціни, що суб'єкт згоден платити за різну кількість яблук, але це не означає, що він дійсно їх платить. Купуючи 10 яблук на місяць, він платить за них 20 грн., тобто в середньому по 2 грн. за штуку. За винятком останнього, десятого яблука, він здобуває решту за ціною меншою, ніж готовий платити за них. Різниця між тим, що він готовий заплатити за кожну одиницю, і тим, що він дійсно платить за ринковою ціною, складає виграш споживача: Наприклад, для першого яблука цей виграш складе 2 грн., оскільки споживач готовий заплатити за нього 4 грн., а платить реально тільки 2 грн. Загальний споживчий виграш визначається сумою виграшів для кожної одиниці і подано на графіку площею заштрихованої фігури.[5]

  Аналогічні міркування визначатимуть і позицію виробника, що з'являється на ринку зі своєю продукцією. Висота кривої пропозиції визначатиметься тим мінімумом, що виробник згодний одержати за кожну продану ним одиницю продукції. Реально ж, продаючи її за ринковою ціною, виробник може одержати за одиницю суму більшу, ніж та, за яку він згоден її віддати. Різниця складе виграш виробника.

 Коли при перетинанні  кривих попиту та пропозиції  встановлюється ціна рівноваги,  це означає, що споживачі купують  товари на суму, меншу за ту, котру вони згодні були заплатити,  а виробники продають товари на суму, більшу від того мінімуму, який вони згодні були одержати. Має місце, таким чином, обопільний виграш від обміну, завдяки якому й існує ринок. Беручи участь в обміні, кожен, хто продає й купує, опиняється в кращому матеріальному становищі, ніж відмовляючись від цієї участі. Проілюструємо ситуацію графічно (рис. 15.10).

При ринковій ціні 1 грн. за одиницю продукції споживач згодний  буде платити за 1000 одиниць не більше, ніж по 1,50 грн. за штуку. Виграш споживача  складе 50 коп. на одиниці. Виробник при  цій ринковій ціні згоден віддати 1000 одиниць свого товару по 75 коп. за штуку, і його виграш складе 25 коп. на одиниці. Загальний виграш від обміну — площа заштрихованого трикутника (рис. 15.10), за винятком ціни останньої одиниці.

 Ця концепція дає  змогу повніше розглянути питання  про наслідки введення податків  на товари та послуги. Тягар податків  розподіляється між виробниками і споживачами. Вони сплачують податки за рахунок скорочення своїх виграшів від обміну. Споживач за придбану кількість сплачує фактично більше, ніж платив би до введення податку, а виробник віддає цю кількість фактично за нижчу ціну. Втрата виграшей і становить податкові надходження до бюджету. Проте частина витрат не перетворюється на прибуток від податку, оскільки його введення скорочує обсяг продажів. Це — «надлишковий податковий тягар».[10, ст. 69]

  Таким чином, економічна поведінка споживача складається під впливом різноманітних чинників і обставин, формуючи його попит на основі вибору з альтернативних можливостей. Вибираючи, він діє раціонально, тобто прагне мати максимальну корисність за певних обмежень.

 

3.2. Прогноз  попиту українських споживачів  на деякі товари

 

Попит – складне соціально-економічне явище, яке складається і розвивається за певних умов під впливом різних за своєю природою взаємозв’язаних чинників, підлягає вивченню та прогнозуванню на різних рівнях агрегації в залежності від поставленої мети.

Процесу прогнозування  передує процес комплексного вивчення та аналізу попиту на ринку товарів, який є необхідним для виявлення взаємозв’язку та взаємозалежності всіх ринкових елементів: пропозиції, попиту та ціни. Кожен елемент цієї системи постійно змінюється залежно від зміни інших елементів. Аналіз названих елементів може бути здійснений через криві попиту та пропозиції, які на відповідних графіках підсумовують реакцію купівельного попиту на зміни цін продукції та дозволяють побачити, яким може бути попит при кожній можливій зміні ринкової ціни.

Аналіз попиту на товари повинен стати основою для  організації та управління господарською діяльністю підприємства, планування об’ємів продажу, підвищення організації та культури обслуговування споживача і, головною мірою, вивчення ефективної цінової політики. Звідси, аналіз попиту є об’єктивною необхідністю, яка дозволяє вдосконалювати механізм господарської діяльності підприємства, підвищувати рівень його конкурентоспроможності і ролі на ринку конкретних товарів.

В ході такого аналізу  необхідно враховувати, що попит  на традиційні товари (наприклад, хліб) є майже постійним, а під час випуску принципово нових товарів попит тільки з'являється та, частіше за все, може випереджати пропозицію, тобто об’єм виробництва даного товару. Але наступає момент, коли потреби споживача в цьому товарі вже задоволені, і тоді об’єм виробництва починає перевищувати попит.

Для найкращого задоволення  потреб споживачів в товарах необхідно провести детальне дослідження попиту в розрізі конкретного підприємства, яке

повинно проводитись  з врахуванням таких принципів:

1) вивчення та аналіз  попиту не в цілому, а в розрізі  окремих товарних груп, асортиментних позицій і навіть окремих товарів;

2) вивчення та аналіз  попиту відносно не лише середньостатистичного споживача, а й кожної конкретної групи споживачів за різними ознаками (стать, вік, сімейний стан, рівень доходів тощо);

3) чітке визначення  об’єкту вивчення та аналізу  попиту, яким, з одного боку, може бути асортиментна структура товарів чи певний товар, а з другого, - контингент споживачів тільки конкретного підприємства;

4) чітке визначення  функції та мети аналізу попиту.

Вивчення та аналіз попиту на ринку здійснюється за допомогою різних методів, але найчастіше в практиці використовується оперативний метод, в основу якого покладено застосування спеціалізованих касових апаратів, що дозволяють систематично отримувати інформацію про щоденну реалізацію товарів за кількістю, сумою, структурою, асортиментом тощо.

Значних результатів  при вивченні та аналізі попиту можна  досягти шляхом застосування такого методу як проведення виставок й виставок- продажів, під час яких споживачам надаються консультації, організовується продаж товарів зі знижками, проводяться лотереї, розіграші, дегустації та ін.

Але, сьогодні, враховуючи актуальність і нагальність вивчення та аналізу попиту, найбільш ефективним слід вважати анкетне опитування, яке складається з наступних етапів (рис. 1)

 

Основними джерелами  інформації для проведення прогнозування  на ринку продовольчих товарів є: статистичні дані щодо доходів та витрат населення на придбання продовольства; статистичні дані вибіркових обстежень бюджетів домашніх господарств; статистичні дані щодо динаміки цін наспоживчі товари; статистичні дані показників роздрібного товарообігу; норми раціонального споживання основних продовольчих та непродовольчих товарів.

Питання оцінки вхідної  інформації для прогнозування є  одним з основних у процесі прогнозування. Об’єктивність і повнота проведеної оцінки вхідної інформації значною мірою впливають на вибір методу прогнозування, якість одержаного результату. Слід враховувати, що розрахунки прогнозу попиту базуються на прогнозах найважливіших факторів, які безпосередньо впливають на формування його рівня та динаміки, а саме: обсяги зростання внутрішнього валового продукту; зростання грошових доходів і витрат населення; зміни рівня цін на споживчі товари та послуги; демографічні зміни, що впливають на рівень платоспроможності населення, його розподіл за соціально-економічними та статевими ознаками.

Окрім перерахованих  вище загальних факторів прогнозування здійснюється під впливом специфічних факторів, що формують попит на окремі групи товарів, такі як загальна макроекономічна ситуація в країні, прогнозування росту кількості сімей, рівня забезпечення сімей даними товарами, терміну їх морального та фізичного зносу тощо. Отже, сутність прогнозування зводиться до визначення, синтезу і аналізу системи факторів, що впливають на формування основних тенденцій його розвитку.[23]

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Ринковий процес складається  з безлічі актів обміну товарами і послугами. У кожнім такому акті бере участь продавець, на стороні якого  виступає пропозиція товару, і покупець, що представляється попитом на товари. Попит та пропозиція є тісно пов'язаними і безупинно взаємодіючими категоріями і служать сполучним механізмом між виробництвом і споживанням. На величину попиту, як індивідуального, так і сукупного, впливають цінові і нецінові фактори, що повинні чітко відслідковуватися на постійній основі спеціальними відділами.

Результатом взаємодії  попиту та пропозиції виступає ринкова  ціна, що також називається рівноважною  ціною. Вона характеризує стан ринку, при  якому величина попиту дорівнює пропозиції. Для виміру величини зміни попиту та пропозиції використовується поняття еластичності як міри реагування одну перемінної на зміну іншої.

Треба також відзначити, що попит виступає одним із самих  найважливіших факторів при формуванні економічної стратегії підприємства, тому що тільки виробництво “потрібних” товарів, що користуються попитом у покупців, доцільно і вигідно з економічної точки зору.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Cлухай С.В. Довiдник базових термiнiв та понять.-К., 1998.
2. Мікроекономіка і макроекономіка / За ред. С.Будаговської, К., 1998.
3. Макконелл К.Р., Брю С.Л.  Экономикс.- К., 1993.
4. Долан, Линдсей. Мікроекономіка-К.,1993.
5. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка .-К.,1997.
6. Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка. — К., 2001. — 517с.
7. Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макроекономіка. — К., 1996. — 814с.
8. Коюда П.М. Макроекономіка. — Х., 2001. — 236с.
9. Кучерявенко І.А. Макроекономіка.— К., 2003. — 239с
10. Лебединська Л.Д. Макроекономіка. — Чернігів, 2002. — 128с.
11. Малиш Н.А. Макроекономіка. — К., 2003. — 182с.
12. Манків Грегорі Н. Макроекономіка. — К., 2000. — 588с.
13. Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка / А.К. Покритан (ред.). — О., 1999. — 494с
14. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К., 1999. — 334с.
15. Рабштина В. М. Макроекономіка. — Суми, 1998. — 311с.
16. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. – К., 1999. – 288 с.
1. Україна в цифрах 2002. – К., 2003. – 173 с.
17.   Мэккью Н.Г. Принципы экономики. -СПб   1999.
18.   Омельянович Л.А.. Сорока И.В. Макроэкономика Украины - Д 1996. - В 2-х частях.
19. Экономическая теория / Под ред. А.И. Добрынина. Л.С Гарасевича, Учебник для вузов.-СПб., 1997.
20. Макроекономіка: Метод. рек. до самост. вивчення курсу / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / П.О. Нікіфоров (уклад.). — Чернівці : ЧНУ, 2003. – 257 с. 
21. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України: Пер. з англ. / Степан Панчишин (наук.ред.пер.). — К.: Основи, 2000. – 249 с.
22. Орищак Я. Основи курсу "Макроекономіка": Лекції, семінарські заняття та завдання для самостійної роботи. — Т.: Підручники і посібники, 2001. — 120 с.
23. http://www.bank.gov.ua.