Злиття і погдинання в Україні

Чим же монополії можуть бути небезпечні для суспільства? І чому сьогодні поняття «монополія» стало загальним для обивателя? Монопольні структури володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантований ринок збуту, позбавлені конкуренції і, відповідно, слабко мотивовані знижувати собівартість вироблених ними товарів та послуг. Споживач послуг монополій, у свою чергу, цілком безпорадний. Він не має вибору (в сенсі придбання аналогічного товару або послуги в когось іншого і на якихось інших умовах), не може розібратися в цінах і тарифах, які йому нав’язують, відтак змушений погоджуватися на будь-які умови, пропоновані монополіями. Тому в цивілізованому суспільстві між споживачем та природними монополіями існує якась ланка, що, з одного боку, захищає інтереси споживачів, обмежуючи свободу монополій у встановленні цін і тарифів, заодно не допускаючи зниження якості товарів та послуг, з другого - стежить, щоб монопольні структури могли нормально функціонувати й розвиватися. Як правило, цим займається регулююча комісія, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства, монополій та держави.

Що стосується монополій, які не належать до природних, то економічно розвинуті економічні співтовариства роблять усе можливе, щоб запобігти їх створенню й реорганізувати вже наявні, демонополізувавши їх. Якщо держава поводиться інакше, вона приречена на політичну й соціальну нестабільність.

Власне кажучи, монопольна влада - це потенційно дуже небезпечне явище. Відсутність контролю за монополістами небезпечна не лише для населення, на яке в результаті не зважають, а й для існування держави взагалі, оскільки створює живильне середовище для корупції та маніпулювання політичною владою. Особливо якщо монополії належать приватним структурам. Це добре розуміють на Заході, декларуючи як першочергові завдання держави створення конкурентного середовища, демонополізацію економіки, забезпечення надійного контролю за діяльністю природних монополій. Оскільки, по суті, від цього залежить сила цієї влади, її стабільність, можливість ухвалювати незалежні й самостійні рішення, а не бути маріонеткою в руках усесильних «хазяїв життя». Не випадково такого великого значення розвитку антимонопольного законодавства надають у США (антитрестівське законодавство, основу якого закладено ще 1890 р.), Японії, Великобританії (першим кроком приходу до влади М.Тетчер стало проведення демонополізації економіки), Росії [12, с. 225].

Проте варто враховувати, що в цих країнах монополії виникли тоді, коли ринкові відносини там уже існували, і держава стала запроваджувати обмежувальні норми, щоб перешкодити придушенню конкуренції. Українське ж антимонопольне законодавство почало формуватися при сильних монополіях і ринкових відносинах, які лише складаються. Тому створення конкурентного середовища неможливе без вияву політичної волі. При цьому правова база має сприяти надійному припиненню зловживань ринковою владою, спроб обмежити інтереси споживачів і дозволяти застосовувати штрафні санкції до юридичних та посадових осіб.

1.3. Монополія на природні ресурси

Природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв`язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб`єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв`язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі – товари):

- споживач товарів, що виробляються суб`єктами природних монополій, - фізична або юридична особа, яка придбає товар, що виробляється (реалізується) суб`єктами природних монополій;

- суб`єкт природної монополії - суб`єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

- суміжний ринок – товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб`єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб`єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій [12, с. 231].

Природна монополія - це підприємства суспільного користування - електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, транспортні підприємства тощо. Дійсно, складно уявити, що у харківського метрополітену з'явиться конкурент. У країнах із ринковою економікою природні монополії або перебувають у власності держави, або ж діють під її спільним контролем. До штучних бар'єрів відносять: патенти та ліцензії, які надаються підприємствам як виняткове право функціонувати на певному ринку. Існування природних монополій зумовлюється тим, що сучасна технологія в деяких галузях народного господарства може забезпечити ефективне та динамічне виробництво в них лише за умови, що виробниками будуть великі фірми [12, с. 234].

До недавнього часу в Україні, на відміну від інших країн, не існувало спеціального законодавства, яке б регулювало діяльність природних монополій. Лише 20 квітня 2000 р. було прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначив правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій [1, с. 97].

Стаття 4. Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій:

1. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього

Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені цим Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням Ум повноважень, передбачених статтею 14 цього Закону.

Органом регулювання у сфері зв'язку є Національна комісія з питань регулювання зв'язку, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" ( 1280-15 ). ( Частину першу статті 4 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1280-1V (1280-15 ) від 18.11.2003 )

2. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. ( Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1294-ІУ ( 1294-15) від 20.11.2003)

3. Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством [1, с. 119].

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій.

Згідно зі ст. 1 цього Закону «природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». Закон «Про природні монополії» визначає сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Відповідно до нього до сфер діяльності суб'єктів природних монополій відносять: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного й нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передавання та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язок загального руху, централізоване водопостачання та водовідведення, централізоване постачання теплової енергії, спеціалізовані послуги транспортних терміналів.

Конкретний перелік суб'єктів природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України. Закон України «Про природні монополії» визначає систему органів, на які покладено повноваження щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Такими органами є Національні комісії регулювання природних монополій, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Згадані органи здійснюють обов'язкове ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій та виконують інші функції згідно із законодавством України. Крім того, Закон регламентує відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їхню діяльність. Саме тому, що велика кількість галузей у сучасній економіці є природними монополіями, діяльність у цій сфері підлягає ретельному регулюванню з боку держави

1.4. Наслідки монополізації і антимонопольне регулювання

В економіці ринкове розвинутих країн посилюються як процеси монополізації, так і інтенсивність конкуренції. Такий розвиток закономірний, оскільки монополія та конкуренція - це дві сторони одного і того самого процесу руху капіталу.

У більшості промислове розвинутих країн відсутня галузева єдина формально монополістична структура, яка б давала змогу контролювати виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галузевий контроль здійснює кілька великих корпорацій. Така структура ринку називається олігополістичною.

Як і монополія, олігополія може бути білатеральною і власне олігополією. У білатеральній олігополії попит на продукцію кількох продавців формують кілька споживачів, а у власне олігополії кільком продавцям протистоять численні покупці. У таких структурах ринку процеси монополізації та конкуренції тісно пов'язані один з одним.

Олігополістична структура обумовлює нові форми внутрішньогалузевого взаємозв'язку компаній, однорідних за галузевою спеціалізацією. Обмежене число великих підприємств у галузі чи на окремих ринках створює об'єктивні основи для взаємодії у різних напрямах виробничої чи комерційної політики. Найпоширенішою формою взаємодії суб'єктів олігополії є проведення спільної ринкової політики з метою послаблення внутрішньогалузевої конкуренції. Основним засобом її реалізації є монополістичне регулювання цін товарів. Монопольна ціна складається не тільки в умовах панування на ринку однієї монополії. Практикуючи "лідерство в цінах", олігополісти встановлюють і підтримують монопольне високі ціни на продукцію аналогічного асортименту [12, с. 139].

Іншою формою взаємодії є координація виробничої діяльності через регулювання обсягу і або асортименту продукції, визначення довгострокової спеціалізації. За умови панування в галузі олігополістичної структури кожен з її учасників має змогу монополізувати вузько спеціалізований ринок, установити на ньому монопольні ціни та обмежити конкуренцію.

Незважаючи на можливості учасників олігополістичної структури ринку в галузі координації спільної діяльності, їхні приватні інтереси не завжди відповідають груповим олігополістичним. Щільність ринкових зв'язків фірм-олігополістів прямо залежить від величини монопольного прибутку: монопольна координація відносин за висококонцентрованого капіталу доцільна доти, поки вона гарантує монопольний прибуток, у противному разі панує конкуренція. Конкуренція в олігополістичних структурах характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості виробників-продавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм - учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку збуту. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринкової олігополії: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Звідси постійне прагнення олігополістів до диференціації продукту, забезпечення належної якості його, оновлення асортименту.

З олігополією пов'язана поява нової форми внутрішньогалузевої конкуренції - нецінової. В умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже дорого; по-друге, практично не змінює ринкові позиції. Економічно вигідніше використовувати нецінове суперництво. З середини 50-х років - періоду розгортання НТП - найважливішими методами ведення внутрішньогалузевої конкуренції стають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на ринок; поліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм залучення та обслуговування покупців [12, с. 147].

В останні десятиліття під впливом процесів інтернаціоналізації господарського життя спостерігається зростання ролі цінової конкуренції. Діяльність транснаціональних корпорацій підриває монопольне регулюючі сили в рамках національних олігополій, проте розмивання національних олігополій як наслідок загострення міжнародної внутрішньогалузевої конкуренції ще не означає зменшення цієї форми організації капіталу, а лише свідчить про масштабний перехід від національної до міжнародної олігополії.

Поряд з монополістичною конкуренцією в олігополістичних структурах загострюється конкуренція дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами. Цьому сприяє як система підрядних і субпідрядних відносин між ними, так і проведення підприємствами, які не входять в олігополію, самостійної ринкової політики, часто спрямованої на те, щоб стати членами олігополістичного угруповання. Поява нових конкурентів відбивається на ринковій політиці олігополій. У багатьох випадках вона веде до згуртування і тіснішої координації їхньої діяльності, особливо щодо визначення ціни продукції або встановлення певних бар'єрів на шляху до вступу в олігополістичний ринок нових членів.