Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 22:12, реферат
Трансформаційні процеси в економіці України зумовили актуальність проблематики з управління корпораціями та корпоративного управління зокрема. Це пов'язано з приватизацією державної власності, відродженням різних форм корпорацій, появою нової системи суспільних та виробничих відносин між зацікавленими у діяльності цих корпорацій особами.
Вступ.
1.Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення.
2.Активізація процесів злиття та поглинання на сучасному етапі.
3.Злиття та поглинання в Україні.
Висновки.
Список використаної літератури.
Мета: розкрити зміст та наслідки монополій на ринках ресурсів, зокрема ринку мобільного зв`язку
Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки [10, с. 154].
Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:
1. Дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією.
2. Зайняти привілейовану позицію на ринку.
3. Можуть впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.
Є три види монополій:
1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.
Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.
2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:
- надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності. Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.
- це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.
По суті, - це монополізована економіка, яка була в СРСР.
3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:
- успішному розвитку підприємства;
- базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.
Формальними видами ринкової монополії господарських суб'єктів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.
Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю [10, с. 157].
В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один продавець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада монополії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.
Найбільша економічна влада у .власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими будуються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монополіста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної виручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створюється монопольний прибуток. За оцінками американського економіста Ф. Шерера, збитки, що виникають внаслідок монополістичного розподілу ресурсів, становлять 0,5-2 відсотки валового національного продукту США. Тут мікро- і макроекономічні інтереси розходяться. Монополія як мікроекономічний суб'єкт досягає своїх приватних цілей [11, с. 112].
Монополія як ідеальний тип ринкової поведінки економічних суб'єктів на практиці зустрічається дуже рідко. Проте й сьогодні на національних і світових галузевих ринках функціонує цілий ряд фірм, які займають там майже монопольне положення. Класичним прикладом міжнародної монополії є алмазний синдикат "Де Бірс", який контролює від 80 до 85 відсотків пропозиції [11. с. 112].
До монополістичних галузей належать також громадський тран-спорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії тощо. Такі підприємства належать до природних монополій і на місцевих рівнях вони підлягають державному регулюванню.
У колишньому СРСР економічна політика держави свідомо здійснювалася в напрямі створення умов для монопольного положення виробника. Примітивне розуміння історичної тенденції до зростання усуспільнення виробництва ототожнювало його з великим і надвеликим виробництвом. У результаті в промисловості колишнього СРСР склався найвищий у світі рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції в середньому в 4 рази більше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих на одному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показник для країн Заходу.
Монополізацію економіки колишнього СРСР спричинили не тільки зростання концентрації виробництва, а й практика реалізації промислової продукції, за якою для виробників установлювались зони реалізації, де вони виступали монополістами. До того ж конкуренція трактувалася як вада розвиненого підприємницького товарного виробництва.
Промислові структури в економіці країн командно-адміністративної системи традиційно характеризувались великим рівнем концентрації. Багато видів продукції випускала невелика кількість виробників, проте централізоване визначення цін і обсягів виробництва перешкоджало виникненню на цьому грунті проблем монополізму, характерних для ринкової економіки. Однак багато підприємств активно використовували своє монопольне становище, у тому числі й для отримання додаткових обсягів капіталовкладень та інших ресурсів.
Крім концентрації виробництва монополізм при командно-адміністративній системі мав такі особливості. По-перше, стан загального дефіциту формував надлишковий попит на продукцію більшості підприємств. Формувався "ринок продавця", і кожне підприємство ставало монополістом щодо своїх покупців незалежно від кількості підприємств галузі, які випускали однорідну продукцію. По-друге, весь державний сектор в макроекономічному аспекті виступав як монополія, оскільки всі підприємства належали одному власнику - державі, яка не була зацікавлена у конкуренції між ними [10, с. 162].
Україна дістала у спадок високо монополізовану, жорстко зацентралізовану систему господарювання. Побудова ефективної національної економіки передбачає створення правових основ обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.
«Адміністративна монополія - ринок з великою ринковою владою одного з учасників, що створюється внаслідок дій органів влади і управління» [10, с. 163]. Цей вид монополій своїм зародженням зобов'язаний адміністративно-командній системі.
Особливістю, яка відрізняє державно-планову економіку від вільної ринкової, є те, що вона заснована на іншому економічному ґрунті, іншій системі відносин власності. Якщо ринкова система заснована передусім на приватній власності на засоби та результати виробництва, то планова - на монопольній державній власності, що давало змогу регулювати економіку з одного центру. Таким центром планування став Укрдержплан. Організаційно він складався із п'яти секцій: виробничої, сільськогосподарської, транспортної, секції енергетики та економічно-фінансової секції. Секції були створені за галузевим принципом та виконували функції планування окремих галузей народного господарства. Керівним органом Укрдержплану та його структурних підрозділів у період його заснування було виконавче бюро, а потім президія, яка складалася з членів, що призначались Раднаркомом УРСР [10, с. 165].
Як відомо, серцевиною механізму ринку є конкуренція, а за умов планової економіки монополія стала вихідним положенням, основою механізму господарювання.
За умов адміністративно-командної системи підприємства практично не залежали від споживача. Органи влади видавали їм директивні планові завдання щодо виробництва товарів (послуг). Ціни на ці товари (послуги) встановлювалися «зверху». Оцінка діяльності підприємства здійснювалася не за реальними результатами, а за ступенем виконання плану, внаслідок чого підприємство могло виконувати план, але його продукція при цьому не мала попиту. Фактично держава сама планувала і виробляла [9, с. 90].
Нині економіка України переходить від державної до ринкової форми господарювання. Водночас багато підприємств можна віднести саме до адміністративної монополії, оскільки своїм існуванням вони зобов'язані колишній адміністративно-командній системі. З допомогою політики роздержавлення велика кількість таких підприємств змінила форму власності, але вони продовжують займати домінуюче становище на ринку.
Економічна монополія ринок, учасники якого є підприємствами, що змогли зайняти монопольне становище на ринку шляхом владних дій, концентрації капіталу, добровільного об'єднанім, злиття або поглиблення слабких суперників [9, с. 91], тобто це вид монополії, який виростає в умовах розвинених товарно-грошових відносин.
Система державного антимонопольного регулювання формується в усіх країнах, де економіка будується на ринкових принципах.
Багато монополій, що існують сьогодні («Укрзалізниця», «Укрпошта» й ін.), створено й закріплено саме тоді. Але радянські монополії були «найкращими монополіями у світі», оскільки вони працювали на радянський народ і належали йому ж [9, с. 92]. Тому, як правило, обивателі не дуже цікавилися тим, що таке монополії і чи потрібні вони суспільству. У сенсі цінової політики для більшості населення такий стан справ був навіть зручним, оскільки ця політика ґрунтувалася на зовсім інших принципах, ніж економічні, насамперед орієнтуючись на принцип соціальної рівності.
Такий підхід здебільшого влаштовував населення, проте призводив до розвалу системи, оскільки ігнорувалися економічні механізми. Монополізація тієї або тієї діяльності позначалася на якості й асортименті товарів, що вироблялися. Але, знову ж таки через монополізацію засобів масової інформації, народу важко було з чимось порівнювати і якість, і асортимент предметів свого невигадливого побуту.
При переході до ринкових відносин ситуація докорінно змінилася. Більшість державних штучно створених монополій радянського походження виявилися неефективними. Але водночас низка державних монополій, створених в ринкових умовах, спочатку заявили себе непогано. По-перше, їх створення сприяло консолідації управлінських та інвестиційних ресурсів в умовах їх дефіциту, по-друге, вони багато в чому підтримували державу, надаючи населенню, промисловості та сільському господарству неоплачені або не повністю оплачені товари й послуги. Можливо, у перехідний період це був і прийнятний вихід, оскільки певною мірою дозволяв уникати зростання соціальної напруженості в суспільстві.
Тобто на початку ринкових перетворень влада і всесилля монополій якщо й зачіпали інтереси суспільства, то лише невеликої його частини. Сьогодні ситуація змінилася, з огляду на цілу низку причин. По-перше, усвідомлення представниками ділової еліти «переваг» монопольного господарювання призвело до створення цілого ряду нових монополій, кожна з яких більш або менш відчутно «вдарила» по споживачеві. (Монополія нині існує навіть у футболі, що не могло не позначитися на результатах розвитку цього виду спорту.) По-друге, низка монополій опинилася в приватних руках, які не завжди чітко ідентифікуються. По-третє, багато їх, причому не обов’язково приватних, створили (прикормили) біля себе величезну інфраструктуру, здатну кваліфіковано відстоювати їхні інтереси (юридичні і консалтингові компанії, засоби масової інформації, «співчуваючий» чиновницький апарат і політичні сили). Ну й, зрештою, був вичерпаний той резерв, з яким ми стали на шлях побудови ринкової економіки, і звиклим до спокійного життя та легких грошей монополіям довелося замислитися, яким чином зберегти колишній рівень доходів. Як наслідок пожорсткішала політика монополій з надання відповідних товарів та послуг, посилився їх тиск на владу з метою закріплення своїх позицій на монопольних ринках [9, с. 92].
Жорстка позиція щодо споживача-населення призвела до зростання невдоволення курсом ринкових реформ, який обрала для себе Україна. Посилення вимог з оплати товарів та послуг, вироблених монополістами, і підвищення тарифів, на жаль, не було підкріплено відповідними діями боку держави (збільшення бюджетного фінансування, субсидування, контроль за цінами та якістю товарів, розвиток конкуренції).
Зазначимо, що коли справа стосувалася державних монополій, влада мала можливість втрутитися в процеси і не доводила ситуацію до критичної позначки, тим самим дещо пом’якшуючи проблеми, які виникали в народу. З приходом приватників влада зіштовхнулася з тим, що фактично не може на них впливати. Більше того, у приватних монополій з’явилася можливість тиснути на владу, оскільки їхньою політикою щодо споживачів багато в чому визначався соціально-політичний клімат у країні і як наслідок підтримка населенням чинної влади.
Особливо чітко відносини «влада-монополії» виявляються в передвиборні періоди. Якщо ми озирнемося назад (не лише на недавні вибори, а й на попередні), то виявимо два поведінкових типи. Державні монополії, жорстко підпорядковані владі, в такі періоди змушені за будь-яку ціну ставати «друзями і братами» споживачів, що часто веде до значних збитків у їхній діяльності і як наслідок до зміни керівництва по закінченні виборів. Приватні монополії, маючи можливість підігравати владі лише «за власним бажанням», також ідуть на певне пом’якшення щодо споживача, правда, - в обмін на підтримку владою їхніх політичних устремлінь. У період між виборами монополії прагнуть покрити витрати, яких зазнали в період виборчої кампанії.