Засади формування стратегії зовнішньої торгівлі

Проте ця модель має деякі недоліки, оскільки не пояснює якими повинні  бути масштаби технологічного розриву, як вони виникають і ліквідовуються.

Поява нового продукту в тій чи іншій країні пояснюється відмінностями  в науково-технічний потенціал, рівень кваліфікації робочої сили (в тому числі і величиною заробітної плати), в ступені сприйняття виробничим апаратом досягнень науково-технічного прогресу.

Ще одна динамічна теорія торгівлі була розроблена американським економістом  Реймондом Верноном у 1966 р. Вона розвиває модель технологічного розриву та ґрунтується на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, яка стверджувала, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Ця концепція, що стосується аналізу запізнення передачі нових технологій у міжнародних масштабах, наближається до реальних процесів, які визначають динаміку та структуру торговельних потоків.

Товар проходить через чотири стадії життєвого циклу (табл.1):

1. На стадії появи нового продукту  на ринку рівень продаж низький.  Через витрати щодо впровадження  цього продукту прибутки теж  низькі.

2. Стадія зростання характеризується  збільшенням прибутків і зростанням  продаж.

3. На стадії зрілості через  розвиток конкуренції і насичення  ринку продаж і прибутки стабілізуються.

4. На стадії спаду рівень продажів  і прибутків падає.

Отже, на першій стадії товар насичений технологією, потім його розвиток та масове виробництво потребують значної насиченості капіталом (інвестиціями) і на останніх двох стадіях він перетворюється на звичайний продукт, з низько кваліфікованою працею і поступово стає застарілим.

Кожна стадія життєвого циклу товару відповідає етапу міжнародного обміну.

1. Стадія нового товару (The new product stage). Протягом цієї фази все виробництво розташоване в країні-інноватор. На це є кілька причин. По-перше, переважна частина виробництва повинна бути розрахована на місцевий ринок. Спочатку, у міру того як нові товари розробляються і виводяться на ринок, існує значна невизначеність щодо їх виробництва та придатності для ринку. Крім того, країна-виробник має населення з досить високими доходами, щоб придбати новий продукт; її внутрішній ринок більше підходить до випробування нового товару, оскільки його поява відповідає очікуванню споживачів цієї країни. Національне виробництво залежить насамперед від внутрішнього попиту, який відображає настрій та потенційні закупки вітчизняних споживачів. Разом з тим поступово починає розвиватися експорт. По-друге, виробник буде прагнути перебувати якнайближче до споживача, щоб отримувати від нього будь-яку інформацію про товар і вносити необхідні зміни для адаптації товару до ринку. По-третє, протягом перших років життя товару попит на нього нееластичний за ціною, відображаючи той факт, що інноватор стикається з дуже незначною конкуренцією, якщо взагалі стикається. Патентні закони будуть захищати інноватора від копіювання його продукту конкурентами. Це означає, що більш високі витрати, пов'язані з розміщенням виробництва в своїй країні, можуть бути перекладені на споживача. Країна-інноватор є монопольним виробником нового товару.

На стадії зростання попит на продукти виникає в інших розвинутих країнах зі схожими смаками та заходами тобто виникає та збільшується експорт із країни-інноватора в інші розвинуті країни. Це пояснюється тим, що товар стабілізується за рівнем технології, його ціна знижується (економіка на масштабах виробництва) і виробник намагається розширити свій ринок збуту, що здійснюється за рахунок інших розвинутих країн; компанія-інноватор намагається продовжувати свою тимчасову монополію, першою освоюючи зарубіжні ринки, оскільки на своїй території її ринок уже атакують імітатори.

2. Стадія зростання. Вдосконалення товару і масове виробництво вимагають значних інвестицій і насичення капіталом. Починається експорт товару з країни-інноватора в інші розвинені країни. Це пояснюється наступними причинами. Товар стабілізується за рівнем характеристик і технології, його ціна знижується, і виробник прагне розширити свій ринок за рахунок інших розвинених країн, де споживачі з високими доходами починають купувати товар. Крім того компанія-винахідник намагається продовжити свою тимчасову монополію, проникаючи на зарубіжні ринки, оскільки внутрішній ринок товару вже атакують конкуренти-імітатори.

3. Стадія зрілості. Дана стадія продовжує стадію зростання і характеризується стабілізацією прибутків. Попит на цей товар стане високо еластичним за ціною. Це означає, що цінова конкуренція буде дуже інтенсивною. Тому будуть вигравати ті продавці, які знайдуть можливості для розміщення виробництва в місцях з більш низькими витратами. В результаті виробництво в країні-інноватор почне скорочуватися. Експорт із країни-інноватора також скоротиться або припиниться зовсім, імпорт буде збільшуватися до тих пір, поки країна-інноватор не стане чистим імпортером цього товару. Відбувається перехід до стадії спаду.

4. Стадія спаду. Країна-інноватор стає імпортером, а розвинуті країни-імітатори - експортерам. Це пояснюється тим, що товар стає звичайним, компанія-винахідннк поступово відмовляється від нього на користь нових товарів, національний попит насичується, а решта попиту задовольняється імпортом, при цьому з'являється новий попит на товари нового покоління; звичайний товар насичується низько кваліфікованою робочою силою, а витрати виробництва грають головну роль на ринку активної конкуренції, тобто фірми змушені досягати мінімального рівня витрат виробництва. З'являється стимул перемістити виробництво даного товару у країни, що розвиваються, де спостерігається низька вартість праці.

      Таким чином, Р. Верной доводить, що у встановленні торговельних зв'язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження, що в промислово розвинутій країнах набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що приведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми, найімовірніше, будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.

Отже, теорія життєвого циклу продукції характеризує динамічний аспект порівняльних переваг, який полягає в тому, що протягом життєвого циклу товару відбувається послідовна зміна його постачальників на світовий ринок.

Таблиця 1. Життєвий цикл товарів  і міжнародна торгівля

Отже, зовнішньоторговельна політика в теоріях неотехнологізму враховує необхідність державної підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, державного супроводу процесу проникнення інновацій на світові ринки, а також забезпечення можливостей для країн, що розвиваються, залучати сучасні технології та розміщувати на своїй території високотехнологічні виробництва.

Саме тому такої ваги набуває урядова політика, спроможна сприяти ефективній інноваційній діяльності, створенню нових конкурентних переваг, формуванню новітньої структури виробництва та експорту.

Політика стимулювання інноваційного  розвитку підприємств повинна спрямовуватися на створення сприятливого інституційного середовища, залучення суб'єктів господарювання до участі в розробці інноваційних програм, визначенні конкретних напрямів, в яких державне фінансування чи пільгове оподаткування можуть бути найбільш ефективними.

2. Сучасні підходи до аналізу стратегії зовнішньої торгівлі

За нинішнього рівня міжнародного поділу праці вже не залишилося жодної країни, господарська діяльність якої була б ізольована від зовнішнього  світу, а економічні процеси замикалися на національному рівні. Підвищення ролі зовнішнього сектору в економіці  в останні десятиліття проявилося передусім у швидкому розвитку міжнародної  торгівлі, яка, компенсуючи недостатнє забезпечення ресурсами та товарами, стала провідним чинником економічного зростання країн та підвищення добробуту  громадян.

Концепції зовнішньої торгівлі, що стосуються інновацій та імітацій повсякчас були і залишаються  актуальними на даний час. Вони знайшли  своє відображення у працях багатьох наукових вчених.

Серед зарубіжних економістів  можна виділити праці Р. Вернона, М. Познера, Р. Фланнері, Еріка  Д. Брауна, Елі Офек,  Озге Турут, Пола М. Ромера, Анаи Перес-Луно,  Рамона  Валле Кабрера, Й. Віклунда та ін . Ці питання також вивчалися вітчизняними науковцями, зокрема В. Сіденком, Д. Лук’яненком, А. Філіпенком, Ю. Макагоном, Л. Антонюк, А. Мазаракі,Т. Мельник та ін.

Більшість вчених у своїх  працях висвітлюють наступні питання:

• які існують відмінності між інновацією та імітацією?
• які фактори пояснюють ці відмінності?
• чи може бути імітація джерелом стійкої конкурентної переваги?

Огляд літератури показує, що є багато проблем у поданні  повного і чіткого визначення інновацій. Єдиною спільною особливістю  є те, що інновація передбачає новизну. Тим не менше, немає згоди щодо інших параметрів, що характеризують даний термін. Що стосується терміну  «імітація», то вчені дійшли консенсусу, що імітувати – це наслідувати  та копіювати. Але невизначеність тут  також присутня, беручи до уваги  чи то наслідування діяльності, чи то поведінки.

Таблиця 1 класифікує основних авторів, які вважають, що інновація  має позитивний вплив на ринок.[ ]

Відповідно до таблиці, Шумпетер(1961) розглядає інновації в рамках теорії економічного розвитку як процес впровадження в практику нових комбінації матеріалів та сили. Ці нові комбінації означають виробництво нових товарів, або ж товарів, але з використанням нових методів. Для Шумпетера інновація є ключовим визначником зростання капіталістичної економіки, тобто, за його словами, інновація, розроблена капіталістичними компаніями включає в себе створення нових ринків і нових форм організації виробництва. Кілька років по тому, Томпсон(1967) визначив інновацію, як генерацію, прийняття та реалізацію нових ідей, процесів, товарів та послуг. Обидва визначення носять загальний характер, але представляють цікаві аспекти.

Гроссман та Хелпман(1991) а також Махмуд і Руфін(2005) визначають інновації як форму технологічного розвитку, який розширює не лише існуючі знання компанії, але й знання світу, в той час імітація визначається як форма технологічного розвитку, який розширює існуючі знання фірми, але не існуючі знання світу. Тобто, вони заявляють,що, у той час як інновація розширює знання, що існують в світі, імітація розширює тільки знання, що існують в компанії, яка приймає щось нове. Це і є ключовий визначальний фактор, який розмежовує два поняття. Іншими словами, для імітації, достатнім є пошук знань та їх реалізація, в той час для присутності інновацій необхідна генерація ідей за допомогою нових знань чи нової комбінації існуючих знань. Генерація ідей є необхідною умовою для отримання інновацій, але ми повинні розуміти, що це не достатня умова, так як це інновація, а не просто винахід, ця ідея повинна бути введена в практику. Виходячи з попередніх тверджень, потрібно вказати, що фактор часу також повинен розглядатися для диференціації цих двох понять.  Найт(1967) показує,що інновації повинні бути новими для організації і для її середовища. Це міркування представляє нам просторову змінну. Шляхом введення просторової змінної, можна розділити компанії, які слідують за новатором на тому ж ринку (імітатор) і які приймають інновації таким чином, щоб запустити їх в інший або новий сегмент ринку чи території.

Ці три чинники: генерація  ідей, фактор часу та простору, допоможуть нам встановити типологію новаторів  та імітаторів. Вчені виділяють «інкрементного (з поступовим зростанням) новатора», «радикального новатора», «змішаного новатора», «строгого імітатора» та «дослідника».

«Інкрементний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною ринковою орієнтацією і  помірною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про помірні рівні  технологічного та комерційного ризику.

«Радикальний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана  з помірною ринковою орієнтацією  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про високий  рівень технологічного та комерційного ризику.

«Змішаний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною орієнтацією на ринок  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію і припущення про помірні рівні технологічного та комерційного ризику.

«Строгий імітатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  слабкою орієнтацією на ринок  і відсутність підприємницької  орієнтації, що передбачає припущення про низькі рівні технологічного та комерційного ризику.